Хресна дорога в Мукачеві

Про це повідомляє Мукачівська дієцезія.

7 квітня 2019 року багатолюдна Хресна хода пройшла містом Мукачево від дерев’яного храму Зіслання Святого Духа до собору Успіння Пресвятої Богородиці, розташованого в центрі міста. До неї долучилися греко-католицькі й римо-католицькі священики, черниці й віряни з Мукачева йоколиць. Роздуми 14 стоянь Хресної дороги про страждання Божого Сина спонукали подумати про себе, про власні вчинки. За те, щоб людина могла Бога називати Отцем, була сплачена висока ціна. Пережиті серцем роздуми, життєве сопричастя зі стражданнями Ісуса творили глибоку молитву за це місто, край і за всю країну, особливо за мир.

Учасники ходи несли великий, важкий, дерев’яний хрест із частоскою хреста, на якому був розіп’ятий Ісус Христос. Від одного стояння до наступного його несли представники різних спільнот і професій – кожен охочий міг долучитися. Для тих, кому несила було тримати цей фізично важкий тягар або хто не зміг дійти до нього, хрест був доступний для вшанування біля греко-католицького храму після завершення Хресної дороги.

«Роздуми цієї Хресної дороги писали різні люди», – сказав отець Йосип Ловска, настоятель греко-католицького Успенського собору, дякуючи всім, зто долучився до ходи, хто прийшов на спільну молитву, щоб засвідчити свою віру.

«Участь у такій Хресній дорозі вчить приймати хрест нашого життя», – прокоментував подію єпископ Мукачівської греко-католицької єпархії Ніл Лущак, який приїхав, щоб теж приєднатися до акції.

Перед уділенням благословення владика, цитуючи святого Йоана Павла ІІ, сказав: «Щоб зустрітися з живим Ісусом, потрібно молитися. Але це ще не все. Зустрічаємо Ісуса в час навернення, коли наше серце очищається. І третє – у Церкві. А що є Церква? Це не просто храм, мури, це спільнота живих цеглин, якими є ми з вами – священики, сестри, брати-монахи і вся-вся наша спільнота. Дуже важливо у спільноті, щоб ми бачили того, хто страждає. Ідемо до тієї ночі, яку Церква називає матір’ю всіх ночей. Це ніч, коли Господь Ісус звільнив нас із рабства. Він вийшов живий із тієї ночі. До тієї ночі ми мусимо йти з бадьорим серцем – з серцем, яке молиться, кається і творить спільноту. Нехай Господь дасть нам ту благодать, щоб до пасхальної ночі ми дійшли із новим серцем, із серцем преображеним, бо всі цього потребуємо. І я, і всі. Всі, всі, всі! Навіть Святіший Отець каже про себе: "Я найбільший грішник". Він не боїться так сказати, бо кожна людина потребує навернення. Ми святими не народжуємося, але ми можемо ними стати і маємо цього прагнути, бо для цього Господь проливав Свою кров, віддавав Своє життя – щоб ми йшли Його слідами, щоб творили прекрасну спільноту Церкви, де Ісус живий!»

Тетяна Решетар