Католицький Медіа-Центр Конференції римсько-католицьких єпископів в Україні
» » » Бог хоче, щоб Його діти розмовляли з Ним без страху. Слово Папи Франциска на загальній аудієнції 12 грудня 2018 року
10:06 П'ятниця 0 1 116
11-01-2019, 10:06

Бог хоче, щоб Його діти розмовляли з Ним без страху. Слово Папи Франциска на загальній аудієнції 12 грудня 2018 року

Отче наш – IІ: Молитися – це прохати з довірою
Дорогі брати і сестри, доброго дня!

Ми продовжуємо цикл розмов про молитву «Отче наш», який розпочався минулого тижня. Ісус вкладає у вуста Своїх учнів коротку й сміливу молитву, яка складається з семи прохань – це число в Біблії не випадкове, воно вказує на повноту. Я кажу «сміливу», бо ж якби Христос сам не запропонував цього, то, мабуть, ніхто з нас – навіть найвідоміший теолог – не наважився б так звертатися до Бога.

Так Ісус запрошує учнів наблизитися до Бога й довірливо звернути до Нього свої прохання: перш за все ті, що стосуються Його, а вже потім – нас. В «Отче наш» немає преамбули. Ісус не навчає, як підлеститися до Господа, навпаки, Він закликає молитися, відкинувши бар’єри підпорядкованості й страху. Йому не йдеться про те, аби учні зверталися до Бога як до «Всемогутнього», «Всевишнього», «Того, Хто перебуває так далеко від нас, убогих». Ні, про це не йдеться, Він каже просто: «Отче», – з усією простотою, з якою дітлахи звертаються до свого батька. І це слово – «Отець» – виражає впевненість і синівську довіру.

Молитва «Отче наш» закорінена в конкретній людській реальності. Наприклад, у ній ми просимо хліба – хліба повсякденного: просте, але важливе прохання, яке говорить про те, що віра – це не «декорація», відірвана від життя, якою переймаються тоді, коли всі інші потреби вже задоволені. Ось воно – молитва починається з самого життя. Молитва – як учить нас Ісус – виникає в людській екзистенції не після наповнення шлунка; вона радше повсюдно розлита там, де є людина, будь-яка людина, яка голодна, плаче, бореться, страждає й запитує «чому?». У певному сенсі нашою першою молитвою був крик, яким супроводжувався наш перший подих. Цей плач новонародженого немовляти був провісником людської долі й усього життя: безперервного голоду, ненастанної спраги, пошуку щастя.

Через молитву Ісус не хоче «вимкнути» людину, знеболити її. Він не хоче, щоб ми припинили питати й просити, навчившись зносити що завгодно. Натомість Він хоче, аби кожне страждання, кожну турботу ми звернули до неба, налагоджуючи з ним діалог.

Як сказала одна людина, мати віру означає мати звичку волати.

Ми всі маємо бути як Вартимей із Євангелія (див. Мк 10, 46-52) – пригадаймо євангельський фрагмент, де йдеться про Вартимея, сина Тимея, – той сліпий жебрак, який сидів край дороги при брамі Єрихона. Навколо нього було багато добрих людей, які казали сидіти тихо: «Замовкни ж! Господь іде. Замовкни. Не турбуй Його. Учитель має багато чого зробити; не чіпай Його. Ти дратуєш своїми криками. Не турбуй!» Але Вартимей не слухав цих порад: зі святою наполегливістю й викликом, який він міг дозволити собі у своєму жалюгідному стані, він просив, щоб Ісус нарешті відповів. Він волав дедалі голосніше! Ввічливі люди казали: «Та ні, будь ласка, ні, це ж Учитель! Ми ж справимо погане враження!» А він закричав, бо хотів бачити, він хотів бути зціленим: «Сину Давидів, Ісусе, змилуйся надо мною» (в. 47). Ісус, давши йому зір, сказав: «Віра твоя спасла тебе» (в. 52), – ніби пояснюючи, що вирішальну роль у зціленні Вартимея відіграла саме та молитва, те прохання, викрикнуте з вірою, сильнішою за «здоровий глузд» численних осіб, які хотіли його втримати. Молитва не тільки передує спасінню – її можна вважати його початком, бо ж вона звільнює від відчаю тих, хто не бачить виходу з багатьох нестерпних ситуацій.

Звісно, вірні також відчувають потребу прославляти Бога. Євангелія розповідають нам про прояви радості, що плинуть із серця Ісуса, сповненого здивування і вдячності Отцеві (див. Мт 11, 25-27). Перші християни навіть вважали своїм обов’язком додати в текст «Отче Наш» славослов’я: «Бо Твоя є сила і слава на віки» (Дидахе 8, 2).

Ніхто з нас не зобов’язаний підтримувати теорію, яку висунув хтось у давнину, що, мовляв, молитва прохання – це буцімто найслабша форма віри, а справдешня молитва має полягати в чистій прославі, яку проголошує той, хто шукає Бога, не обтяжуючи Його жодним проханням. Ні, це не так. Молитва-прохання справжня, у своїй спонтанності вона стає актом віри у Бога, Який є Отцем, добрим і всемогутнім. Це акт віри, що відбувається в мені – наймалішому, грішному, нужденному. І саме тому молитва-прохання дуже шляхетна. Бог – це Отець, Який має величезне милосердя до нас і хоче, щоб Його діти розмовляли з Ним без страху, прямо називаючи Його Отцем; щоб у складні моменти життя вони казали: «Господи, що мені робити?» Ось чому ми можемо розповідати Йому про все, навіть про те, що в нашому житті спотворене й незрозуміле. Він обіцяв нам, що буде з нами завжди, по всі дні, які ми проводимо на цій землі. Тож молімося до нашого Отця, розпочавши з такого простого звернення: «Отче», «Тату». І Він зрозуміє, адже надзвичайно сильно любить нас.

Франциск, Папа
Ватикан, площа святого Петра
12 грудня 2018

Переклад КМЦ за vatican.va
Слово Папи Франциска 14:02 Понеділок 0 3 812 8 думок Папи Франциска про місце і роль жінки Останнім часом Папа Франциск все більше говорить про місце і роль жінки. Чого тільки варта цьогорічна проповідь понтифіка в Урочистість Пресвятої Богородиці Марії. Крім того, статистика свідчить про зростання кількості жінок, які працюють у ватиканських структурах. Тому хочемо сьогодні, 8 березня, пригадати деякі думки Папи про жінок.    
Інформаційне повідомлення
Коментувати статті на нашому сайті дозволено лише на протязі 7 днів з моменту публікації.