«Приймати, прихищати, підтримувати й інтегрувати мігрантів і біженців»
Дорогі брати і сестри!«Приходень, що перебуває між вами, буде для вас як земляк посеред вас; любитимеш його, як себе самого, приходнями бо ви були в землі Єгипетській. Я – Господь, Бог ваш» (Лев 19, 34).
Протягом перших років свого понтифікату я не раз висловлював стурбованість жахливою ситуацією з багатьма мігрантами й біженцями, які втекли від війни, переслідувань, стихійних лих і бідності. Ця ситуація, безсумнівно, належить до «знаків часу», які я за підтримки Святого Духа намагався тлумачити під час візиту до Лампедузи 8 липня 2013 року. Засновуючи Дикастерію у справах сприяння інтегральному людському розвитку, я прагнув, аби певна куріальна інституція – нині вона під моїм особистим керівництвом – виявила піклування Церкви справами мігрантів, переміщених осіб, біженців і жертв торгівлі людьми.
Кожен чужинець, який стукає в наші двері, – це нагода зустрітися з Ісусом Христом, Який ототожнюється з прийнятими та відкинутими чужинцями будь-якого часу (Мт 25, 35-43). Господь увіряє материнській любові Церкви кожну людину, змушену покинути батьківщину в пошуках кращого майбутнього. Ця солідарність має бути конкретно виражена на кожному етапі досвіду мігрантів – від виходу й до прибуття та повернення. Це велика відповідальність, яку Церква має намір розділити з усіма вірянами та чоловіками й жінками доброї волі, які покликані великодушно, оперативно, мудро й розважливо – кожен мірою своїх здібностей – реагувати на численні виклики сучасної міграції.
Тому я хочу підтвердити, що «наша спільна відповідь може бути сформульована чотирма дієсловами: приймати, прихищати, підтримувати й інтегрувати».
Враховуючи нинішню ситуацію, «приймати» насамперед означає запропонувати мігрантам і біженцям ширші варіанти для безпечного й законного в’їзду в країни призначення. Це спонукає до конкретного завдання: розширити та спростити надання віз, гуманітарних і для возз’єднання сімей. Водночас я сподіваюся, що дедалі більше держав долучатиметься до програм приватної та громадської допомоги й відкриє гуманітарні коридори для особливо вразливих груп біженців. Крім того, спеціальні тимчасові візи потрібно надавати людям, які тікають від конфліктів у сусідні країни. Колективні й довільні депортації мігрантів і біженців – це не вихід із ситуації, особливо, якщо країни, куди змушені повертатися ці особи, не можуть гарантувати поваги до людської гідності й основоположних прав людини. Ще раз хочу підкреслити важливість надання мігрантам і біженцям адекватних і достойно облаштованих місць для тимчасового перебування. «Більш поширені програми прийому, які вже розпочались у різних місцях, здається, сприяють особистому спілкуванню та дозволяють забезпечити кращу якість обслуговування та певніші гарантії успіху». Мій улюблений попередник Бенедикт XVI наполягав на принципі, за яким гідність людини має перебувати в центрі будь-яких ініціатив; і це зобов’язує нас надавати особистій безпеці пріоритет над національною безпекою. Тому необхідно забезпечити належну підготовку служб, які відповідають за контроль на кордоні. Ситуація мігрантів, шукачів притулку й біженців вимагає гарантувати їм особисту безпеку й доступність базових послуг. Заради фундаментальної гідності кожної людини потрібно шукати альтернатив утриманню під вартою тих, хто в’їжджає до країни без дозволів.
Друге дієслово – «прихищати» – можна розглядати як серію кроків, спрямованих на захист прав і гідності мігрантів і біженців, незалежно від їхнього правового статусу. Такий захист починається ще в країні походження та полягає в тому, аби перед виїздом запропонувати надійну, перевірену інформацію й убезпечити від нелегальних способів організації виїзду. Його потрібно продовжити, наскільки це можливо, і в країні міграції: йдеться про гарантії належної консульської допомоги, право завжди мати при собі свої документи й посвідчення особи, справедливий доступ до правосуддя, гідний прожитковий мінімум, можливість відкрити особистий банківський рахунок. Потенціал і вміння мігрантів, шукачів притулку й біженців, належно визнані й оцінені, – це справжній ресурс для спільнот, які приймають приходьків. Ось чому я сподіваюся, що в країнах, куди прибувають мігранти, їхню гідність поважатимуть, забезпечуючи свободу пересування, можливості працевлаштування та доступ до засобів комунікації. Хочу підкреслити, що необхідно розробляти програми соціальної та професійної реінтеграції для тих, хто вирішив повернутися на батьківщину.
Міжнародна конвенція про права дитини – це основа універсальної правової бази для захисту неповнолітніх мігрантів. Їх треба убезпечити від будь-якої форми затримання, пов’язаної з міграційним статусом, і гарантувати їм регулярний доступ до початкової та середньої освіти. Коли ж вони досягнуть повноліття, їм потрібно надати право залишитися та продовжити навчання. Для неповнолітніх без супроводу й неповнолітніх, відділених від родин, необхідно організувати тимчасові опікунські програми. Треба визнати й належно задокументувати загальне право на громадянство для всіх дітей від народження. Часто мігранти й біженці – це особи без громадянства; але таку ситуацію легко подолати, ухваливши «національне законодавство, яке відповідає основоположним принципам міжнародного права». Міграційний статус не має обмежувати доступу до національних програм охорони здоров’я й пенсії, а також впливати на передачу їхніх внесків у випадку репатріації.
«Підтримувати» – це, по суті, означає докладати рішучих зусиль, щоб усі мігранти й біженці, а також спільноти, які їх приймають, отримали повноваження розкрити свій людський потенціал – в усіх аспектах людськості, визначених Творцем. Наприклад, потрібно визнати справжню цінність релігійного виміру, забезпечивши іноземцям у будь-якій країні свободу віросповідання й культу. Багато мігрантів і біженців мають таланти, які треба належно визнати й оцінити. «Праця за природою призначена для об’єднання народів», тож я заохочую цілеспрямовано сприяти соціальній і професійній інтеграції мігрантів і біженців, щоб гарантувати всім, зокрема й шукачам притулку, можливість працевлаштування, мовного вишколу й активного громадянства, надаючи водночас достатню інформацію рідною мовою. Щодо неповнолітніх мігрантів, їхнє залучення у працю потрібно регулювати так, щоб запобігти експлуатації та не зашкодити нормальному зростанню й розвитку. 2006 року Бенедикт XVI підкреслив, що в контексті міграції сім’я – це «місце й ресурс культури життя, фактор інтеграції цінностей». Потрібно завжди прагнути до цілісності родини, підтримуючи возз’єднання сімей – також бабусь і дідусів, онуків, братів і сестер – незалежно від фінансових обставин. Мігранти, шукачі притулку й біженці з інвалідністю мають отримувати більшу допомогу та підтримку. Я визнаю, що нині багато країн – із точки зору міжнародної співпраці й гуманітарної допомоги – вже доклали гідних зусиль у цій сфері, але сподіваюся, що в наданні допомоги й надалі будуть враховані потреби (приміром, щодо медичної та соціальної допомоги й освіти) країн, які розвиваються, де є значний наплив мігрантів і біженців. Сподіваюся також, що місцеві спільноти, на які лягає перший тягар опіки і які стикаються з матеріальними труднощами, зможуть отримувати відповідну допомогу.
Останнє дієслово – «інтегрувати» – стосується можливостей міжкультурного збагачення, до якого докладаються мігранти й біженці. Інтеграція – це не «асиміляція», яка змушує прибулих відкинути або забути свою культурну ідентичність. Ідеться радше про те, що контакт із іншими дозволяє пізнати їхню «таємницю», відкритися до них, щоб визнати їхні справжні особливості, і так сприяти кращому знайомству з кожним. Це тривалий процес, мета якого – формація спільнот і культур, щоб вони краще віддзеркалювали багатогранні дари, які Бог дав людям. Цей процес можна прискорити, надаючи громадянство без додаткових фінансових або мовних вимог, чи легалізуючи тих мігрантів, які потребують тривалого проживання в країні прибуття. Я ще раз наполягаю на необхідності всіляко сприяти «культурі зустрічі», збільшуючи можливості для міжкультурного обміну, документування й поширення кращих практик інтеграції та розробки програм із підготовки місцевих спільнот до інтеграційних процесів. Особливо хочу згадати ті випадки, коли люди змушені залишити країну прибуття через гуманітарні кризи. Цим особам потрібно забезпечити адекватну допомогу щодо репатріації й ефективні програми реінтеграції в їхніх державах.
Відповідно до своєї душпастирської традиції, Церква готова долучитися до реалізації всіх запропонованих ініціатив. А проте, щоб досягти бажаного результату, необхідний внесок політичних спільнот і громадянських суспільств, кожного у сфері його відповідальності.
На саміті ООН 19 вересня 2016 року в Нью-Йорку світові лідери висловили бажання вжити рішучих заходів на підтримку мігрантів та біженців, для порятунку їхніх життів і захисту прав, узявши за це відповідальність на глобальному рівні. З цією метою держави зобов’язалися до кінця 2018 року укласти й ухвалити дві Глобальні угоди: одну щодо біженців, а іншу щодо мігрантів.
Дорогі брати і сестри, у світлі цих процесів найближчі місяці надають нам унікальний шанс підтримати конкретні дії, які я описав чотирма дієсловами. Тому закликаю вас скористатися будь-якою нагодою, аби поділитися цією інформацією з усіма політичними та суспільними діячами, які залучені – або прагнуть долучитися – в роботу, результатом якої стане ухвалення двох Глобальних угод.
Сьогодні, 15 серпня, ми відзначаємо урочистість Внебовзяття Пресвятої Діви Марії. Богородиця й Сама зазнала труднощів вигнання (Мт 2, 13-15), була супутницею Сина на дорозі до Голгофи, а тепер вічно розділяє Його славу. Її материнському заступництві довірмо надії всіх мігрантів і біженців світу та сподівання спільнот, які приймають їх, щоб у відповідь на найвищу заповідь Господа навчитися любити іншого – чужого – як самого себе.
Франциск, Папа
Ватикан
15 серпня 2017 року
Урочистість Внебовзяття Пресвятої Діви Марії
За темою:
Папа Франциск відслужив Месу з мігрантами й біженцями
Різдвяне послання «Urbi et orbi» («Місту і світу») Святого Отця Франциска (25 грудня 2017 року)
Прямуючи дорогою «святих еміграції». Думки про метод святих в служінні мігрантам