Ви – споконвічний світанок Церкви. Проповідь Святого Отця Франциска під час Меси з нагоди ХХІІ Всесвітнього дня богопосвяченого життя

У храмі відбувається ще одна зустріч, між двома парами: з одного боку – молоді Марія і Йосип, а з іншого – літні Симеон і Анна. Літні люди зустрічають молодих, молодь звертається до літніх. Йосип і Марія шукають у храмі коріння народу, і це важливо, тому що Божа обітниця не має індивідуального й точкового адресата: вона призначена для всіх і триває протягом історії. І вони також шукають коріння віри, бо віра – це не поняття, яке можна засвоїти з книг, а мистецтво життя з Богом, якого навчаємося з досвіду тих, хто передував нам на шляху земної мандрівки. Тож двоє молодих людей, зустрічаючись із літніми, знаходять самих себе; а двоє старих наприкінці своїх днів зустрічають Ісуса, сенс життя. У цьому епізоді сповнюється пророцтво Йоіла: «Ваші сини й ваші дочки будуть пророкувати, вашим старим сни будуть снитися» (3, 1). Під час цієї зустрічі молодь бачить свою місію, а люди похилого віку усвідомлюють, про що мріють. Так відбувається тому, що центр зустрічі – це Ісус.

Погляньмо на себе, дорогі богопосвячені брати і сестри. Усе почалось із зустрічі з Господом. Із зустрічі й покликання народилася дорога посвяти. Потрібно пам’ятати про це. І якщо ми добре пригадаємо, то побачимо, що на цій зустрічі були з Ісусом не самі: там були також Божий люд, Церква, молодь і літні люди, як у Євангелії. Тут є цікава деталь: тоді як молоді Марія і Йосип дотримуються приписів Закону – Євангеліє згадує про це чотири рази – і не кажуть жодного слова, старі Симеон і Анна квапляться пророкувати. Здається, усе мало б бути навпаки: зазвичай це молоді люди говорять про майбутнє з ентузіазмом, а літні захищають минуле. У Євангелії все навпаки, бо, зустрівши Бога, ти напевно не можеш не дивуватися Йому. Аби так відбувалося й у богопосвяченому житті, варто пам’ятати, що не можна відновити зустріч із Господом без іншої особи: ніколи не нехтуйте тим, що було, ніколи не доводьте до конфлікту батьків і дітей, а супроводжуйте одне одного щодня, з Господом у центрі. Бо якщо молодь закликає відчиняти нові двері, то ключі від них – у літніх людей. І молодь навчається, повертаючись до коренів, дослухаючись до порад старших. Без цієї зустрічі між похилими віком і молодими немає майбутнього; без коріння нема зростання, і нема розквіту без нових пагонів. Не буває пророцтва без пам’яті, не буває пам’яті без пророцтва; вони завжди мають прямувати назустріч одне одному.

Гарячка сучасного життя змушує нас замкнути багато дверей, які ведуть до зустрічі, часто через страх перед іншим; завжди відчинені залишаються лише двері торгових центрів і мережевих з’єднань. Але в богопосвяченому житті так не має бути: брат і сестра, яких Бог дає мені, – це частина моєї історії, вони – подарунки, над якими треба чувати. Не можна дивитися на екран мобільного телефону частіше, ніж в очі брата, або фіксуватися на планах і програмах більше, ніж на Господі. Ось тому, якщо центром стають проекти, методи та структури, богопосвячене життя втрачає привабливість і більше не поєднує; воно перестає квітнути, бо ж забуває про «те, що заховане», тобто про своє коріння.

Із зустрічі з Ісусом народжується й відроджується богопосвячене життя – таке, як є: у вбогості, чистоті й послуху. Цей мандрівний шлях – як подвійна колія: з одного боку, поштовх Божої любові, з якого все починається і до якого ми завжди маємо повертатися; з іншого – наша відповідь справжньої любові, яка без жодних «якщо» й «але» наслідує Ісуса в убогості, чистоті й послуху. Отож, тимчасом як життя світу прагне купувати та продавати, богопосвячене життя покидає скороминуще багатство, щоб обійняти Того, Хто є. Життя світу гониться за задоволеннями та власними бажаннями, богопосвячене життя звільняє любов від усілякого привласнення, аби цілковито любити Бога й інших людей. Життя світу спонукає вчиняти все, чого хочеться, богопосвячене життя віддає перевагу скромному послуху як найбільшій свободі. І тоді, коли життя світу залишає порожніми руки й серця, життя за прикладом Ісуса наповнює миром аж до краю, як у Євангелії, де літні люди в останні свої дні щасливі – з Господом на руках і з радістю в серці.

Як же нам добре, як Симеонові, тримати Господа «на руках» (Лк 2, 28)! Не тільки в голові й серці, а на руках, у всьому, що робимо: у молитві, на роботі, за столом, по телефону, у школі, з бідними – скрізь. Тримати Господа на руках – це бути протиотрутою ізольованому містицизмові й метушливій активності, адже справжня зустріч з Ісусом рихтує як побожну сльозливість, так і метушливу діловитість. Життя у зустрічі з Ісусом – це ще й засіб зцілення від паралічу «нормальності», бо ж воно сприяє відкритися для приголомшливої благодаті в повсякденні. Віддатися зустрічі з Ісусом, іти на зустріч з Ісусом: ось таємниця, яка живить полум’я духовного життя. Це спосіб не бути поглинутими задушливою трясовиною буденності, де беруть гору жалі, гіркота й неминучі розчарування. Зустрітися з Ісусом, бути Його братами й сестрами, молодими та зрілими, аби подолати безплідну риторику про «старі добрі часи» – цю ностальгію, яка вбиває душу! – і змусити замовкнути оте «тепер уже все не так». Якщо Ісус і Його брати зустрічаються щодня, то серце не розривається між минулим і майбутнім, а живе в Божому сьогоденні в мирі з усіма.

Наприкінці Євангелій відбувається ще одна зустріч з Ісусом, яка може надихнути богопосвячене життя: жінки-мироносиці при гробі. Вони пішли на зустріч із мертвим, їхня дорога здавалася марною. Так само й ви йдете «проти течії» цього світу: його життя легко відкидає вбогість, чистоту й послух. Але, як і ці жінки, рухайтеся вперед – попри стурбованість щодо важкого каменя, який треба відкотити (пор. Мк 16, 3). І, як вони, першими зустрівши Господа, воскреслого й живого, одразу поспішіть (пор. Мт 28, 9), щоб із великою радістю в очах (в. 8) сповістити про це братів. Отож, ви – споконвічний світанок Церкви; ви, богопосвячені чоловіки й жінки, – споконвічний світанок Церкви! Зичу вам відновити сьогодні зустріч з Ісусом, разом вирушити до Нього, і нехай це стане світлом для ваших очей і додасть сил вашим крокам.

Франциск, Папа
Ватикан, базиліка святого Петра
П’ятниця, 2 лютого 2018 року

(Переклад КМЦ за текстом: http://w2.vatican.va)

За темою:
Богопосвячене життя в Україні: інтерв’ю з єпископом Едуардом Кавою
Промова Папи Франциска до учасників пленарного засідання Конгрегації у справах інституцій богопосвяченого життя та спільнот апостольського життя
Папа: Покликання – це забути про себе, щоб віддатися Божій любові