Пастирський лист єпископа Віталія Кривицького на І неділю Великого Посту

Перечитуючи рядки Євангелії, найчастіше ми бачимо Ісуса,який проповідує, навчає, чинить чудеса та вирішує дражливі питання інших. Однак у сьогоднішньому уривку з Євангелії від св. Луки ми бачимо Христа, який ізолюється від гомону щоденності і звичайного життєвого ритму. Він не втікає від людей, до них він ще повернеться. Проте опис посту вказує нам на певну ділянку життя Спасителя, яку дещо краще знали Його учні, а пересічні слухачі могли навіть не зауважити. Йдеться про Його власне духовне життя. Христос знаходив і пізніше час для усамітнення та молитви. З огляду на свою активну публічну діяльність, цей час припадав на нічні години, тобто хвилини власного відпочинку. Однак під час сорокаденного посту Ісуса нічого не відволікає, навіть справа харчування. Він виходить у пустелю, щоб пізніше мати сили увійти у людські маси і не загубитися в них.

Дехто спостерігав за працею лісоруба, який відзначався великою завзятістю, фізичними силами та мотивацією. Однак неозброєним оком можна було побачити, що праця цього працівника не була надто ефективна, з причини того, що сокира, якою користувався, вже порядно затупилася. Лісоруб витрачав величезні зусилля, а дерево піддавалося дуже слабо. Спостерігач насмілився зробити зауваження: - Добрий чоловіче, затримайся. Я бачу, що твоя сокира потребує нагострення. На що лісоруб, не зупиняючись, відповів: - Не маю часу на такі дурниці, я маю достатньо сил і великий план на сьогодні.

Нещасний чоловік, який покладається лише на власні сили. Рано чи пізно вони доведуть свою неспроможність. Щаслива людина, яка вміє, правильно використовуючи матеріальні блага та можливості, розвивати також духовну складову свого життя, приділяючи їй відповідний час і увагу. Великий Піст, який ми розпочали, це власне і є у певному сенсі сповільненням матеріального руху, щоб у духовному вимірі цей рух набрав відповідної кондиції та надавав сенс цілій нашій екзистенції. Ми не влаштовуємо у цей час гучних забав зовсім не для традиції, але щоб мати час для духовних вправ. Відмовляючи собі у певних продуктах харчування, створюємо власний благодійний фонд для служіння Христу у потребуючих. Навчаючись приносити щоденні жертви, робимо себе самих жертвою мирною для нашого Господа.

Христос під час свого сорокаденного посту прикладав великі зусилля, живучі на пустелі, відмовляючись від їжі та води і не дивно, що мав нагоду досвідчити своїх людських обмежень, бо в певному часі – зголоднів. Як передає нам Євангелист Лука, у той самий час слабкості до Ісуса приступає спокусник, пропонуючи три, всім відомі, спроби вирішення насущних питань: добути хліб з доступних речей, отримати владу за відповідний гонорар для князя цього світу і врешті, - змусити Бога доказувати свою опіку у штучно створеній ситуації. Інколи люди спокусу плутають зі слабкістю. Це не так. У спокусах диявол не вказує Ісусові на Його обмеження, лише нагадує те, що є у Його силі і можливостях. Ісус має силу зробити те все, до чого закликає Його Сатана. Тому і для кожного з нас, спокуса не є справою слабкості, а сили – тієї сили, за якою не стоїть Бог. Кожного разу, коли людина нехтує Божим Словом і чинить свавілля – піддається спокусі проявити силу у своїх можливостях і осягнути те, чого жадає її власне Ego, звичайно не без підказки злого духа.

Великий Піст заохочує кожного з нас подивитися глибше на щоденні вибори і уздріти в них присутність або відсутність Живого Бога. Цей святий час запрошує нас не стільки до розмірено-молитовного екстазу, скільки до бою у пошуках правди про самих себе, відкриваючи це у Божому Слові і молитві. Легше побачити скалку у оці брата, ніж колоду у власному (Лк 6,41), як нас навчав Ісус минулої неділі. Тож борімося зі спокусою розміняти святий час Посту з полемікою на тему близьких виборів у нашій державі. Тобто, участь у виборах нас зобов’язує, а толкування про те, що не приносить доброго плоду може стати позитивною відповіддю на спокусу лукавого. Мусимо знайти сили не відгукуватись на істеричні спроби тих, хто хоче розгойдати наші емоції і принадити нас думкою і словом очорнювати, пліткувати, зневажати імена людей, яких ми особисто не знаємо. Не маємо жодного права судити і осуджувати, виголошувати вироки, кидати ганебні слова, навіть, якщо б нам здавалося, що вони того заслуговують. Ми – вільні люди, які викуплені надзвичайною ціною Крови Христової, і не повинні ставати невільниками тих, які з екранів, з плакатів, через засоби масової інформації пробують нахилити нас до гріха засуду і сварки. Це лише один приклад спокуси, а піст у Дусі і правді допоможе нам не лише відкрити інші загрози духовного життя, але також навчитися відповідати спокуснику у той спосіб, якого сьогодні нас навчає сам Господь Ісус.

Піст не є причиною і метою сам у собі. Правдивою метою посту, як і всього людського життя, є життя вічне. Тож нехай цього року ми станемо ще ближчими до ідеалів, які пропонує нам Господь. Не біймося спокус - біймося стати перед ними без Бога. Не біймося духовної праці, яку несе з собою піст. Біймося підійти до дня Пасхи, так і не виходячи з землі гріха та рабства.

Нехай Господь дарує своє Слово та благословення для всіх, хто у Святому Дусі розпочав час Великого Посту. На добрі плоди цього спасенного часу для всіх вірян, родин, спільнот, парафій та для всієї нашої Київсько-Житомирської дієцезії, з щирого серця благословляю: В Ім’я Отця і Сина і Духа Святого! Амінь!

Віталій Кривицький, єпископ Київсько-Житомирський