Католицький Медіа-Центр Конференції римсько-католицьких єпископів України
» » Святий Арнольд Янссен і місія Згромадження Божого Слова
13:19 Середа 0 171
7-02-2018, 13:19

Святий Арнольд Янссен і місія Згромадження Божого Слова

Отець Адам Кручиньскі SVD, місіонер зі до Згромадження Божого Слова, служить у селі Струга на Хмельниччині. До Дня богопосвяченого життя отець Адам розповідає про свій місійний досвід у Папуа Новій Гвінеї, про своє згромадження, про працю в Україні та про те, як святі в небі допомагають своїм духовним дітям тут, на землі.
Місійна земля: Папуа Нова Гвінея

Я приїхав до Папуа Нової Гвінеї 1975 року. Тоді це була незалежна держава. Євангелізація тривала там уже майже століття. Католицька Церква мала 4 митрополії, до складу яких входили 4 архідієцезії і 15 дієцезій.

Моя місійна пригода розпочалася з вивчення тамтешньої версії піджину, який разом із англійською і мовою моту є найбільш вживаним у цій країні. Курс мови відбувався в гірській місцевості провінції Енга на місійній станції Пумакос. Тоді настоятелем там був отець Йозеф Кретек, який помер торік. Цей заслужений місіонер завжди допомагав мені доброю порадою й ділом у цей важливий перший етап мого перебування в місійному краї.


Після двох місяців вивчення мови я опинився на узбережжі Нової Гвінеї в дієцезії Вевак, яка стала моїм місійним призначенням.

У центрі єпархії є річка Сепік, з якою я був упродовж усього служіння там. Сепік – найдовша річка країни: 1126 км. 1933 року німецькі місіонери відкрили тут станцію Марієнберг, де я працював 10 років. Територія станції дорівнює розмірам нашої Кам’янець-Подільської дієцезії. Спочатку, щоби дістатися до найвіддаленіших куточків, ми користувалися 4 місцевими аеродромами, але згодом стали пересуватися річкою на човнах і катерах, а сухої пори року часто добиралися пішки. Кожне таке патрулювання тривало понад два тижні. Під час відвідин спільнот важливим було уділення таїнств і праця з катехитами. Часто роботу ускладнювали конфлікти між племенами.

Перебування в Папуа Новій Гвінеї зміцнило моє місійне покликання. Я досвідчив Божого милосердя і провидіння, яке рятувало мене з різних критичних ситуацій і простягало руку допомоги в дуже важкі хвилини. Це був тяжкий, однак прекрасний час, якого я не проміняв би на всі скарби світу.


Святий Арнольд Янссен і його місійна справа

«Бог хоче, щоб усі люди спаслись і прийшли до пізнання правди. Тому Він послав Свого Сина, щоб усіх спасти й силою Духа створити один Божий люд з усіх народів» (пор. 1 Тим 2, 4-5). Цими словами починаються конституції Згромадження Божого Слова. У них міститься також першопричина й мета нашого місійного служіння. Ми допомагаємо зібрати разом розпорошених Божих дітей (пор. Йн 11, 52), щоб усі люди колись могли прославити Отця в духові та правді. Наші конституції заохочують нас працювати для правдивого розвитку суспільства, для відкритості до зустрічі з Господом і приготування Його славного приходу й остаточного доповнення усього сотворіння в Христі.

Почалось усе над річкою Моз у Штайлі, в Нідерландах. Засновником згромадження, до якого покликало мене Боже провидіння, був святий Арнольд Янссен. Він не дуже знаний в Україні, тому я прагну наблизити до нас його особу й ту місійну справу, яку він почав. Роздумуючи про постать святого Арнольда, хочу поділитися історією мого покликання, на кривих лініях якого Господь Бог завжди міг писати прямо.

Арнольд Янссен народився 5 листопада 1837 року в містечку Гох над Рейном, неподалік від кордону з Нідерландами. Він був священиком у Мюнстерській дієцезії, жив і працював у часи культуркампфу, коли Бісмарк втручався у справи католицької Церкви й нищив її.

Дуже важливі для отця Арнольда були дві справи: місії за кордоном і об’єднання християн. Він не міг заснувати жодного місійного дому в Німеччині, тому купив стару будівлю за кілька кілометрів від кордону з Нідерландами, у Штайлі. Тут 8 вересня 1875 року було створене Згромадження Божого Слова.

Місіонери: Згромадження Божого Слова – SVD

У наших конституціях також читаємо, що «Божа любов і благодать зібрала нас із різних народів і континентів в одну місійну спільноту». Ця спільнота присвячена слову Божому й носить його ім’я: Згромадження Божого Слова. Скорочення латинськими літерами – SVD. Називаємося вербістами – від латинського «verbum», «слово». Святий Арнольд заснував вербістів як спільноту священиків і братів, які складають чернечі обітниці, а також два жіночі згромадження, одне з яких контемпляційне: Служниці Святого Духа (SSpS) і Служниці Святого Духа від вічного Поклоніння (SspSAP).

Коли отець Арнольд помирав 15 січня 1909 року, після 34 років його діяльності до згромаджень належало 430 священиків, 566 братів, 558 сестер в обох гілках місійних спільнот і 500 місійних учнів. На початку 2016 року в понад 65 країнах світу працює 10 225 чоловіків і жінок, які належать до родини святого Арнольда. Кількість вербістів – 6135; сестер, які працюють зі світом, – 3651, а контемплятивних – 390.

Коли подумки повертаюся назад, то згадую, що завжди замислювався про місійну працю. Напевно, тому після двох років навчання в дієцезіальній семінарії у Вроцлаві я вирішив поїхати до Пененжна і вступити до Місійної духовної семінарії отців вербістів. Це було добре рішення, і, якби я знову став перед таким вибором, то постановив би так само. Такий мій особистий, випрацюваний довгими роками тест на прийняття себе самого й того всього, що пов’язане з чернечим життям.


У центрі духовного життя отців вербістів перебуває слово Боже і Його послання. Дуже часто цей аспект підкреслюють наші конституції. Ченці, слухаючи слово Боже й живучи згідно з ним, прагнуть бути його співпрацівниками. Тому наше перше завдання – проголошення слова Божого всім народам, створення нових спільнот місцевої Церкви, їхнє зростання та єдність зі Вселенською Церквою.

Місійне служіння й чернече життя

Ісус Христос – Втілене Слово. Його повне відання в любові Отцеві й безкорисне служіння людям – це приклад для кожного вербіста. У нашому згромадженні місійне служіння й чернече життя дуже тісно пов’язані.

Характерне для місіонерів і місіонерок із родини святого Арнольда те, що вони готові піти всюди, де є потреба у служінні, часто покидаючи свою Батьківщину, мову й культуру. Ми також лишаємо служіння, яке виконували довгі роки, якщо можемо передати його іншим.

Іще одна риса, притаманна нам: ми живемо в міжнародних спільнотах. Слухаючи слово Боже й дотримуючись його, ми стаємо його співпрацівниками. Свідчення автентичного християнського життя наших спільнот – це перший крок місійного служіння. Ми стараємося жити так, щоб люди побачили, що ми досвідчили Божого Царства, яке проголошуємо.

В апостольстві ми вдаємося до служіння, яке найбільше відповідає потребам даного місця й часу. Приклад Ісуса показує, як маємо брати участь у його посланні. Тому ми намагаємося пристосуватися до конкретних ситуацій і людей, з якими працюємо.

Ми відкриті та сповнені поваги до релігійних традицій різних народів, тому стараємося вести діалог із усіма й нести їм Добру Новину про Божу любов. Особливо ми піклуємося про бідних і переслідуваних.

Про секрет успіху місіонера

Вдивляючись в особу святого Арнольда, його духовність і діяльність, як його духовні діти часто запитуємо себе: у чому полягав його успіх? Відповідь на це питання не проста. Отець Арнольд ніколи не переймався про свій індивідуальний успіх, але в довірі завжди був підданий Святому Духові.

З самого початку він віддав Богові свої малі можливості, дозволив Йому себе вести, слухав Святого Духа, співпрацював із Ним. Тому його місійна справа склала іспит. Чи тоді не було труднощів? Чи ситуація тоді сприяла відкриттю місій? Аж ніяк! Дивлячись по-людськи, було дуже важко. Але він постійно молився Святому Духові, був до Нього відкритий і вслухався в Нього – і Дух його вів.

3 жовтня 1887 року у храмі Згромадження лазаристів Арнольд Янссен усе віддав Святому Духові. Він писав: «Я повністю присвятив Йому тіло й душу як жертву… Просячи про благодать пізнати Його велику любов, жити й помирати для Нього самого». Він був послідовний у цій співпраці зі Святим Духом. Усе для Церкви, для місії, для спасіння людей – нічого для себе.

Отець Медіц, лазарист, який був духовним наставником отця Арнольда, сказав йому: «Твоє згромадження буде існувати так довго, як довго у ваших спільнотах і місіях триватиме палка молитва до Святого Духа. Не можна обмежитися лише відспівуванням “Veni Creator” i “Veni Sancte Spiritus”, урочистим святкуванням П’ятидесятниці з дев’ятницею. Твої духовні сини мають попіклуватися, аби себе й ціле згромадження пристосувати і призвичаїти до того, щоби Святий Дух міг діяти у вас і для вас. Для цього потрібна постійна турбота про чисте сумління, покору, повагу і послух щодо Церкви, настоятелів, а також сповнену милосердя любов до ближніх, до стражденних, до не католиків…»

Місія отця Арнольда: про те, коли тяжко й коли дуже тяжко

У житті отця Арнольда були не тільки тяжкі ситуації, а й дуже тяжкі. Невдовзі після заснування з’явилося багато критики і претензій до його згромадження. Коли виникла перспектива місії в Китаї, мало хто її підтримував. Проте не було іншого виходу, потрібно було зважитися на цей ризик. Так само були труднощі в Африці: відкрити перші місії виявилося дуже складно, багато братів померло. Подібна ситуація була в Папуа Новій Гвінеї. Тепер ми маємо вдосталь покликань, а колись їх було й забагато: бракувало місця, аби прийняти всіх кандидатів, а складна матеріальна ситуація призводила до того, що вони голодували.


Три дошки порятунку святого Арнольда

Труднощі примножувалися. Як давав собі раду з цим усім наш засновник? Отець Арнольд мав три дошки порятунку. Перша – це велика довіра до Триєдиного Бога, любов до Серця Ісусового і щира віра, сповнена молитви. Коли перша дошка була заслабка, він тримався за другу – заступництво ангелів і святих. Його молитви до різних святих зазвичай ставали інтенсивнішими, коли він мав труднощі. Він порадив братам просити заступництва святих тих країн і регіонів, де місія переживала негаразди. Але особливою дошкою порятунку була Пресвята Діва Марія. Отець звертався до Цариці апостолів, Допомоги вірних, Стражденної Матері, Морської Зірки, Рятунку Грішників. Із цієї простої побожності, якої навчився в родині, він черпав сили, щоби виконувати Божу волю, а не власну.

Сповідь досвідченого місіонера


Зважаючи на всі ініціативи отця Арнольда, задумуюсь і запитую себе: що є «дошкою порятунку» для мене? Із, може, не дуже довгого місійного досвіду знаю, що варто мати такі дошки порятунку під рукою, варто прислухатися до досвіду старших місіонерів і користуватися духовною скарбницею, яку залишив нам наш засновник і брати, які сьогодні тішаться вже вічним щастям у славі Божій.

Для мене найважливішою дошкою порятунку будуть зігнуті коліна, без яких не можу уявити собі подолання всіх труднощів, спокус, що з'являлися й будуть з'являтись у щоденній «довірі Богові» і в світі, який мене оточує. Молитва щоденного посвячення себе Святому Духові, якою намагаюся кожного дня молитися, це спадщина від отця Арнольда. Він молився нею кожного дня, бо це від Духа Святого походить наш динамізм, із уважного слухання Слова Божого, із готовності прийняття Його з вірою і відречення від свого, що не так просто в сучасному світі.


Моє переживання і проголошення Божого Слова, готовність ділитися плодами цього й автентичне свідчення ще не досконалі. І добре, що бачу всі ті недоліки, які щоденно виявляються в моєму покликанні. Я маю над чим постійно працювати, наближаючись до мети, яку ставить перед нами Сам Христос.

Усвідомлюю, що покликання – це дар, на який я ніколи не заслуговував, дар від самого Бога, яким маю щодня клопотатися. Знаючи життя, усвідомлюю, що його можна дуже легко втратити.

П’ятнадцять років місійного служіння в Папуа Новій Гвінеї були великою пригодою, яка моє покликання зміцнила й закорінила. Тільки Господь може оцінити, скільки людей, які найчастіше не знали Христа або знали поверхово, змогли прийняти і втілити те все, із чим я був до них посланий. Тільки Він знає, скільки з них стало правдивими учнями Христа.

Роки служіння в Україні

Хоча Україна має зовсім інший клімат, культуру й умови життя, ніж Папуа Нова Гвінея, виклик залишився тим самим. Так сталося, що мій приїзд в Україну збігся з історичним візитом святого Йоана Павла ІІ. Ця подія справила на мене величезне враження й допомогла вирішити залишитися тут аж досі.

Йоан Павло ІІ під час того незабутнього паломництва 2001 року майже кожної зустрічі згадував християнські традиції, культуру, численні храми, які є невід’ємною ознакою та прикрасою українського ландшафту. Особливо зворушувала серце в ті червневі дні повага, з якою святий Йоан Павло ІІ звертався до українського народу. Він говорив також про те, як багато зла скоїла тут політика атеїзму й тоталітарний режим ХХ століття.

Досі живі ще свідки того важкого часу. Я зустрічаюся з ними щодня.

Ці старші жінки, може, й не мали найкращої освіти, але завдяки рішучості, відвазі й довірі до Божого Провидіння передавали правду віри дітям й онукам. Я завжди схиляю перед ними чоло і, коли вони цілують мої руки, думаю, що має бути навпаки. Це я мав би цілувати руки, постійно складені в молитві до Бога. Вони змогли випросити стільки благодатей і Божого благословення для Католицької Церкви в Україні.

Реалізуючи своє чернече і місійне покликання в Україні, я впевнений, що з неба дивиться на мене святий отець Арнольд. Він молиться за мене і моїх братів, які мене дуже підтримують, допомагають і дають приклад покликання тут і тепер.


Коли місіонерові буває важко

Коли виникають сумніви і справи, які складно розв’язати, спокуси понадлюдської сили, то, щоб їх подолати, я шукаю допомоги в засновника, в отця Арнольда. Адже він усе знає, він святий, а відтак завжди молодий, сучасний і актуальний. Він уже через це все пройшов, а свій досвід, яким хоче ділитися й зі мною, висловив так:

«На світанку я ще раз вибираю дорогу свого життя,
бо вдалині на узгір’ї споглядаю маєстатичну постать,
яка постійно кличе мене до себе.
То Господь Ісус.
А хто Він, цей Ісус?
Мій приклад, який я обіцяв наслідувати.
Голова, до якої в Таїнствах Хрещення і Миропомазання я був прищеплений,
Божий Посланець, одвічний Син Божий, іще більше – Сам Бог.
Його постать повна чеснот.
Де є ще такий цар, такий прихильний і великодушний, який нагороджує стократно,
такий лагідний і покірний?»

Ці сильні слова сучасній людині можуть здатися старомодними, але їх варто часто перечитувати, як слова поета, які дали мені усвідомити, що недостатньо один раз вибрати – і якось воно буде. Якраз навпаки: «обравши один раз, мушу обирати щомиті».

Святий отець Арнольд не тільки дивиться на мене і на моїх братів – він усміхається до нас і допомагає робити щоденні маленькі вибори. Можливо, вони такі малі, що їх не видно, але ці вибори вирішальні для нашого спасіння й життя.

Отець Адам Кручиньскі SVD
Переклад – сестра Світлана Мацюк SSpS
Фотографії з архіву отця Адама

За темою:
Помер єпископ Євген Юречко ОМІ, «апостол пігмеїв»
Оновлений провід Конгрегації євангелізації народів
Папа Франциск проголосив Надзвичайний місійний місяць у жовтні 2019

Залишити коментар

Клацніть на зображення щоб оновити код, якщо він нерозбірливий