Послання Папи Франциска на Великий Піст 2018

Дорогі брати й сестри!

Знову Господня Пасха виходить нам назустріч. Щоби підготуватися до неї, Боже провидіння щороку пропонує нам Чотиридесятницю, «сакраментальний знак нашого навернення» (Римський Месал), яка звіщає та дає можливість повернутися всім серцем і життям до Господа.

Також і цього року прагну посланням допомогти всій Церкві прожити цей період благодаті в радості й істині; роблю це, натхненний словами Ісуса з Євангелія від Матея: «Через те, що розбуяє беззаконня, любов багатьох охолоне» (Мт 24, 12).

Це фрагмент Ісусових слів про кінець світу, виголошених у Єрусалимі, на Оливній горі, саме там, де розпочнуться Страсті Христові. Відповідаючи на запитання учнів, Ісус провіщає великі випробування й описує ситуацію, коли спільнота вірних може опинитися перед обличчям болючих подій, через випробування піти за фальшивими пророками. Вони зведуть багатьох, так що це загрожуватиме загасити любов – серце всього Євангелія.

Фальшиві пророки

Чуємо цей уривок і запитуємо себе: яких форм набувають фальшиві пророки?

Вони немов «заклиначі змій», тобто користають із емоцій, щоб полонити людей і привести туди, куди хочуть. Скільки ж то Божих дітей піддалося намовам облесливих слів про миттєві приємності, плутаючи їх зі щастям! Скільки ж людей живе немовби в полоні ілюзії грошей, яка насправді робить їх невільниками прибутку та жалюгідних інтересів! Скільки живе, вважаючи себе самодостатніми, і стає жертвами самотності!

Інші фальшиві пророки – це «шахраї», які пропонують прості й безпосередні способи позбутися страждань, засоби, які натомість виявляються цілком даремними: як багато молодих людей пристає на пропозиції хибних «ліків» – наркотиків, «одноразових» стосунків, легких і нечесних заробітків! Скільки ж то людей потрапило в сіті повністю віртуального життя, де стосунки здаються простішими й швидшими, а виявляються позбавленими сенсу! Ці фальшивки, які пропонують речі без вартості, відбирають найцінніше, як-от гідність, свободу та здатність любити. Ця мова марнославства спонукає нас поводитися як павичі, аби далі стати смішними, а від смішного немає вороття. Це не дивує: диявол, «брехун і батько лжі» (Йн 8, 44), завжди видає зло за добро, а фальшиве як істинне, аби заплутати серце людини. Кожен із нас, отже, покликаний розпізнавати у своєму серці й досліджувати, чи не загрожують йому обмани? Потрібно навчитися не зупинятися на рівні безпосереднього, поверхового, але розпізнавати те, що всередині нас залишає добрий і триваліший відбиток, бо походить від Бога, справді є вартісно для нашого добра.

Холодне серце

Данте Аліґ’єрі, описуючи пекло, уявляє диявола на крижаному троні (Пекло XXXIV, 28 – 29); він мешкає серед холоду згаслої любові. Запитаймо, отже: як у нас холоне любов? Які ознаки вказують, що любові загрожує згасання?

Гасить любов, насамперед, жадібність до грошей, «корінь усього лиха» (1 Тм 6,10); за нею – відкинення Бога, а отже, припинення пошуків у Ньому втіхи, надання переваги своєму відчаю, замість розради Його словом і Святими Таїнствами. Усе це виливається в насильство, яке чинимо проти тих, кого вважаємо загрозою нашому «забезпеченню»: ще не народжена дитина, хвора літня людина, переїжджий гість, чужинець і навіть ближній, який не відповідає нашим очікуванням.

Сотворений світ теж є мовчазним свідком охолодження любові: земля отруєна недбало викинутим сміттям; моря, також забруднені, мусять, на жаль, ховати останки численних жертв вимушеної міграції, загиблих у кораблетрощах; небеса, які в Божому задумі оспівують Його славу, борознять механізми, поборознені слідами смертоносних механізмів.

Любов холоне і в наших спільнотах: в Апостольському Повчанні «Evangelii gaudium» я старався описати найочевидніші знаки цього бракує любові. Це егоїстичні лінощі, безплідний песимізм, спокуса самоізоляції та безперервні братовбивчі війни, світська ментальність, що спонукає дбати лише про примарне, нехтуючи таким чином місіонерським запалом (EG 76-109).

Що робити?

Якщо бачимо у своєму серці та навколо себе щойно описані сигнали, то ось Церква, наша мати й учителька, разом з іноді гіркими ліками правди, пропонує нам на цей період Великого Посту солодкі ліки молитви, милостині й посту.

Присвячуючи більше часу молитві, дозволяємо нашому серцю відкривати приховану брехню, якими обманюємо себе самих (Венедикт XVI, енцикліка «Spe salvi», 33), щоб нарешті шукати відраду в Бозі. Він – наш Батько і прагне, щоб ми жили.

Практика милостині звільняє нас від жадібності та допомагає відкривати, що інший – це мій брат, а те, що я маю, ніколи не є лише моїм. Як же я прагну, аби милостиня стала для всіх справжнім та звичним стилем життя! Як же я хотів би, щоб ми, як християни, наслідували приклад Апостолів та вбачали у можливості розділити з іншими наші матеріальні блага конкретне свідчення сопричастя, яким живемо в Церкві. Щодо цього, то повторюю за святим Павлом заклик, яким він заохочував коринтян зробити збір для єрусалимської громади: «Воно бо вам личить» (2 Кор. 8, 10). Це особливим чином стосується Великого Посту, під час якого різні організації проводять благодійні збори для храмів і громад, які зазнають труднощів. Але як би я хотів, щоби також і в наших щоденних стосунках, перед обличчям кожного брата, який просить про допомогу, ми думали про те, що в цьому є заклик Божого провидіння: кожна милостиня – це нагода взяти участь у Божому піклуванні про Його дітей; і якщо Він сьогодні послуговується мною, аби допомогти ближньому, то хіба завтра не подбає також і про мої потреби – Той, Якому немає рівних у щедрості? (Пій XII, енцикліка «Fidei donum», III).

Урешті, піст відбирає сили в нашого насильства, обеззброює нас та становить важливу нагоду для зростання. З одного боку, він дає нам відчути, чого зазнають ті, кому не вистачає навіть найнеобхіднішого, кому відомі щоденні укуси голоду; з іншого, піст виражає стан нашого духа, голодного до доброти і спраглого Божого життя. Піст пробуджує нас, робить уважнішими до Бога і до ближнього, пробуджує волю слухатися Бога, Який єдиний втамовує наш голод.

Я би хотів, щоб мій голос вийшов за межі Католицької Церкви, досягнувши всіх вас, людей доброї волі, відкритих до слухання Бога. Якщо ви, як і ми, засмучуєтеся поширенням беззаконня у світі, якщо ви стурбовані морозом, що паралізує серця та дії, якщо бачите послаблення відчуття спільної людськості, приєднуйтеся до нас, щоб разом прикликати Бога, спільно постити й разом з нами дарувати те, що можете, для допомоги ближнім!

Великоднє полум’я

Заохочую, насамперед, членів Церкви ревно розпочати великопосну мандрівку, підтримувану милостинею, постом і молитвою. І якщо іноді здається, що в багатьох серцях любов згасла, вона не згасла в Божому серці! Він дарує нам завжди нові нагоди, щоб ми могли наново розпочати любити.

Також і цього року слушною нагодою буде ініціатива «24 години для Господа», яка запрошує звершувати Святу Тайну Покаяння в контексті Євхаристійної адорації. 2018 року вона відбуватиметься в п'ятницю, 9-го, та суботу, 10-го березня, натхненна словами 130-го псалма: «У Тебе є прощення». У кожній дієцезії принаймні один храм залишатиметься відчинений 24 години, даючи можливість для молитви, адорації та сповіді.

Великодньої ночі переживатимемо промовистий обряд запалення пасхальної свічки – світло, запалене від «нового полум’я», крок за кроком розвіє темряву й освітлить літургійний збір. «Нехай де світло Христа, Який воскрес у славі, розвіє темряву сердець та духа» (Римський Месал), щоб усі ми могли пережити досвід учнів з Еммауса. Слухання Господнього слова та пожива Євхаристійного хліба дадуть нам змогу повернутися до горіння вірою, надією та любов'ю.

Від щирого серця вас благословляю. Не забувайте молитися за мене.
Дано у Ватикані, 1 листопада 2017

Урочистість Усіх Святих

Джерело: Радіо Ватикану.