Папська катехиза за 7 червня 2017 року

Було щось захопливе в молитві Ісуса, і настільки захопливе, що одного дня Його учні попросили навчити їх молитися. Цей епізод міститься в Євангелії від Луки – того євангеліста, який найточніше задокументував таємницю Христового моління, Господньої молитви. Учні Ісуса були вражені, що Він, особливо вранці й увечері, усамітнювався й «поринав» у молитву. І саме тому одного дня вони просять Його навчити молитися також і їх (див. Лк 11, 1).

От тоді Ісус і передав їм слова, які стали найдосконалішою християнською молитвою: «Pater Noster» – «Отче Наш». Лука, якщо порівнювати його текст із Матеєм, доносить до нас молитву Ісуса у трохи «вкороченому» вигляді, починаючи її з простого заклику: «Отче» (в. 2).

Уся таємниця християнської молитви зосереджена в цих словах: тут міститься сміливість називати Бога своїм Отцем. Саме про це йдеться, коли під час Літургії нас запрошують до того, аби всією спільнотою виголосити молитву Ісуса, і застосовують вираз «насмілюємося казати».

Справді, називати Бога «Отцем» – це не щось звичайне. Ми скоріше були б схильні використовувати найвищі титули, які здаються більш відповідними Його трансцендентності. Натомість заклик «Отче» робить наші стосунки з Ним близькими – як у дитини, яка звертається до свого батька, знаючи, що той любить і піклується про неї. Це велика революція, яку християнство вчинило в релігійній психології людини. Таємниця Бога, Який завжди захоплює нас і змушує почуватися маленькими, але не лякає, не пригнічує, не страшить. Цій революції важко пробитися до наших людських душ; навіть в історії Воскресіння згадується, що жінки, побачивши порожню гробницю й ангела, «втекли [...], бо жах і трепет огорнув їх» (Мк 16, 8). Але Ісус показує нам, що Бог – хороший Отець, і каже: «Не бійтеся».

Пригадаймо притчу про милосердного отця (див. Лк 15, 11-32). Ісус розповідає про батька, який дуже любить своїх дітей. Він не карає сина за його зарозумілість, а віддає йому частку спадщини й відпускає з дому. Бог, як каже Ісус, є Отцем, але не в людському розумінні, бо нема в цьому світі жодного батька, який учинив би, як герой цієї притчі. Бог є Отцем , але по-своєму – добрим, беззахисним перед свободою волі людини, спроможним лише любити. Коли норовливий син, розтринькавши все, нарешті повертається додому, батько не вдається до людських критеріїв справедливості, а насамперед відчуває потребу пробачити. Рідні обійми дають синові зрозуміти, що його довга відсутність завдавала невимовного болю батьківській любові.

Якою ж незбагненною таємницею є Бог, сповнений такої любові до Своїх дітей!

Можливо, саме тому, проникаючи в саме серце християнської таємниці, апостол Павло не наважується перекласти грекою те слово Ісуса, яке арамейською звучить «аbbà». Двічі святий Павло у посланнях (див. Рим 8, 15; Гал 4, 6) звертається до цієї теми, і двічі це слово залишається без перекладу, у тому самому вигляді, в якому розквітло на вустах Ісуса; «аbbà» – це слово інтимніше, ніж «батько», нині ми б це переклали як «батечко» або «тато».

Дорогі брати і сестри, ми ніколи не самотні. Ми можемо віддалятися, ворогувати, можемо виголошувати, що буцімто «Бога немає». Але Євангеліє Ісуса Христа показує, що Бог без нас не може: Він ніколи не буде Богом «без людини»; Він – це Той, Хто не може бути без нас, і в цьому полягає велика таємниця! Бог не може бути Богом без людини: велика таємниця це! І ця певність – джерело надії, яку ми зберігаємо, коли щоразу закликаємо: «Pater Noster» – «Отче Наш». Коли потребуємо допомоги, Ісус радить нам не покинути все й замкнутись у собі, а звернутися до Отця і просити Його з довірою. Усі наші потреби, від нагальних і щоденних, як-от їжа, здоров'я, робота, й аж до тих, коли просимо пробачення й підтримки в часі випробувань, – це те, що маємо не залагоджувати самотужки, а навпаки, розділити з Отцем, Який завжди дивиться на нас із любов'ю і, безумовно, не покине нас.

Тепер прошу вас про таке: кожна людина має дуже багато проблем і дуже багато потреб. Тож трохи подумаймо в тиші про ці проблеми й потреби. Подумаймо також про Отця, нашого Отця, Який не може бути без нас і в цей момент спостерігає за нами. І всі разом, з довірою й надією молімося: «Отче наш, що єси на небесах...»

Дякую!

Франциск, Папа

Ватикан, площа святого Петра

7 травня 2017 р.

(Переклад КМЦ за текстом: http://w2.vatican.va/content/francesco/it/audiences/2017/documents/papa-francesco_20170607_udienza-generale.html)