Домініканське душпастирство в Києві: про кризу духовного життя

Що ж ми маємо на увазі, коли кажемо про кризу? Вона асоціюється з чимось неприємним, із досвідом розпачу або безвиході. Грецьке слово «crisis» має багато значень: суд, розділення, вибір, суперечка, можливість зміни тощо. Ці різні аспекти допомагають не лише зрозуміти суть кризи, а й знайти шлях до її подолання.

У Євангелії від Матея (25, 32-33) суд пов’язаний із розділенням: він відокремлює тих, хто Божий, від тих, хто ні. Отже, можна сказати, що криза духовного життя виникає тоді, коли необхідно очистити віру й позбутися того, що заважає зустрітися з Богом. Наприклад, вона може виникнути, якщо людина скоїла смертельний гріх і втратила Божу благодать. У Своїй милості Бог хоче повернення людини й дає їй знаки, що щось не так у житті. Або ж криза може бути пов’язана з поглибленням взаємин із Богом. У цьому випадку йдеться про те, що духовні вчителі називали ніччю або пустелею віри: у ній душа вдосконалюється, позбувається всього, що заважає єднанню з Господом.

У біблійному розумінні криза завжди пов’язана з надією, бо її досвід провадить до вдосконалення і святості. Проте можуть бути два виходи з цього стану: подолання і тривання. Це справа вільної волі людини й бажання співпрацювати з Божою благодаттю.

Криза часто проявляється у відчутті непевності та штучності, знеохоченні й перевернутій ієрархії цінностей, навіть у коливанні між крайніми станами – від святості до грішності, від прагнення молитви до байдужості. Тут ідеться не про емоційний стан, а про самі основи існування. Духовна криза означає внутрішню боротьбу.

Аби по-Божому пережити це випробування, треба звернутися до досвіду Церкви й духовних учителів. По-перше, варто намагатися вийти з ілюзій, назвати речі своїми іменами й реально оцінити свій стан. По-друге, цілісно дивитися на своє життя, розуміючи, що сьогодення – лише його фрагмент, і користуватися минулим досвідом, як своїм, так і чужим. Хоча періоду кризи притаманна замкнутість, допомагає духовна розмова з довіреною особою (не обов’язково священником) і порада чи приклад інших людей. Варто бути відкритим для уваги, піклування й допомоги.

Неабияку роль у подоланні кризи відіграє зв’язок із Богом. Не варто Його ігнорувати, уникати молитви чи таїнств. Доволі часто духовна криза виникає якраз через брак молитви. Також на допомогу приходить аскеза, яка допомагає покірно прийняти страждання. Але насамперед необхідна довіра, що Бог не полишить Своє дитя, що проведе через кризу й виведе до світла. Це оптимістичне бачення мусить сповнювати кожне випробування. Якщо найбільша перемога людини – перемога над собою, то досягаємо її ми разом із воскреслим Христом, для Якого немає нічого неможливого.

Юлія Бойко