У найгірші миті нашого життя Бог чуває з нами. Слово Папи Франциска на загальній аудієнції 1 травня 2019 року

Дорогі брати і сестри, доброго дня!

Продовжимо розмову на тему молитви «Отче наш», перейшовши тепер до передостаннього прохання: «Не введи нас у спокусу» (Мт 6, 13). В іншій версії сказано: «Не дай впасти у спокусу». Молитва «Отче наш» починається спокійно, пробуджує прагнення, аби великий Божий проект міг утілитися в нас. Потім увага зосереджується на житті та проханні про те, чого ми потребуємо щодня: «хліб насущний». Далі молитва перемикається на наші міжособистісні стосунки, часто забруднені егоїзмом: ми просимо прощення й беремо на себе обов’язок чинити так само. А оце передостаннє прохання в нашому діалозі з Небесним Отцем виявляє, так би мовити, самісіньке серце драми, тобто місце конфронтації між нашою свободою й інтригами лукавого.

Оригінальний грецький вислів, який містять Євангелія, складно передати точно, тож усі сучасні переклади в цьому сенсі дещо кульгають. Проте щодо одного можна бути певними: хай би як ми розуміли текст, у жодному разі не можна припускати, що Бог – це головний герой спокушань, які загрожують людині на життєвому шляху. Якби Він ним був, то наче переховувався б у засідці, влаштовуючи пастки та плетучи інтриги супроти Своїх дітей. Такі тлумачення контрастують, перш за все, із самим текстом, вони далекі від того образу Бога, який нам відкрив Ісус. Не забуваймо: молитва «Отче наш» починається зі слова «Отець». А батько не влаштовує пасток для своїх дітей. Християнам аж ніяк не йдеться про заздрісного Бога, що змагається з людиною чи любить влаштовувати для неї випробовування; це образи численних язичницьких божеств. Ми ж читаємо в посланні апостола Якова: «Ніхто спокушуваний нехай не каже: Бог мене спокушає; бо Бог не може бути спокушуваний злом, і сам Він не спокушає нікого» (1, 13). Отець – не автор зла, і жодному синові, який просить риби, натомість не дасть гадюку (див. Лк 11, 11) – так навчає Ісус. І щойно в людському житті з’являється зло, Він долучається до боротьби на боці людини, аби та могла здобути звільнення. Бог завжди бореться на нашому боці, а не супроти нас. Він – Отець! Саме про це ми говоримо словами молитви «Отче наш».

Випробування і спокуса були таємничо властиві життю самого Ісуса. З цим досвідом Син Божий цілковито став нашим братом – у спосіб, який можна вважати навіть скандальним. І саме ці євангельські фрагменти показують, що на найбільші виклики, приховані в молитві «Отче наш», уже дано відповіді: Бог не покинув нас на самоті, а проявив Себе в Ісусі як «Бог-з-нами», аж до крайніх наслідків. Він із нами, коли дає нам життя, Він із нами протягом життя, Він з нами в радощах, Він із нами у випробуваннях, Він із нами у смутку, Він з нами в поразках, коли ми згрішили; Він завжди з нами, бо Він – Отець і не може покинути нас.

Ми спокушаємося чинити зло, нехтуючи братерством із іншими та прагнучи здобути абсолютну владу над усім і кожним, та Ісус теж змагався з цією спокусою: про це свідчать перші сторінки Євангелія. Щойно отримавши від Йоана хрещення серед юрби грішників, Ісус вирушив у пустелю, де Його спокушав диявол. Так починається суспільне життя Ісуса – зі спокуси, яка походить від сатани. Сатана був там. Багато людей каже: «Та навіщо говорити про диявола, як у давнину? Диявола не існує». Але подивіться, чого нас навчає Євангеліє: Ісус зіткнувся з дияволом, Його спокушав сатана. Однак Ісус відкидає кожну спокусу й виходить переможцем. Євангеліє від Матея має цікаву ноту, на якій припинилася дуель між Ісусом і лукавим: «Лишив тоді Його диявол. І ось ангели приступили й почали Йому слугувати» (Мт 4, 11).

Навіть у часи найбільших випробувань Бог не залишає нас на самоті. Коли Ісус іде молитись у Гетсиманії, Його душу охоплюють смуток і страждання аж до смерті – як Він сам каже Своїм учням – самотність і туга. Сам-один, із відповідальністю за всі гріхи світу на Своїх раменах; на самоті з невимовною мукою. Випробування таке суворе, що діється щось несподіване. Ісус ніколи не випрошував любові до Себе, але тої ночі Він відчув, як душа сумує аж до смерті, і попрохав друзів про увагу: «Зостаньтеся тут і чувайте зо мною» (Мт 26, 38). Та ми знаємо, що учні, скуті й мовчазні через страх, заснули. У час агонії Господь просить людину не покидати Його, а та спить. Коли ж людина зазнає випробувань, Бог, навпаки, чуває. У найгірші миті нашого життя, у найстрашніші миті, у найнеспокійніші миті Він чуває з нами, бореться поруч із нами, Він завжди близький до нас. Чому? Тому що він – Отець. І саме так починається молитва: «Отче наш». Отець не покидає своїх дітей. І тої ночі болю Ісуса, накладання останнього знаку Втілення, Бог спускається, щоб знайти нас у падіннях і муках, якими сповнені життєві шляхи.

Розрадою та втіхою для нас у годину випробування буде знати, що ця долина вже не спустошена: Ісус перетнув її, тож вона благословенна присутністю Божого Сина, Який ніколи не покине нас!

Тож віддали від нас, Боже, час випробувань і спокуси. Але коли він настане, Отче наш, покажи, що ми не самотні. Ти – Отець. Покажи нам, що Христос уже взяв на себе вагу цього хреста. Покажи, що Ісус закликає нас нести його на собі, довірившись Твоїй отцівській любові. Дякую.

Франциск, Папа
Ватикан, площа святого Петра
1 травня 2019

Переклад КМЦ за vatican.va