Ставити Ісуса Христа, якого сьогодні дедалі частіше відсувають на узбіччя культури, в центрі нашого життя, закликав членів Римської Курії та Папу Франциска у проповіді з нагоди Адвенту, виголошеній 15 грудня 2017 р. у Ватикані, о. Ран’єро Канталамесса з Ордену Братів Менших Капуцинів, проповідник Папського дому.
Про це повідомляє Радіо Ватикану.На переконання проповідника, передріздвяні та різдвяні дні – це найкращий період для роздумів про цю тему, адже в цей час ми споглядатимемо Боже Слово, Яке фізично воплочується у світі та в історії, у часі та просторі.
Проповідь о. Канталамесси була зосереджена на запитанні: «Чому Господь воплотився?» Домінантна богословська позиція, починаючи від святого Августина і до святого Ансельма, ґрунтувалася на антропологічній основі, адже, як визнаємо у «Символі віри», Господь воплотився заради нас і ради нашого спасіння. Однак були мислителі, як, наприклад, блаженний Дунс Скот, які «звільнили» таємницю воплочення Ісуса Христа від зв’язку із гріхом людини, наголошуючи на тому, що Бог-Отець бажав мати когось, крім Себе, Хто міг би Його любити досконалою любов’ю, на яку Він заслуговує. Тому, навіть якби й не було гріхопадіння Адама та Єви, все одно відбулося б воплочення Ісуса Христа. А гріх людини лише окреслив спосіб воплочення Божого Сина, надаючи йому спасенного характеру.
Далі проповідник зазначив, що в культурі, позначеній ідеєю еволюціонізму, може трапитися, що на Ісуса Христа дивитимуться як на «випадок історії, відокремлений від Усесвіту». Французький богослов П’єр Тейяр де Шарден, який належав до Товариства Ісуса, намагався показати, що Христос не просто частина еволюції Всесвіту, а Той, Хто нею керує зсередини та її провадить до здійснення, до остаточного переображення. А таємнича сила, яка спонукає сотворений світ до звершення, – це Святий Дух.
Отець Канталамесса наголосив на тому, що Христос є також «головним елементом здорового та реалістичного християнського екологізму». Христос відіграє вирішальну роль у розв’язанні конкретних проблем, пов’язаних зі збереженням сотвореного світу, але виконує її у непрямий спосіб, послуговуючись людиною, яка, люблячи свого ближнього, тобто тих, хто поряд сьогодні чи житимуть у майбутньому, дбає про те, щоб залишити у спадщину збережену Землю.
Згадуючи святого Франциска Ассізького, отець Ран’єро підкреслив, що піклування про сотворений світ має розпочатися з кожного з нас. А щоб не уподібнюватися до злодіїв, людям необхідно навчитись вживати лише стільки, скільки насправді потрібно, без надлишку, щоб убогі теж мали свою частку. Для забезпечення майбутнього нашій планеті всі ми мусимо мудро використовувати її ресурси, думаючи про тих, хто прийде в цей світ після нас. Звертаючись до членів Римської Курії, які щодня мають справу із листами й документами, отець Ран’єро подав як приклад піклування про сотворений Богом світ раціональне використання паперу – а отже, збереження лісів. Для збереження довкілля потрібно замислитися також про гармонію глобальності та локальності: думати глобально, а діяти локально, тобто розпочинати з себе, зі свого особистого середовища, тут і тепер.
«Різдво – це сильний заклик до стриманості та поміркованості щодо використання речей. Приклад цього нам дає сам Творець, Який, стаючи людиною, для Свого народження вдовільнився стайнею». На завершення проповідник Папського дому додав, що всі ми, віруючі й невіруючі, покликані зробити внесок у збереження сотвореного світу. Це завдання особливе для нас, християн, адже для цього ми маємо ще й іншу спонуку та намір: «Якщо Небесний Отець сотворив усе "через Христа і задля Христа", нам теж потрібно намагатися робити все так само: "через Христа і задля Христа", тобто з Його благодаттю і для Його слави».
По темі:
Манускрипти на Адвент. Декрет Граціана, або трохи про церковне право
Папська катехиза за 13 грудня 2017 р.
Твіт Папи Франциска від 15 грудня 2017 року