Господь ніколи не втрачає нас із поля зору. Слово Папи Франциска на загальній аудієнції 16 січня 2019 року

Дорогі брати і сестри, доброго дня!

Розмову про «Отче наш» сьогодні варто почати з такого спостереження: у Новому Завіті молитва, схоже, хоче сягнути самої суті, аж до того, аби зосередитися на одному слові: Авва – Отче.

Ми вслухалися в те, що Павло пише у Посланні до римлян: «Ви не прийняли дух рабства, щоб знову підлягати боязні, але прийняли дух усиновлення, яким кличемо: “Авва! – Отче!”» (Рим 8, 15). А звертаючись до галатів, апостол каже: «А що ви сини, Бог послав у ваші серця Духа Сина Свого, який взиває “Авва, Отче!”» (Гал 4, 6). Повернення до того самого звернення вбирає, конденсує в собі всю новизну євангельскої звістки. Упізнавши Ісуса й дослухавшись до Його проповіді, християнин більше не вважає Бога тираном, якого треба боятися, більше не боїться Бога, а відчуває, як розкривається довіра до Нього: він може говорити з Творцем, звертаючись до Нього «Отче». Це слово таке важливе для християн, що його зберігають у первісному вигляді: «Авва».

У Новому Завіті рідко трапляються арамейські вирази, не перекладені грецькою мовою. Можна лише уявити, що в цих арамейських словах залишився буквально «задокументований» голос самого Ісуса: і яким же шанованим вважали саме цей вислів Ісуса. Уже в першому слові «Отче наш» ми натрапляємо на радикальну новизну християнської молитви.

Ідеться не просто про використання символу – у цьому випадку постаті батька – який був би пов’язаний із таємницею Бога; натомість це означає, що, так би мовити, Ісус увібрав у Своє серце весь світ. Якщо й нам вдасться це зробити, то ми можемо по-справжньому молитися «Отче наш». Промовити ж «Авва» – це щось значно сокровенніше, інтимніше, аніж просто звернутися Бога «Отче». Ось чому пропонували перекласти це оригінальне арамейське слово як «Батько» або «Тато». Замість того, щоб говорити «Отче наш», спробуйте сказати: «Батьку, Тату». Уголос і надалі промовляймо «Отче наш», але в серці спробуймо сказати «Тато» – спробуймо збудувати такі стосунки з Богом, як у дитини з батьком, до якого кажуть «тато». Ці слова дозволяють пригадати й відчути любов, тепло, усе те, що неначе переносить нас у контекст дитинства: образ дитини, повністю схованої в обіймах батька, який відчуває до неї нескінченну ніжність. А для того, дорогі брати і сестри, аби добре молитися, нам треба мати дитяче серце. Просто серця тут замало, вам не вдасться добре молитися. Молімось як дитина на руках свого отця, батька, тата.

Безумовно, самі Євангелія краще допроваджують нас до сенсу цього слова. Що воно означає для Ісуса? «Отче наш» набуватиме сенсу й забарвлення, якщо ми вчитимемося молитися цією молитвою, прочитавши, наприклад, притчу про милосердного батька з розділу 15 Євангелія від Луки (пор. Лк 15, 11-32). Уявіть лишень цю молитву, яку блудний син виголошує, потрапивши в обійми свого батька, який довго чекав на нього, батька, що не згадує образливих слів, які йому колись довелося почути, батька, який тепер дає зрозуміти, наскільки йому бракувало сина. І тоді ми відкриємо, як ці слова наповнюються життям, як вони набувають сили. Спитаймо: чи ж насправді Ти, о Боже, знаєш саму любов? Хіба ж Ти не знаєш ненависті? Ні, відповість Бог, Я знаю тільки любов. Чи думаєш Ти про помсту чи позовну заяву, чи гніваєшся через Свою зранену честь? І Бог відповість: Я знаю тільки любов.

Батько в цій притчі по-своєму робить те, що змушує згадати про душу матері. Матері, яка пробачає своїм дітям, обіймає їх, не припиняє співчувати їм, любить навіть тоді, коли вони цього не заслуговують.

Для розвитку християнської молитви достатньо буде згадати лише це єдине звернення – «Авва». Святий Павло в посланнях іде цим самим шляхом, і не може бути інакше, бо це та дорога, на яку вказав Ісус: це звернення має силу, що може ввібрати в себе будь-яку іншу молитву.

Бог шукає вас, навіть якщо ви не шукаєте Його. Бог любить вас, навіть якщо ви забули про Нього. Бог бачить у вас красу, навіть якщо ви вважаєте, що надаремно змарнували усі свої таланти. Бог – це не лише батько, Він також як мати, яка ніколи не припиняє любити своє сотворіння. Утім, це й неначе така своєрідна вагітність, яка триває вічно, сягає далеко за межі природних дев’яти місяців; це вагітність, яка породжує нескінченне середовище любові.

Для християнина молитися – це просто сказати «Авва», сказати «Батьку», сказати «Тату», сказати «Отче» – з довірливістю дитини.

Можливо, ми теж ходимо шляхами, далекими від Бога, як це сталося з блудним сином; або впадаємо у стан самотності, яка змушує нас почуватися покинутими в цьому світі; або, знов-таки, можемо помилятися й бути скутими почуттям провини. У такі скрутні моменти ми все одно здатні знайти сили для молитви, розпочати зі слова «Отче», кажучи його з ніжним почуттям дитини: «Авва», «Тату». Він не сховає від нас Свого обличчя. Добре запам’ятайте: можливо, з вами скоїлося щось погане, щось таке, що ви й не знаєте, як подолати цю проблему, вам дуже прикро й гірко за те, що було вчинене те чи інше… Але Він не сховає Свого обличчя. Він не замкнеться в мовчанні. Ти скажеш Йому: «Отче», – і Він відповість тобі. Ти маєш Отця. «Воно начебто й так, але ж я – правопорушник…» Але ти маєш Отця, Який любить тебе! Скажи Йому: «Отче», – почни так молитися, і в тиші Він відповість, що ніколи не втрачав нас із поля зору. «Проте, Отче, я вчинив це і це…» – «Я ніколи не відводив від тебе погляду, Я бачив усе. І Я завжди був там, поруч із тобою, вірний Своїй любові до тебе». Така буде відповідь. Ніколи не забувайте говорити «Отче». Дякую.

Франциск, Папа
Ватикан, зала Павла VI
16 січня 2019

Переклад КМЦ за vatican.va