Бог завжди дивує. Слово Папи Франциска на загальній аудієнції 6 березня 2019 року

Дорогі брати і сестри, доброго дня!

Коли ми звертаємося до Бога словами молитви «Отче Наш», наше друге прохання звучить так: «Хай прийде Твоє царство» (Мт 6, 10). Помолившись про те, аби Його ім’я святилося, віряни висловлюють прагнення якомога скорішого приходу Його царства. Можна було б сказати, що це прагнення походить із самого серця Христа, який почав проповідувати царство ще в Галілеї, проголошуючи: «Сповнився час, і Царство Боже близько; покайтеся і вірте в Євангеліє» (Мк 1, 15). Ці слова аж ніяк не були погрозою, навпаки – це щасливе послання радості. Ісус не хоче підштовхувати, намовляти людей до покаяння, нагнітаючи страх близького Божого суду чи нав’язуючи почуття провини за вчинене зло. Ісус не пророкує: Він просто промовляє, проголошує. Ба більше, те, що Він приносить – це Добра Новина про спасіння, і, починаючи з неї, Він закликає до навернення. Кожен запрошений повірити в Євангеліє: Боже панування наблизилося до Його дітей. Оце і є Євангеліє: Боже панування наблизилося до Його дітей. Ісус проголошує цю дивовижну річ, цю благодать: Бог, Отець, любить нас, Він близький до нас і вчить нас іти шляхом святості.

Знаків приходу цього Царства багато, і кожен із них позитивний. Ісус починає служіння, піклуючись про хворих – як тілом, так і духом, – про тих, кого відкинуло суспільство, як-от прокажених, про грішників, на яких зизом поглядали усі, навіть ті, хто мав значно більше провин на серці, хоча й прикидався праведним. А що ж Ісус, як Він називає тих, хто вдає? «Лицеміри». Сам Ісус вказує на ці знаки, знаки Царства Божого: «Сліпі бачать і криві ходять; прокажені очищуються і глухі чують; мертві воскресають і вбогим проповідується Добра Новина» (Мт 11, 5).

«Хай прийде Твоє царство», – наполегливо повторює християнин, коли молиться «Отче наш». Ісус прийшов; але світ досі позначений тавром гріха, його населяє стільки стражденних людей, які не примирились і не простили, він зранений війнами й численними формами експлуатації – згадаймо, наприклад, торгівлю дітьми. Усі ці факти – це доказ того, що перемога Христа ще не зовсім сповнилася: багато чоловіків і жінок досі живе з закритими серцями. І передусім у цих ситуаціях із вуст християнина лунає друге прохання молитви «Отче наш»: «Хай прийде Твоє царство». Це немов сказати: «Отче, ми потребуємо Тебе! Ісусе, ми потребуємо Тебе, ми мотребуємо, аби повсюдно й навіки Ти, Господь, був серед нас». «Хай прийде Твоє царство, будь серед нас».

Іноді ми питаємо: чому це царство надходить так повільно? Ісус любить говорити про Свою перемогу мовою притч. Наприклад, Він розповідає, що Царство Боже подібне до поля, де поміж доброї пшениці ростуть і бур’яни: найгіршою помилкою було б намагання негайно втрутитися, знищивщи усе те, що здається нам бур’яном. Бог не такий, як ми, Бог має терпіння. Не через примус встановлюється царство у світі: стиль, яким Він його поширює – це лагідність (пор. Мт 13, 24-30).

Царство Боже – це, звісно, велика міць, найбільша з тих, що може бути, але не за мірками цього світу; тому здається, що воно ніколи не має абсолютної більшості прибічників. Воно схоже на закваску, яку кладуть у борошно: та напевно зникає, скисає, але цим самим ферментує все тісто (пор. Мт 13, 33). Або ж воно подібне до зерна гірчиці, найменшого, майже невидимого з усіх зерен, яке, проте, несе вибухову силу природи; і коли воно виростає, то стає найбільшим із усієї городини (пор. Мт 13, 31-32).

Така «доля» Царства Божого може нагадати нам сюжет із життя Ісуса: Він теж був незначним знаком для своїх сучасників, а життя Його здавалося випадковою подією, якої майже не помітили офіційні історики того часу. Йому самому було призначено стати «пшеничним зерном», яке вмирає в землі, але тільки так може принести «рясний плід» (див. Йн 12, 24). Символ зерна дуже промовистий: одного дня селянин опускає його в землю (цей жест схожий на поховання), а потім, «чи спить він, чи встає, чи то вночі, а чи вдень, – насіння те кільчиться й росте. А як – він сам не знає» (Мк 4, 27). Насіння, яке проростає – це робота більше Бога, аніж людини, яка його посіяла (пор. Мк 4, 27). Бог завжди випереджає нас, передує нам, Бог завжди дивує. Завдяки Ньому на зміну ночі Великої П’ятниці надходить світанок Воскресіння, здатний осяяти надією весь світ.

«Хай прийде Твоє Царство». Ми сіємо ці слова посеред наших гріхів і невдач. Подаруймо їх людям, які зазнали поразки, яких зламало життя, тим, кому більше до вподоби ненависть, аніж любов, тим, чий вік проминув без сенсу, а вони самі не зрозуміли чому. Подаруймо їх тим, хто боровся за справедливість, усім мученикам історії й тим, хто дійшов висновку, що їхня боротьба даремна і що в цьому світі буцімто завжди панує зло. Тоді ми відчуємо відповідь на молитву «Отче Наш». Не раз пролунають слова надії – саме ті, які Святий Дух помістив нраприкінці усіх Святих Писань: «Так, приходжу скоро!» Це відповідь Господа: «Так, приходжу скоро». Амінь. І Господня Церква відповідає: «Прийди, Господи Ісусе» (див. Одкр 22, 20).

Промовити «Хай прийде Твоє царство» – це як сказати: «Прийди, Господи Ісусе». Й Ісус відповідає: «Так, приходжу скоро». Ісус приходить, по-своєму, але щодня. Вірмо в це. Молячись «Отче наш», ми завжди говоримо: «Хай прийде Твоє царство», – щоб почути в глибині серця: «Так, так, Я гряду – і приходжу скоро». Дякую!

Франциск, Папа
Ватикан, площа святого Петра
6 березня 2019

Переклад КМЦ за vatican.va