Отче наш – VІІІ: Нехай святиться Твоє ім’я
Дорогі брати і сестри, доброго дня!Здається, зима пішла геть, і тому ми повертаємося на площу. Ласкаво прошу на площу! Нам випала нагода наново відкрити молитву «Отче наш», і сьогодні ми зануримось у перший із її семи закликів, тобто у прохання «нехай святиться Твоє ім’я».
Молитва «Отче наш» містить сім закликів-прохань, які легко можна поділити на дві групи. Серце перших трьох – «Ти» Бога Отця; інші чотири за центр мають «нас» і наші людські потреби. У першій частині Ісус спонукає нас зосередити всі прагнення у проханні до Отця: «Нехай святиться Твоє ім’я, нехай прийде Твоє царство, нехай буде воля Твоя». У другій же Він сам приходить до нас, аби стати «виконавцем» у наших потребах: подателем щоденного хліба й прощення гріхів, помічником витривалості у спокусі й визволителем від злого.
Ось матриця кожної християнської молитви – я сказав би навіть, кожної людської молитви, яка завжди складається, з одного боку, зі споглядання Бога, Його таємниці, Його краси і добра, а з іншого – зі щирого й сміливого прохання надати те, що нам потрібно для життя, і то життя доброго. Так своєю простотою та глибиною молитва «Отче наш» виховує й наставляє тих, хто молиться до Нього, аби вони не помножували марнослів’я, бо ж, як каже сам Ісус, «Отець Ваш небесний знає, чого вам треба, перш ніж ви просите в Нього» (Мт 6, 8).
Говорячи з Богом, ми робимо це не задля того, аби відкрити Йому те, що зберігаємо у глибині серця: Він знає його значно краще, ніж ми! Якщо Бог для нас – таємниця, то ми – аж ніяк не загадка в Його очах (пор. Пс 139, 1-4). Бог подібний до тих матерів, яким достатньо одного погляду, аби все зрозуміти про своїх дітей: веселі вони чи сумні, щирі й відкриті чи щось приховують.
Отже, перший крок у християнській молитві – це віддати себе Богові, Його провидінню. Це наче сказати: «Господи, Ти все знаєш, немає навіть потреби розповідати Тобі про мій біль, лише прошу Тебе, залишайся поруч зі мною: Ти – моя надія». Цікаво зауважити, що Ісус у Нагірній проповіді, щойно передавши учням текст молитви «Отче наш», закликає не тривожитися й не перейматися земним життям. Здається, це певна суперечність – спочатку Він навчає нас просити хліба насущного, а потім каже: «Отож не турбуйтеся, промовлявши: Що будемо їсти, що пити й у що зодягнемося?» (Мт 6, 31). Але розв’язання цього парадоксу очевидне: прохання християнина висловлюють упевненість в Отці й довіру до Нього, і саме ця довіра змушує нас просити про те, що нам потрібне, без зайвих тривог і метушні.
Ось чому ми молимося, кажучи: «Нехай святиться Твоє ім’я». Це прохання – найперше! «Нехай святиться Твоє ім’я» – тут можна відчути й увесь захват Ісуса красою та величчю Отця, і прагнення, щоб усі визнали й любили Його Таким, Який Він насправді. А водночас це ще й прохання про те, аби Його ім’я святилося серед нас, у нашій сім’ї, у нашій спільноті, в усьому світі. Бог, Який освячує нас, переображає нас Своєю любов’ю, але ми також – через свідчення – проявляємо святість Бога у світі, оприсутнюючи Його ім’я. Бог святий, але якщо ми не святі, якщо наше життя позбавлене святості, то це величезна непослідовність! Святість Бога має бути відбита в наших діях, у нашому житті. «Я – християнин, мій Бог – святий, але я чиню дуже багато поганих речей», – ні, так не може бути! Це болить; це скандалізує й аж ніяк не підтримує.
Святість Бога – це сила, що поширюється, і ми благаємо, аби вона швидко зруйнувала бар’єри, які розділяють наш світ. Коли Ісус починає проповідувати, то насамперед розплачується за вчинене саме злий, лукавий, який заподіяв шкоди світові. Нечисті духи кричать: «Що нам, та й Тобі, Ісусе Назарянине? Прийшов єси нас погубити! Знаю бо, хто Ти: Святий Божий!» (Мк 1, 24). Ніхто ніколи не бачив такої святості: не клопотатися про себе, а відкриватися назустріч іншим. Святість – це Ісус, Який поширюється концентричними колами, як буває, коли камінь кинути у воду. Дні лукавого злічені – злий не вічний, злий не може більше завдати нам шкоди: прийшов сильний, який панує над своєю хатою (пор. Мк 3, 23-27). І ця сильна людина – Ісус, Який і нас наділяє силою утримати свій внутрішній дім.
Молитва проганяє всі страхи. Отець любить нас, Син простягає Свої руки, аби підтримати нас, Дух незримо працює задля відкуплення світу. А ми? А ми не вагаємось у невизначеності. Ми зберігаємо глибоку впевненість і переконання: Бог любить мене; Ісус віддав Своє життя за мене! І я маю Духа. Це глибока упевненість і величне переконання. А що ж зі злом? Воно тремтить від страху. І це прекрасно.
Франциск, Папа
Ватикан, площа святого Петра
27 лютого 2019
Переклад КМЦ за vatican.va