Папська катехиза за 4 жовтня 2017 року (повний текст)

Дорогі брати і сестри, доброго ранку!
У цій катехизі я хочу поговорити про місіонерів надії сьогодення. Тішуся, що маю нагоду робити це в жовтні, який Церква присвятила, зокрема, місіям, ба навіть у день святого Франциска Ассізького, який був великим місіонером надії!
Християни не пророкують цьому світові нещастя. Ми – не пророки нещастя. Суть того, що ми проголошуємо, аж ніяк не про нещастя, навпаки: це Ісус, Який вмер через любов і як Бог воскрес Великоднього ранку. У цьому ядро християнської віри. Якби Євангелія зупинилися на похованні Ісуса, ця історія додалась би до численних біографій героїчних осіб, які віддали життя за ідеал. Тоді б Євангеліє стало виховною книжкою, навіть розрадою – але не проголошенням надії.

Але Євангелія не завершуються подіями Великої П'ятниці, вони сягають далі; і саме цей фрагмент перетворює наше життя. Учні Ісуса були вбиті горем у ту суботу після Його розп'яття; камінь, яким привалили вихід з гробниці, начебто придушив і ті три захопливі роки, які вони провели з Учителем з Назарета. Здавалося, що все скінчилося, а дехто, розчарований і наляканий, уже полишив Єрусалим.
Але Ісус воскрес! Цей несподіваний факт перевернув геть усе в умах і серцях учнів. Тому що Ісус воскрес не тільки для Себе, ніби Його воскресіння було якоюсь прерогативою, винагородою за ревність: підносячись до Отця, Він хоче, щоб Його воскресіння досягло кожної людини, вивищило кожне творіння. А в день П'ятидесятниці, натхнені Святим Духом, учні змінюються. Вони не просто отримали добру новину, якою можуть поділитися з кожним; тепер вони відрізняються від себе вчорашніх, бо ж народилися до нового життя. Воскресіння Ісуса перетворює нас силою Святого Духа. Ісус живе, живе серед нас, живе і має силу змінювати.

Як же прекрасно думати, що ти провіщаєш воскресіння Ісуса – не тільки словами, а й учинками, життєвим свідченням! Ісус не хоче, аби учні були здатні лише повторювати формули, вивчені напам'ять. Він хоче свідків: людей, які поширюють надію, приязних, усміхнених, сповнених любові. Перш за все любові: бо сила воскресіння робить християн спроможним любити, навіть коли любов, здається, втратила сенс. Існує щось «більше», що наповнює християнську екзистенцію, і це неможливо пояснити просто силою духу або великим оптимізмом. Віра, наша надія – це не тільки оптимізм; це щось значно більше! Так, неначе голову кожної віруючої людини захищає «окраєць неба». Як це чудово: ми люди з окрайцями неба над головами, і в нас завжди є супутник, про якого хтось може навіть не здогадуватися.
Тож завдання християн у цьому світі – відкрити простір для спасіння, подібно до регенераційних клітин, здатних повернути лімфі те, що здавалося втраченим назавжди. Коли небо вкрите хмарами, це благословенна нагода для тих, хто вміє розповісти про сонце. Тому істинний християнин не ниє й не гнівається – він силою воскресіння переконаний, що жодна біда не безконечна, жодна ніч не безкрайня, жодна людина не безумовно пропаща, жодна ненависть не може пересилити любові.

Звісно, іноді учням доводиться сплачувати високу ціну за надію, яку їм дав Ісус. Пригадаймо багатьох християн, які не покинули свого народу, коли настав час переслідування. Вони залишалися там, де не мали жодної певності щодо майбутнього, де не могли складати ніяких планів, – але надіялися на Бога. Пригадаймо наших близькосхідних братів і сестер, які свідчать надію й жертвують життям за це свідчення. Це істинні християни! Вони несуть небо в серце, дивляться вперед, завжди вперед. Ті, хто мав благодать прийняти воскресіння Ісуса, можуть надіятися на несподіване. Досвід вірних Христові мучеників усіх часів доводить, що несправедливість – це не останнє слово в житті.

У воскреслому Христі ми можемо далі надіятися. Чоловіки й жінки, які бачать мету, стійкіші за інших у часи нещасть. Але той, хто має на своєму боці Христа, насправді нічого не боїться. І тому християни, справжні християни, ніколи не бувають легкими у стосунках з іншими людьми. Їхню м'якість не треба плутати з почуттям невпевненості та покори. Святий Павло спонукає Тимофія страждати за Євангеліє, кажучи: «Бог дав нам не духа страху, а сили, любові й поміркованості» (2 Тим 1, 7). Падаючи, вони завжди підводяться.

Ось тому, дорогі брати і сестри, християнин – це місіонер надії. Не через свої заслуги, а завдяки Ісусові пшеничне зерно, яке впало на землю, померло та принесло рясні плоди (пор. Йн 12, 24).

Франциск, Папа

Ватикан, площа святого Петра
4 жовтня 2017 р.

(Переклад КМЦ за текстом: http://w2.vatican.va)

По темі:
Папська катехиза за 27 вересня 2017 року (повний текст)
Папська катехиза за 20 вересня 2017 року (повний текст)
Папська катехиза за 23 серпня 2017 року (повний текст)