Католицький Медіа-Центр Конференції римсько-католицьких єпископів України
» » » Папська катехиза за 23 серпня 2017 року (повний текст)
17:08 Середа 0 120
23-08-2017, 17:08

Папська катехиза за 23 серпня 2017 року (повний текст)

Про християнську надію – XXХI: Новизна християнської надії.
Дорогі брати і сестри, доброго дня!
Ми почули Слово Боже з книги Одкровення, де сказано: «От, нове творю все» (21, 5). Християнська надія спирається на віру в Бога, Який завжди творить нове в житті людини, творить нове в історії, творить нове у космосі. Наш Бог – це Бог, Який творить нове, бо Він – Бог несподіванок.
Це не по-християнськи – ходити, опустивши погляд долу, як це роблять свині: вони завжди чинять так, не підводячи очей до обрію. Так, нібито всі наші дороги закінчуються тут, неподалік, за кілька метрів від початку мандрівки; так, нібито в нашому житті бракує мети і прагнення, а ми змушені вічно блукати, не маючи жодного пояснення своїм життєвим старанням. Це не по-християнськи.
На останніх сторінках Біблії ми бачимо остаточні обрії шляху побожної людини: Єрусалим Неба, Небесний Єрусалим. Ми уявляємо його насамперед як величезне шатро, де Бог вітає всіх людей, з якими житиме завжди (пор. Одкр 21, 3). І це наша надія. Що ж робитиме Бог, коли ми нарешті остаточно будемо з Ним? Він переживатиме нескінченну ніжність до нас, як батько, вітаючи синів, які довго боролись і страждали. Йоан у книзі Одкровення пророкує: "От, житло Бога з людьми, і Він [...] витре кожну сльозу з очей їхніх; і смерти не буде більше, ні скорботи, ні плачу, ні болю не буде більше, бо все попереднє минуло. [...] От, нове творю все» (21, 3-5). Бог новизни!
Спробуйте поміркувати над цим уривком зі Святого Письма – але не абстрактно, а прочитавши літописи наших часів, переглянувши новини чи й кинувши оком на журнальну обкладинку, де сказано про так багато трагедій, звідки ми отримуємо сумні новини, до яких ризикуємо звикнути. Щойно я вітав Барселону – і скільки сумних новин звідти! Вітав декого з Конго – і скільки сумних новин звідти! А є ж іще так багато інших! Я згадав лише ті два краї, звідки разом із нами зараз хтось є... Спробуйте подумати про обличчя дітей, наляканих війною, про смуток матерів, про розбиті мрії багатьох молодих людей, про біженців, які вдаються до жахливої подорожі, про тих, хто багато разів зазнавав насилля... Життя, на жаль, буває й таке. А іноді навіть хочеться сказати, що воно насамперед таке.
Так може бути. Але є також Отець, Який плаче разом із нами; Отець плаче сльозами нескінченного співстраждання разом зі Своїми дітьми. У нас є Отець, Який уміє плакати, Який плаче разом із нами. Отець, який чекає на нас, аби втішити, бо знає наші страждання й підготував для нас інше майбутнє. Це прекрасна концепція християнської надії, яка наповнює кожен день нашого існування та спонукає до розвою.
Бог не хотів зробити наше життя помилкою, змусити Себе і нас до довгої страшної ночі страждань. Він створив нас, бо прагне, щоб ми були щасливі. Це наш Отець, і якщо ми тут і тепер живемо не тим життям, якого Він хоче для нас, то Ісус – запорука того, що Бог дбає про наше відкуплення. Він докладає зусиль, щоб відкупити нас.
Ми віримо і знаємо, що смерть і ненависть – це не останні слова, які будуть вимовлені у притчі про людське існування. Як християни, ми маємо нову перспективу: погляд, сповнений надії. Дехто вважає, що все щастя залишилося десь там, у молодості та в минулому, і що життя – це повільне згасання. Інші переконані, що наші радощі – це щось випадкове й тимчасове, а людське життя позбавлене сенсу. Є й ті, хто перед викликами лихоліть каже: «Але життя не має сенсу. Наш шлях безсенсовний!» – але ми, християни, не віримо в це. Натомість ми віримо, що на людському горизонті сходить сонце, яке світить завжди. Віримо, що наші найкращі дні ще попереду. Кожен з нас – скоріше людина-весна, ніж людина-осінь. Спитаймо себе – і хай кожен відповість у серці, у тиші, але відповість: «Я – чоловік, жінка, хлопчик, дівчинка – це весна чи осінь? Моя душа – весняна чи осіння?» Хай кожен собі відповість. Ми бачимо паростки нового життя, а не жовте листя на гілках. Не заколихуємось у ностальгії, жалях і голосіннях: ми знаємо, що Бог потребує спадкоємців обітниці й невтомних виноградарів мрії. Не забувайте, про що це запитання: «Я – людина весни чи людина осені?» Весни, очікування квітів, очікування плодів, очікування сонця, Яким є Ісус, – чи осені, обличчя якої завжди схилене додолу, смутне і, як колись я вже казав, з таким виразом, неначе довелося скуштувати оцту з перцем.
Християнин знає, що Царство Боже, Його панування любові зростає, як велика нива, хай навіть десь там поміж пшеницею трапляються будяки. Завжди є проблеми, плітки, війни, хвороби... є проблеми. Але пшениця росте, і врешті-решт зло буде подолане. Майбутнє не належить нам, але ми знаємо, що Ісус Христос – це найбільша благодать життя: це обійми Бога, Який чекає наприкінці шляху, супроводжує нас і втішає в подорожі. Він веде нас до великого «шатра» – житла для Господа з людьми (пор. Одкр 21, 3) – з багатьма іншими братами й сестрами, і ми принесемо Богові згадку про дні, проведені тут, на землі. І в цей момент буде дуже приємною несподіванкою, коли з'ясується, що нічого не згубилося намарно: жодної усмішки, жодної сльозинки. Хоч би скільки тривало наше життя, нам здаватиметься, що воно коротке, як подих. Творення не зупинилося на шостому дні з книги Буття, а триває повсякчас, адже Бог завжди дбає про нас. Аж до того дня, коли все буде сповнене, до того ранку, коли висохнуть сльози, до того моменту, коли Бог промовить Своє останнє слово благословення, кажучи: «От, нове творю все!» (в. 5). Так, наш Отець – Бог новизни й несподіванок. І того дня ми будемо дуже щасливі, і ми плакатимемо. Так, плакатимемо від радості.
Франциск, Папа
Ватикан, Зала Павла VI
23 серпня 2017 р.
(Переклад КМЦ за текстом: http://w2.vatican.va)

По темі:
Папська катехиза за 9 серпня 2017 року
Папська катехиза за 2 серпня 2017 року (Повний текст)
Папська катехиза за 7 червня 2017 року

Залишити коментар

Клацніть на зображення щоб оновити код, якщо він нерозбірливий