Третя річниця смерті архієпископа Петра Мальчука

Своє покликання в Церкві архієпископ Петро розумів як службу Церкві й дієцезії в найповнішому сенсі слова. Він служив так, як цього в кожен конкретний момент потребувала Церква – а реальність вимагала великих і різних умінь, а часто й сили духу. Життя не шкодувало йому труднощів, болів і навіть розчарувань. Та він умів їх подолати. У дусі віри, без дискусій і бунту приймав усе з Божої руки, умів приховати від сторонніх очей свою внутрішню боротьбу. 

Ось тільки не вмів сховати сліз, коли так сильно прагнув донести Боже Слово – те Слово, яким жив щодня. 

Архієпископ Петро дивився на світ і людей з добротою, мав справжній талант викликати усмішкою усмішку на обличчі ближнього. Мав серце, справді вразливе до страждань і потреби ближніх. Він не міг збагнути, як це: бачити свого брата в горі й не плакати разом із ним, юути учнем Христа й дивитися на когось стражденного без співчуття. 

Сьогодні віримо, що в небі маємо заступника, який ішов земним шляхом із великим серцем, а тепер перебуває поруч із нами.

Джерело: Київсько-Житомирська дієцезія