Промова Святого Отця Франциска до членів дипломатичного корпусу, акредитованих при Святому Престолі, з нагоди Нового року (частина 2)

(Частина 1)

Цілісне роззброєння й цілісний розвиток тісно пов’язані. Справді, прагнення миру як передумови розвитку передбачає боротьбу з несправедливістю й ненасильницьке викорінення причин розмаїтих чвар, які призводять до війни. Поширення зброї, поза сумнівом, сприяє погіршенню конфліктних ситуацій і спричиняє величезні людські й матеріальні втрати, які підривають розвиток і заважають розбудові миру. Минулого року підсумком конференції ООН, яка мала на меті випрацювання юридично зобов’язального документа щодо заборони ядерних озброєнь, став Договір про заборону ядерної зброї, і цей історичний результат показує, що прагнення миру досі живе. Просування культури миру задля цілісного розвитку вимагає постійних зусиль, спрямованих на роззброєння та дедалі менше застосування збройної сили для залагодження міжнародних справ. Тому я прагну заохотити до спокійної й широкої дискусії з цього приводу, яка дозволила б уникнути поляризації міжнародної спільноти щодо такого делікатного питання. Будь-які зусилля в цьому напрямку, хай навіть скромні, – це вже важливий результат для людства.

Зі свого боку, Святий Престол підписав і ратифікував, також і від імені Держави-міста Ватикан, Договір про заборону ядерної зброї, керуючись словами святого Йоана XXIII з енцикліки «Pacem in terris»: «Справедливість, мудрість і гуманізм вимагають припинити перегони озброєнь, одночасно та взаємно зменшити арсенали, які вже існують. Необхідно заборонити ядерну зброю». Справді, навіть якщо «складно уявити, що є люди, які можуть узяти на себе відповідальність за руйнування і біль, спричинені війною, не можна, однак, заперечити, що й одна неконтрольована несподіванка може запалити іскру, яка запустить рух військової машини».

Святий Престол підтверджує тверде «переконання, що суперечки між країнами потрібно розв’язувати не зброєю, а шляхом переговорів». Постійне виробництво дедалі сучаснішої зброї та її «вдосконалення», а також затягування численних конфліктів – те, що я часто називаю «фрагментованою третьою світовою війною», – спонукає нас упевнено повторити слова мого святого попередника: «Безглуздо припускати, що в нашу атомну епоху війну можна застосувати як інструмент справедливості. [...] Варто, однак, плекати надію, що народи, зав’язуючи стосунки і спілкуючись між собою, усвідомлять, що їх об’єднує людська природа, і виявлять, що одна з найглибших потреб їхньої спільної людяності полягає в тому, щоб між ними й іншими царював не страх, а любов, яка прагне виявитись у щирій і багатогранній співпраці заради більшого добра».

У цьому сенсі першорядне значення має підтримка будь-яких спроб діалогу на Корейському півострові, аби можна було знайти нові шляхи подолання нинішніх конфліктів, зміцнити взаємну довіру й забезпечити майбутній мир для корейського народу й цілого світу.

Важливо також розвивати в конструктивній атмосфері довіри між сторонами різні мирні ініціативи щодо Сирії, щоб нарешті покласти край тривалому конфліктові, який охопив країну і спричинив величезні страждання. Спільна надія полягає в тому, що після стількох руйнувань настав час відбудови. Ба більше, перш ніж відбудовувати споруди, там необхідно відновити серця, наново створити атмосферу взаємної довіри, вирішальну для процвітання будь-якого суспільства. Тому потрібно заохочувати заходи в галузях права, політики й безпеки для відродження суспільного життя, щоб кожен громадянин, незалежно від етнічної чи релігійної приналежності, зміг брати участь у розвитку країни. У цьому сенсі дуже важливо гарантувати безпеку релігійних меншин, серед яких є й християни, століттями активно залучені в сирійську історію.

Не менш важливо, щоб змогли повернутися на батьківщину численні біженці, які знайшли тепло і притулок у сусідніх країнах, особливо в Йорданії, Лівані й Туреччині. Прихильність і зусилля цих країн у таких скрутних обставинах заслуговують визнання й підтримки з боку всієї міжнародної спільноти, покликаної працювати над створенням умов для повернення сирійських біженців. Конкретні зусилля мають розпочатися з Лівану, щоб ця улюблена країна й надалі була «посланням» поваги та співіснування, взірцем для всього регіону та світу.

Прагнення діалогу необхідне і в любому Іраку, де різні етнічні й релігійні групи можуть наново відкрити шлях до примирення, мирного співіснування і співпраці. Цього потребує також Ємен та інші країни регіону, а ще – Афганістан.

Особливо звертаюся до ізраїльтян і палестинців у зв’язку з напругою останніх тижнів. Святий Престол, висловлюючи співчуття щодо жертв нещодавніх сутичок, знов і знов наполегливо закликає обдумувати кожну ініціативу, щоб уникнути посилення конфліктів, і спільно поважати – у відповідності до резолюцій ООН – статус-кво Єрусалима, міста, священного для християн, євреїв і мусульман. Сімдесят років протистоянь роблять чимдалі актуальнішими пошуки політичного розв’язання, яке дозволить існувати в регіоні двом незалежним державам у межах міжнародно визнаних кордонів. Попри труднощі, прагнення до діалогу та відновлення переговорів залишається магістральним шляхом до мирного співіснування двох народів.

Відкритість і змога зустрітися важливі й у національних контекстах. Особливо я думаю про дорогу Венесуелу, яка переживає дедалі драматичнішу безпрецедентну політичну й гуманітарну кризу. Святий Престол, закликаючи негайно реагувати на первинні потреби населення, плекає надію на створення умов, у яких вибори, заплановані на цей рік, дозволять приступити до розв’язання поточних конфліктів і поглянути в майбутнє з новою ясністю.

Нехай міжнародна спільнота не забуває і про страждання численних країн африканського континенту, особливо Південного Судану, Демократичної Республіки Конго, Сомалі, Нігерії й Центральноафриканської Республіки, де праву на життя загрожують необмежена експлуатація ресурсів, тероризм, процвітання збройних угруповань і тривалі конфлікти. Замало обурюватися надмірним насильством. Кожен у своїй сфері мусить докладати зусиль, щоб усувати причини бідності й будувати мости братерства – неодмінної умови для справжнього розвитку людини.

Спільно долучитися до відбудови мостів також необхідно в Україні. Минулий рік приніс нові жертви конфлікту, який триває у країні, завдаючи величезних страждань її мешканцям. Зокрема потерпають сім’ї, які проживають у районах, постраждалих від війни, і які втратили своїх близьких, часто літніх людей і дітей.

Я хочу окремо згадати про сім’ю. Право на створення сім’ї як природної й основоположної спільноти, яка «має право на захист з боку суспільства і держави», визнане в Декларації 1948 року. На жаль, сьогодні, особливо на Заході, сім’ю вважають інституцією, яка віджила своє. Замість стабільного й фундаментального сімейного проекту тут надають перевагу нетривким зв’язкам. Проте дім, збудований на піску нестійких і тимчасових стосунків, позбавлений міцних підвалин. Необхідна скеля, на якій можна звести тривкий фундамент. А скеля – це саме та спільнота любові, вірна й нерозривна, яка об’єднує чоловіка й жінку; спільнота суворої та простої краси, сакрального й недоторканного характеру, яка має природну функцію в соціальному порядку. Тому я вважаю, що необхідно по-справжньому підтримувати сім’ю, від якої залежить майбутнє розвитку держав. Без цього неможливо побудувати суспільств, здатних відповісти на виклики майбутнього. Брак інтересу до сім’ї призводить до ще одного драматичного наслідку, особливо актуального в деяких регіонах: до зниження народжуваності. Ми живемо в епоху справжнісінької демографічної зими! Це знак суспільств, які силкуються протистояти викликам сучасності, а тому дедалі більше бояться майбутнього, врешті-решт замикаючись у собі.

Так само не можна забувати про становище сімей, розбитих бідністю, війнами й міграціями. Занадто багато ми бачимо трагедій самотніх дітей, які, без нагляду перетинаючи кордони між півднем і північчю світу, часто стають жертвами торгівлі людьми.

(Частина 3)

За темою:
Різдвяне послання «Urbi et orbi» («Місту і світу») Святого Отця Франциска (25 грудня 2017 року)
Папа: Приймаймо Христа в потребуючих сьогодні, аби Він прийняв нас у вічності
Папа: Молюся за Україну, аби сила віри зцілила рани минулого