Католицький Медіа-Центр Конференції римсько-католицьких єпископів в Україні
» » » Навіть найсвятіша людина не перестає бути Божим боржником. Слово Папи Франциска на загальній аудієнції 10 квітня 2019 року
16:47 Четвер 0 206
2-05-2019, 16:47

Навіть найсвятіша людина не перестає бути Божим боржником. Слово Папи Франциска на загальній аудієнції 10 квітня 2019 року

Отче наш – ХІІ: Прости нам довги наші
Дорогі брати і сестри, доброго ранку! День не такий уже й гарний, але все одно – доброго ранку!

Попросивши Бога про щоденний хліб, ми входимо з молитвою «Отче наш» у сферу стосунків з іншими. Ісус навчає нас просити Отця: «Прости нам довги наші, як і ми прощаємо довжникам нашим» (Мт 6, 12). Ми потребуємо хліба – і так само потребуємо прощення. Щодня.

Християнин, молячись, перепрошує Бога насамперед за все, чим завинив, тобто за свої гріхи, за те погане, що скоїв. Це найперша правда кожної молитви: навіть якби ми були досконалими людьми, найкришталевішої чистоти святими, які ніколи не відхиляються від блага, то все одно залишились би дітьми, які за все в боргу перед Отцем.

Яка настанова найнебезпечніша у християнському житті? Це гординя. Це настанова тих, хто стає перед Богом, вважаючи, що їхні рахунки з Ним завжди впорядковані: горді вірять, що у них усе на своєму місці. Як отой фарисей із притчі, який вважає, що молиться в храмі, а насправді вихваляється перед Богом: «Дякую тобі, Господи, бо я не такий, як інші». Так само й люди, які почуваються досконалими, люди, які критикують інших, горді люди. Ніхто з нас не досконалий, ніхто. Навпаки, митар, який стоїть у храмі позаду, грішник, якого зневажають усі, зупиняється при дверях, не почувається гідним увійти до святині й віддається на милість Божу. Ісус так коментує цю ситуацію: «Цей повернувся виправданий до свого дому, а не той» (Лк 18, 14), – тобто здобув прощення, спасіння. Чому? Тому що він не гордий, тому що він визнав свої обмеження та гріхи.

Гріхи бувають видимі – і невидимі. Є гріхи відверті, які аж кричать про себе, але трапляються хитрі гріхи, які ховаються в серці, а ми часом навіть не усвідомлюємо їх. Найгірший із таких гріхів – зарозумілість, яка може вражати навіть тих, хто живе інтенсивним релігійним життям. Був колись жіночий монастир, знаменитий у XVII-XVIII століттях, за часів янсенізму: тамтешні сестри були досконалими, і про них казали, що вони чисті, мов ангели, але зарозумілі й пихаті, як демони. Це погано. Гріх розколює братерство, гріх спонукає нас вважати себе кращими за інших, гріх змушує нас вірити, що ми такі самі, як Бог.

Насправді ж перед Богом ми всі грішники, тож маємо підстави бити себе в груди – усі! – як той митар у храмі. Святий Йоан у Першому посланні пише: «Коли ми кажемо, що гріха не маємо, то ми самих себе обманюємо, і правди в нас немає» (1 Йн 1, 8). Якщо ви хочете обдурити себе, скажіть, що не згрішили: так самі себе обманете.

Ми в боргу насамперед за те, що в цьому житті з зайвиною отримали: життя, батька й матір, дружбу, чудеса творіння… Навіть якщо доводиться переживати тяжкі дні, завжди потрібно пам’ятати, що життя – це благодать, це чудо, яке Бог видобув із нічого.

По-друге, ми в боргу вже тому, що навіть коли любимо, то робимо це не своїми силами. Справжня любов – це наша здатність любити, але з Божою благодаттю. Ніхто з нас не сяє власним світлом. Але є те, що стародавні богослови називали «mysterium lunae» – місячною таємницею – і воно стосується не лише Церкви, а й історії кожного з нас. Що означає «mysterium lunae»? Уподібнитися до місяця, який не випромінює власного світла, а лише віддзеркалює світло сонця. Ми також не маємо свого світла: наше сяйво – це віддзеркалення Божої благодаті, Божого світла. Якщо ти любиш, то це тому, що хтось інший посміхнувся тобі в дитинстві, навчаючи тебе відповідати посмішкою. Якщо ти любиш, то це тому, що хтось поруч зумів пробудити тебе до любові, змусивши усвідомити, що сенс існування – саме в ній.

Спробуймо послухати розповідь про когось, хто помилився: ув’язнений, засуджений, наркозалежний… Ми знаємо стількох людей, які спотикаються в житті. Без шкоди для відповідальності, яка завжди особиста, ми іноді запитуємо себе, що звинувачувати в їхніх помилках: тільки їхню власну совість чи історію ненависті й відкинення, які вони несуть за плечима?

І це «mysterium lunae», місячна таємниця: ми любимо насамперед тому, що нас любили, ми прощаємо тому, що нам простили. І якщо хтось не був осяяний сонячним світлом, він стає холодним, як зимовий пейзаж.

Як можна не роздивитись у ланцюжку любові, що передує нам, також провіденційну присутність Божої любові? Жодна людина не любить Бога так, як Він любить нас. Треба просто стати перед розп’яттям, аби зрозуміти цю різницю: Він перший полюбив нас і завжди любитиме.

Молімося ж: Господи, навіть найсвятіший із нас не перестає бути Твоїм боржником. Отче, змилуйся над усіма нами!

Франциск, Папа
Ватикан, площа святого Петра
10 квітня 2019

Переклад КМЦ за vatican.va

Залишити коментар

Клацніть на зображення щоб оновити код, якщо він нерозбірливий
Слово Папи Франциска 12:04 Понеділок 0 101 Папа: З хрестом неможливі переговори – ми або приймаємо його, або відкидаємо У Вербну Неділю Папа Франциск очолив Месу Страстей Господніх на площі святого Петра у Ватикані й виголосив проповідь, переклад якої українською мовою подають Новини з Ватикану.