Промова Папи Франциска під час Хресної дороги на Cвітових днях молоді в Панамі

Господи, Батьку милосердя, на цьому узбережжі разом із молодими людьми з усього світу ми супроводжували Твого Сина на Його Хресній дорозі: шлях, який Він пройшов, щоб показати, як сильно Ти любиш нас і як сильно Ти піклуєшся про наші життя. Дорога Ісуса, що веде до Кальварії, – це шлях терпіння і самотності, що триває в наш час. Він ішов і страждав в усіх особах, що зранені самовдоволенням і байдужістю нашого суспільства, яке споживає і зазнає споживання, ігнорує й зазнає ігнорування, сліпого до болю братів і сестер. 

Боже, ми, Твої друзі, були бездіяльними. Занадто часто ми йшли за течією зі всіма. Було важко побачити Тебе в наших стражденних братах і сестрах. Ми озиралися, аби не бачити; ми ховалися, щоб не чути; ми закривали рот, щоб не плакати. 

Спокуса завжди та сама. Легше бути другом у радісні миті; легше бути біля когось, кого вважають популярним і переможцем. 

Як легко впасти в культуру буллінгу, домагання й залякування. Не так, як Ти, Господи: на хресті Ти ставиш себе поруч із тими, хто страждає, хто почувається покинутим. Господи, Ти хотів пригорнути усіх тих, кого ми вважаємо не вартими опіки, благословення; або, ще гірше, навіть не знаємо, що вони цього потребують. Господи, Ти йдеш хресним шляхом із кожною молодою людиною, аби повернути її на шлях спасіння. 

Небесний Отче, сьогодні хресний шлях Твого Сина триває: у приглушеному плачу дитини, якій не дали народитися і позбавили дитинства, сім’ї, освіти, забави, співу чи мрії. У жінках, із якими жорстоко поводяться, експлуатують і покидають, позбавлених гідності, до яких ставляться, мов до порожнього місця; у сумних очах молоді, яка не бачить майбутнього через брак освіти й гідної роботи; у тузі наших друзів, що потрапляють у пастки безпринципних людей – зокрема й тих, хто називає себе Твоїми слугами, Господи – у пастки експлуатації, кримінальних дій і зловживань, яких повне наше життя. 

Хресна дорога Твого сина триває в молодих людях і сім’ях, що потрапляють у пастку смерті через наркотики, алкоголь, проституцію й торгівлю людьми. Вони позбавленні не тільки майбутнього, а й теперішнього. Господи, їхня гідність розпорошена і втрачена. 

Хресна дорога Твого Сина триває в молодих людях із опущеними обличчями, які втратили здатність мріяти, творити і створювати своє майбутнє і мають вже вибрану «пенсію» через наркотики, найпоширенішу сучасну проблему. Вона триває в тихому й наповнененому гнівом болі тих, хто, замість отримати допомогу від суспільства, стикається з проблемою відкинення, сумом і стражданнями, кого звинувачують у свіх проблемах цього світу. Саме її можна побачити серед відкинутих та самотніх людей похилого віку. Вона триває в суспільстві, яке втратило здатність плакати і співпереживати.

Так, Ісус іде далі, несучи Свій хрест і страждаючи за всіх цих осіб, тоді як байдужий світ занурений у драму власної легковажності.

Господи, що нам робити?

Як реагувати на Ісуса, коли Він страждає в особах наших друзів або всіх тих незнайомців, яких ми навчилися робити невидимими Милосердний Отче, чи ми втішаємо й супроводжуємо Господа, безпорадного, який страждає в бідності й покинутості? Чи допомагаємо нести тягар хреста, як Симон із Киренеї, чи стаємо миротворцями, будівельниками мостів, закваскою цього світу? Чи залишимося ми, як Марія, біля підніжжя хреста?

Подивімося на Марію, надзвичайно сильну жінку. Завдяки Ній ми навчимося стояти під хрестом із Її ж рішучістю і мужністю, без ухилянь або ілюзій. Вона супроводжувала страждання Свого Сина; Вона підтримала Його поглядом і захистила серцем. Вона поділилася Своїми стражданнями, але не була переповнена ними. Вона була сильною жінкою, Яка сказала «так», Яка підтримує й супроводжує, захищає і обіймає. Вона – великий охоронець надії.

Ми теж хочемо бути Церквою, яка підтримує і супроводжує, яка може сказати: «Ось я!» У житті й серед хрестів усіх тих Христів, які ходять поруч.

Від Марії ми дізнаємося, як сказати «так» на терпіння і наполегливість багатьох матерів, батьків, бабусь і дідусів, які ніколи не припиняють підтримувати своїх дітей і онуків. Від Марії ми дізнаємося, як приймати всіх, хто покинутий, хто, змушений переїхати, втратив свою землю, свої корені, сім’ю та роботу. Як і Марія, ми хочемо бути Церквою, яка виховує культуру співчуття, яка приймає, захищає, сприяє інтеграції; Церквою, що не має нічого спільного з осудом іммігрантів як загрози для суспільства. Від Марії ми вчимося стояти під хрестом не з замкнутими серцями, а з відкритами сердечками, які відчувають ніжність і відданість, які проявляють милість і ставляться до інших з повагою, чуйністю й розумінням. Як Марія, ми хочемо дізнатися, що означає «стояти».

Господи, навчи нас стояти біля підніжжя хреста! Відкрий наші очі й серця цієї ночі і врятуй нас від паралічу і невпевненості, від страху й відчаю. Навчи нас говорити: «Тут я стою поряд із Твоїм Сином, поряд із Марією і всіма улюбленими учнями, які бажають ввійти в Твоє Царство!»

Переклад – Анастасія Кур’ята й Ольга Матушів із Панами
Джерело: Світовий день молоді