Католицький Медіа-Центр Конференції римсько-католицьких єпископів в Україні
» » » Будьте синами вашого Отця, що на небі. Слово Папи Франциска на загальній аудієнції 2 січня 2019 року
10:06 Понеділок 0 129
14-01-2019, 10:06

Будьте синами вашого Отця, що на небі. Слово Папи Франциска на загальній аудієнції 2 січня 2019 року

Отче наш – ІІІ: У центрі Нагірної проповіді
Дорогі брати і сестри, доброго дня, а також доброго Нового року!

Продовжуємо розмову про «Отче наш», освітлену таємницею Різдва, яке ми щойно відсвяткували.

Євангеліє від Матея подає текст «Отче наш» у стратегічному місці, у самому центрі Нагірної проповіді (див. 6, 9-13). Іще раз погляньмо на цю сцену: Ісус виходить на гору біля озера, сідає; навколо нього – найближчі учні, а далі – величезна юрма безіменних облич. Саме це неоднорідне зібрання стало першим адресатом, якому було довірено «Отче наш».

Саме так: місце, де Матей розташовує текст цієї молитви, надзвичайно значуще, бо ж у цьому довгому повчанні, знаному як Нагірна проповідь (пор. Мт. 5, 1-7, 27), Ісус стисло викладає основні аспекти Свого послання. Початок скидається на арку, прикрашену для святкування: ідеться про блаженства. Ісус звіщає щастя людям, на яких у ті часи – але й у наші також! – не дуже зважали. Блаженні вбогі, тихі, милосердні, чисті серцем... Це – революція Євангелія. Де Євангеліє, там революція. Євангеліє не дає спокою, воно підштовхує нас: воно революційне. Усі люди, здатні любити, миротворці, які досі були на узбіччі історії, – це вони мають бути будівниками Царства Божого. Ісус начебто прямо каже: «Уперед, усі ви, хто несе у серцях таємницю Бога, Який проявив Свою всемогутність у любові й прощенні!»

Далі через цю арку, де змінюються цінності історії, вступає новизна Євангелія. Закону не треба скасовувати, але він потребує нової інтерпретації, яка поверне йому первісне значення. Якщо в людини добре серце, схильне до любові, то вона розуміє, що кожне Боже слово необхідно втілити аж до останнього, без залишку. Любов не має меж: можна любити свого чоловіка чи жінку, свого друга й навіть свого ворога – і цілковито по-новому. Ісус каже: «А Я кажу вам: Любіть ворогів ваших і моліться за тих, що гонять вас; таким чином станете синами Отця вашого, що на небі, Який велить своєму сонцю сходити на злих і на добрих і посилає дощ на праведних і неправедних» (Мт 5,44-45).

Ось велика таємниця, яка лежить в основі усіх слів, сказаних на горі: будьте синами вашого Отця, що на небі. Вочевидь, ці розділи Євангелія від Матея схожі на моральний дискурс, на заклик до вкрай вимогливої етики, яка здається нездійсненною, – схожі так сильно, що нам складно побачити, що насамперед їх наповнює теологія. Християнин – це не той, хто прагне бути кращим за інших: він знає, що він грішник, як і решта людей. Християнин – це проста особа, яка опинилася перед новою неопалимою купиною, перед Божим одкровенням, яке не несе в собі таємниці невимовного імені, але в якому Бог просить Своїх дітей називати Його Отцем, закликає дозволити собі відновити сили й віддзеркалити промені Його доброти на цей світ, який аж занадто прагне добра, прагне благої звістки.

Ось як Ісус запроваджує молитву «Отче наш» і навчає нас нею молитися. Він відмежовується від двох тогочасних груп. Перш за все, від лицемірів: «Не будьте, як ті лицеміри, що люблять на видноті молитися по синагогах та на перехрестях, щоб показатися людям» (Мт 6, 5). Є особи, які здатні на «атеїстичні молитви», на молитви, де немає Бога, – вони вдаються до них, щоб викликати захоплення інших. Як же часто доводиться бути свідками скандального прикладу людей, які ходять до храму, бувають там щодня й безвилазно, та поза його стінами живуть у ненависті до інших або погано кажучи про людей. Це скандал, це неприпустимо! Краще вже не ходити до храму: живи собі так, ніби взагалі не віриш. Але якщо ти йдеш до церкви, то живи по-синівськи, по-братськи, то давай істинне свідчення, а не вступай у суперечки. Молитва християнина ж не має іншого вірного свідка, крім власного сумління, у якому триває інтенсивний постійний діалог із Отцем: «Ти ж, коли молишся, увійди у свою кімнату, зачини за собою двері й молись Отцеві твоєму, що перебуває в тайні» (Мт 6, 6).

А потім Ісус відмежовується й від молитви язичників: «Не говоріть зайвого [...]; гадають бо, що за своєю велемовністю будуть вислухані» (Мт 6, 7). Тут, можливо, Ісус натякає на «captatio benevolentiae», здобування прихильності – необхідну передумову багатьох стародавніх молитов: божественність треба було трохи приборкати, приручити довгими серіями прославлянь і молитов. Пригадаймо сцену на горі Кармель, коли пророк Ілля кинув виклик священикам Ваала. Ті кричали, танцювали, робили багато інших речей, аби їхній бог їх вислухав. А Ілля мовчав – і Господь відкрився Іллі. Язичники думають, що моляться, коли промовляють, промовляють, промовляють і промовляють. Тут мені спадають на думку численні християни, які вважають, що молитися – це, даруйте, «розмовляти з Богом, як папуга». Ні! Молитися – це з серця, з самого нутра. «Ти ж, – каже Ісус, – коли молишся, звертайся до Бога, як син звертається до свого батька, який знає, чого синові треба, перш ніж той проситиме у нього» (пор. Мт 6, 8). Молитва «Отче наш» може бути й мовчазною молитвою: достатньо відкритися перед Божим поглядом, згадати про любов Отця – і цього вистачить, щоб бути почутими.

Як же добре розуміти, що наш Бог не потребує жертв, аби дати нам Свою ласку! Він нічого не потребує, наш Бог: Він лише просить нас у молитві відкрити канал комунікації з Ним, щоб завжди пам’ятати, що ми – Його улюблені діти. Адже Він так любить нас!

Франциск, Папа
Ватикан, зала Павла VI
2 січня 2019

Переклад КМЦ за vatican.va

Залишити коментар

Клацніть на зображення щоб оновити код, якщо він нерозбірливий