Католицький Медіа-Центр Конференції римсько-католицьких єпископів в Україні
» » » Ісус навчає нас просити не тільки для себе самих, а й для наших братів у всьому світі. Слово Папи Франциска на загальній аудієнції 27 березня 2019 року
12:33 Четвер 0 98
4-04-2019, 12:33

Ісус навчає нас просити не тільки для себе самих, а й для наших братів у всьому світі. Слово Папи Франциска на загальній аудієнції 27 березня 2019 року

Отче наш – ХІ: Хліб наш щоденний дай нам
Дорогі брати і сестри, доброго дня!

Сьогодні ми зібралися тут, аби проаналізувати другу частину молитви «Отче наш», у якій звертаємося до Бога зі своїми потребами. Ця частина починається словом, яке має аромат повсякденного життя: це слово – хліб.

Христову молитву розпочинає нагальне прохання, дуже схоже на волання жебрака: «Хліб наш щоденний дай нам!» Воно народжується з очевидної речі, про яку ми часто забуваємо: ми – не самодостатні творіння, і нам щодня треба перейматися тим, аби прогодуватися.

Святе Письмо показує, що для багатьох людей зустріч з Ісусом розпочинається з прохання. Ісус не чекає якихось надзвичайних волань – усе людське буття з його найконкретнішими й повсякденними проблемами може стати молитвою. На сторінках Євангелій ми знаходимо незліченних жебраків, які просять про зцілення та спасіння. Хтось просить хліба, хтось одужання, дехто – очищення, інший – можливості бачити; а хтось просить, щоб ожила кохана людина… Ісус ніколи не проходить байдужим повз ці прохання й ці болі.

Тому Він навчає нас просити Отця про хліб щоденний. І просити у спільноті, разом із тими численними чоловіками й жінками, для яких ця молитва – справжнє волання, яке, хоча й часто затамоване у глибині душі, супроводжує щоденні клопоти і тривоги. Скільки ж матерів і батьків навіть нині лягає спати з тривожною думкою про те, що завтра їхнім дітям може не вистачити хліба! Уявімо лишень цю молитву промовленою не в безпеці затишної квартири, а в злиденному закамарку, ледве пристосованому для життя. І слова Ісуса набувають нової сили. Християнська молитва починається на цьому рівні. Це не вправа для аскетів; молитва починається з реальності, з серця і плоті людей, які або особисто живуть у потребі, або намагаються покращити життєвий стан тих, хто позбавлений найнеобхіднішого. Навіть найвидатніші християнські містики не можуть обійтися без цього простого прохання. «Отче, дай нині нам усім хліб наш щоденний». І «хліб» – це також вода, медицина, дім, робота… Просити про найнеобхідніше для життя.

Хліб, якого християнин просить у молитві, – це не «мій», а «наш» хліб. Це те, чого хоче Ісус. Він навчає нас просити не тільки для себе самих, а й для наших братів у всьому світі. Якщо молитися не так, то «Отче наш» перестає бути християнською молитвою. Якщо Бог – це наш Отець, то як ми можемо стати перед Ним, не взявшись за руки? Усі ми. І якщо хліб, який Він дає нам, ми крадемо одне в одного, то як сміємо називати себе Його дітьми? Ця молитва передбачає співчуття, солідарність. У своєму голоді я відчуваю голод багатьох моїх братів, і тоді молюся Богові, аж доки їхнє прохання не буде сповнене. Так Ісус виховує Свою спільноту, Свою Церкву – аби та несла всі потреби Богові: «Ми всі Твої діти, Отче, помилуй нас!» А тепер було б добре призупинитися й подумати про голодних дітей. Подумайте про дітей, які живуть у країнах, де тривають війни: голодних дітей Ємену, голодних дітей у Сирії, голодних дітей у численних країнах, де немає хліба, у Південному Судані. Згадаймо про цих дітей і, думаючи про них, усі разом промовмо вголос молитву: «Отче, хліб наш щоденний дай нам нині». Усі разом.

Хліб, про який ми просимо Господа в молитві, – це той самий хліб, який одного дня нас звинуватить. Він докорятиме нам за невміння переламати його з ближніми, за невміння ділитися ним. Цей хліб був даний усьому людству, а натомість з’їв його лише хтось: любов цього не може витримати. Наша любов не витримує цього; і Божа любов не може знести цього егоїзму й невміння ділитися хлібом.

Колись перед Ісусом стояла сила-силенна людей, і всі вони були голодні. Ісус запитав, чи має хто бодай щось, і лише одне дитя виявило бажання поділитися своїми запасами: п’ятьма ячмінними хлібами та двома рибинами. Ісус примножив цей щедрий жест (пор. Йн 6, 9). Те дитинча зрозуміло урок моливти «Отче наш»: їжа – це не приватна власність! Запам’ятаймо й ми: їжа – це не приватна власність, а дар Провидіння, яким треба ділиться, дякуючи Богові.

Справжнє диво, яке Ісус звершив того дня, – це не так примноження хлібів, хоча воно й було істинне, а ділення хлібом: ви даєте те, що маєте, а Я вчиняю диво. Він сам, примноживши цей хліб, неначе провістив приношення Себе в Євхаристійному Хлібі. Бо насправді тільки Євхаристія здатна втамувати голод осягнення та прагнення Бога, це вона сповнює душу кожної людини, також і в пошуках щоденного хліба.

Франциск, Папа
Ватикан, площа святого Петра
27 березня 2019

Переклад КМЦ за vatican.va 

Залишити коментар

Клацніть на зображення щоб оновити код, якщо він нерозбірливий