Католицький Медіа-Центр Конференції римсько-католицьких єпископів в Україні
» » » У надвечір’я життя нас судитимуть за тим, як ми любили. Слово Папи Франциска на загальній аудієнції 13 лютого 2019 року
12:45 Четвер 0 331
7-03-2019, 12:45

У надвечір’я життя нас судитимуть за тим, як ми любили. Слово Папи Франциска на загальній аудієнції 13 лютого 2019 року

Отче наш – VI: Отець усіх нас
Дорогі брати і сестри, доброго дня!

Ми продовжуємо нашу подорож, у якій більше й більше дізнаємося про те, як Ісус навчав нас молитися. Потрібно молитися так, як Він навчив нас.

Він сказав: коли молитеся, увійдіть у тишу своєї кімнати, залиште за дверима світ і зверніться до Бога, називаючи його Отцем. Ісус хоче, щоб його учні не були схожі на лицемірів, які моляться на видноті на перехрестях, аби люди захоплювалися ними (пор. Мт 6, 5). Ісус не хоче облуди. Справжня молитва – це те, що відбувається у глибині сумління, у серці: незбагненне, видиме тільки Богові. Я і Бог. Молитва уникає брехні: перед Богом неможливо робити вигляд. Це неможливо, перед Богом не працюють ніякі хитрощі, Він знає нас аж до глибин нашого сумління, і нам не вдастьсься зробити вигляд, що ми чогось не можемо. Розмова з Богом укорінена в мовчазному діалозі, вона схожа на зустріч поглядів двох осіб, які люблять одна одну: людина й Бог зустрічаються очима – і це молитва. Дивитися на Бога і тривати у спогляданні Бога: оце й означає молитися. «Але, отче, я ж не кажу ані слова…» Дивіться на Бога і залишайтесь у спогляданні Його: це молитва, прекрасна молитва!

Утім, хоча молитва учнів цілковито особиста, вона ніколи не обмежується лише сокровенним. У глибині сумління християнин не залишає світ за дверима кімнати, а тримає двері серця відчиненими для людей і ситуацій, проблем і щоденних клопотів, усі їх уміщуючи в молитву.

У тексті «Отче наш» вражає те, чого там нема. Спитаю у вас: чого немає в тексті «Отче наш»? На це запитання нелегко відповісти. Немає одного слова. Подумайте усі: чого нема в тексті молитви «Отче наш»? Подумайте, чого? Одного слова. Слова, на яке в наші часи – але, мабуть, і завжди – усі аж занадто зважають. Якого слова немає в молитві «Отче наш», якою ми молимося щодня? Щоб заощадити час, я підкажу вам: там нема слова «я». Ніколи не йдеться про «я». Ісус навчає нас, що в молитві з наших вуст насамперед має злітати «Ти», тому що християнська молитва – це діалог: «Нехай святиться Твоє ім’я, прийде Твоє царство, буде Твоя воля». Не моє ім’я, моє царство, моя воля. Не я, аж ніяк. І лише потім виникає «наше». Уся друга частина молитви «Отче наш» – це форми займенника першої особи множини: «Хліб наш щоденний дай нам, прости нам провини наші, не введи нас у спокусу, визволи нас від лукавого». Навіть найпростіші людські питання – як-от їжа для втамування голоду – геть усі у множині. У християнській молитві ніхто не просить хліба тільки для себе: ми просимо дати хліба щоденного не лише мені, ні, а нам, благаємо про це для всіх, для всіх бідних світу. Не можна забувати про це – тут немає слова «я». Просимо Тебе – і для нас. Це добре повчання від Ісуса, не забувайте про це.

Чому? Тому що в діалозі з Богом немає місця для індивідуалізму. Немає жодного натяку на те, нібито наші проблеми й наші страждання – це єдині проблеми та страждання у світі. Немає жодної молитви, спрямованої до Бога, яка не була б молитвою спільноти братів і сестер, усіх нас: ми – у спільноті, ми – брати і сестри, ми –люд, який молиться, це – «ми». Одного разу в’язничний капелан спитав мене: «Скажіть мені, отче, яке слово протилежне за значенням слову "я"?». А я, наївний, відповів: «Ти». – «Із цього починається війна. А слово, протилежне "я" – це "ми", у ньому є мир, у ньому всі разом». Це прекрасний урок, який я отримав від цього священика.

У молитві християнин приносить усі труднощі людей, які живуть поруч із ним: коли настає вечір, він розповідає Богові про ті болі, з якими йому довелося зустрітися за день; він показує Йому багато облич своїх друзів і навіть ворогів; він не відганяє їх як щось, що здатне відволікти від молитви. Якщо людина не усвідомлює, що навколо неї так багато стражденних людей, якщо їй не болять сльози бідняків, якщо вона звикла до усього, то це означає, що її серце... Як це назвати? Засохло? Ні, гірше: воно закам’яніло. У цьому разі добре буде просити Господа торкнутися нас Своїм Духом і зробив наші серця чутливішими: «Доторкнися до мого серця, Господи». Це прекрасна молитва: «Господи, зроби моє серце чутливішим, аби я міг зрозуміти і взяти на себе відповідальність за всі проблеми, всі болі інших». Христа теж не оминули нещастя цього світу: щоразу, коли Він відчував самотність, тілесний або душевний біль, це було глибоке співстраждання, неначе в лоні матері. Співстраждання – не забуваймо про це дуже християнське поняття: співстраждання – це одне з центральних відчуттів Євангелія: саме воно змушує доброго самарянина підійти на узбіччі до зраненого, на відміну від інших, твердих серцем.

Можна запитати себе: чи я, коли молюся, відкритий до волань багатьох близьких і далеких людей? Чи, може, вважаю молитву своєрідною анестезією, призначеною для того, щоб мене заспокоїти? Питаю, аби кожен сам собі відповів. Ота друга ситуація – страшна. Звісно, тоді моя молитва вже не буде християнською. Адже оте «ми», про яке навчав Ісус, забороняє мені залишатися самотнім і змушує відчувати відповідальність за своїх братів і сестер.

Є люди, які, вочевидь, не шукають Бога, але Ісус вимагає від нас молитися й за них, тому що Бог шукає насамперед цих людей. Ісус прийшов не задля тих, хто при добрім здоров’ї, а задля хворих і грішників (пор. Лк 5, 31) – тобто задля всіх, бо ж ті, хто вважає себе здоровими, насправді теж нездужають. Якщо ми працюємо заради справедливості, то не почуваймося кращими за інших: Отець велить сонцю сходити і над добрими, і над неправедними (пор. Мт 5, 45). Любіть усі Отця! Навчаймося від Бога, Який завжди добрий до всіх, на відміну від нас, кого вистачає тільки на те, аби бути добрим до тих, хто нам подобається.

Брати і сестри, святі й грішники, ми всі діти, яких любить один Отець. І в надвечір’я життя нас судитимуть за любов’ю, за тим, як ми любили. Ідеться не про сентиментальну любов, а про співчутливу й конкретну, згідну з Євангелієм – не забувайте про це! «Усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили» (Мт 25, 40). Так говорить Господь. Дякую.

Франциск, Папа
Ватикан, зала Павла VI
13 лютого 2019

Переклад КМЦ за vatican.va 

Залишити коментар

Клацніть на зображення щоб оновити код, якщо він нерозбірливий