Католицький Медіа-Центр Конференції римсько-католицьких єпископів в Україні
» » » Любов спонукає до любові, прощення закликає до прощення. Слово Папи Франциска на загальній аудієнції 24 квітня 2019 року
11:41 Четвер 0 158
9-05-2019, 11:41

Любов спонукає до любові, прощення закликає до прощення. Слово Папи Франциска на загальній аудієнції 24 квітня 2019 року

Отче наш – ХІІІ: Як і ми прощаємо довжникам нашим
Дорогі брати і сестри, доброго ранку!

Сьогодні ми завершимо розмову про п’яте прохання молитви «Отче Наш», розглянувши фразу «Як і ми прощаємо довжникам нашим» (Мт 6, 12). Ми побачили, що людина – це боржник перед Богом: від Нього ми отримали все за природою та благодаттю. Бог не просто прагнув нашого життя – Він полюбив нас. Воістину, немає місця самовпевненості, якщо наші долоні складені для молитви. У Церкві немає людей, які зробили себе самі. Ми всі в боргу перед Богом і багатьма людьми, які створили для нас сприятливі умови життя. Наша ідентичність розбдовується з отриманих благ. І перше з них – життя.

Кожен, хто молиться, вчиться казати «дякую». Ми часто забуваємо дякувати, ми егоїсти. Кожен, хто молиться, вчиться казати «дякую» та просити Бога бути добрим до нього чи до неї. Можна як завгодно намагатися, але безмежного боргу перед Богом нам ніколи не вдасться сплатити: Він любить нас нескінченно більше, аніж ми любимо Його. І ще – хай скільки ми обіцяємо жити згідно з християнським вченням, завжди є щось, за що потрібно просити пробачення: пригадаймо бодай дні, які промайнули в лінощах, чи моменти, коли заздрощі захопили наше серце. Саме цей життєвий досвід – на жаль, такий багатий – змушує благати: «Господи, Отче, прости нам наші довги». Так ми просимо пробачення в Бога.

Якщо добре поміркувати, то можна дійти висновку, що це прохання могло б обмежитися й першою частиною; це було б красиво. Однак Ісус долучає до нього ще один зворот, який становить єдине ціле з першим. Вертикальні стосунки прихильності з боку Бога неначе віддзеркалюють і переломлюються, аби стати новими взаєминами з нашими братами – горизонтальними взаєминами. Добрий Бог запрошує нас бути добрими. Дві частини прохання невблаганно поєднані: ми просимо Господа простити наші борги, наші гріхи «так само, як» самі прощаємо друзям, людям, які живуть поруч із нами, сусідам і всім, хто зробив нам щось неприємне.

Кожен християнин знає, що може здобути прощення гріхів, ми всі про це знаємо: Бог усе прощає й завжди прощає. Коли Ісус розповідає учням про обличчя Бога, то каже про надзвичайну ніжність і милосердя. Він говорить, що на небі буде більша радість від одного грішника, який кається, ніж від натовпу праведників, які не потребують покаяння (див. Лк 15, 7.10). У Євангеліях немає ні слова про те, що Бог не прощає гріхів тим, хто має відповідний намір і просить знову відчути Божі обійми.

Але Божа благодать так само велика, як і завжди непроста. Хто багато отримав, має навчитися багато й віддавати, не залишаючи отриманого тільки собі. Хто багато отримав, має навчитися багато ж і давати. Не випадково в Євангелії від Матея, одразу після семи прохань молитви «Отче наш», наголошено й підкреслено саме те, що стосується братського прощення: «Коли ви прощатимете людям їхні провини, то й Отець ваш небесний простить вам. А коли ви не будете прощати людям, то й Отець ваш небесний не простить вам провин ваших» (Мт 6, 14-15). Як же це сильно! На думку спадає те, як іноді доводиться чути від людей: «Я ніколи не пробачу цій людині! Ніколи не пробачу того, що вона мені зробила!» Але якщо ви не прощаєте, то й Бог не простить вам. Ви замикаєте двері. Ми думаємо, що можемо пробачити або не пробачити. Якось, коли я був у одній дієцезії, тамтешній священик із болем розповів мені, як пішов уділити останні таїнства старій жінці на межі смерті. Бідолашна старенька не могла говорити. Священик спитав її: «Пані, чи каєтеся ви у гріхах?» Старенька сказала, що так; вона не була спроможна визнати їх, але сказала «так». І цього достатньо. І знову священик спитав: «Пані, чи прощаєте ви іншим?» І старенька, лежачи на смертній постелі, сказала: «Ні». Священик пішов геть засмучений. Бо якщо ти не пробачив, Господь не пробачить тобі. Подумаймо всі, ми всі, тут присутні, що й кому маємо або можемо пробачити. «Отче, я не можу цього зробити, бо ці люди не вчинили мені нічого доброго». Але якщо ти не здатен на це сам, то попроси Господа дати тобі сил: Господи, допоможи мені пробачити. Ось зв’язок між любов’ю до Бога й любов’ю до ближнього. Любов спонукає до любові, прощення закликає до прощення. Знов у Матея знаходимо дуже сильну притчу, присвячену братському прощенню (див. 18, 21-35). Послухаймо її.

Був собі слуга, який завинив цареві величезну суму: десять тисяч талантів. Це велетенський борг, який неможливо сплатити; я навіть не уявляю, скільки це було б сьогодні, але напевно сотні мільйонів. Але стається диво – і той слуга отримує не вимогу повернути гроші, а повне помилування, списання боргу. Несподівана благодать! Проте одразу після цього він складає позов на брата, який завинив йому сто денаріїв – по суті, дрібниця – і, хоча кошти не такі вже й великі, не хоче чути ні виправдань, ані благань. Тому цар урешті-решт іще раз викликає його до себе й засуджує. Бо якщо ви не намагаєтеся прощати, то й самі не знатимете прощення; якщо ви не намагаєтеся любити, то й самі не знатимете любові.

Ісус робить силу прощення складником людських стосунків. У житті не все можна розв’язати справедливістю. Ні. Особливо тоді, коли треба спинити зло, хтось має любити понад межі необхідного, аби відновити історію благодаті. Зло знає лише помсту, вендету, і, якщо її не зупинити, вона поширюватиметься й загрожуватиме заполонити весь світ.

Закон відплати – усе, що ви зробили мені, я віддаю вам – Ісус замінює законом любові: усе, що Бог зробив для мене, я віддаю вам! Подумаймо зараз, цього дуже погожого Великоднього тижня, про те, що можемо пробачити. І якщо не почуваємося на це спроможними, то просімо Господа вділити нам благодать прощати, адже вміння прощати – це благодать.

Бог дає кожному християнину благодать – силу написати історію добра в житті братів, особливо тих, які вчинили щось неприємне й неправильне. Словами, обіймами, усмішками ми здатні передати іншим те найцінніше, що отримали самі. А що найкоштовніше ми здобули? Прощення, яке маємо бути спроможні подати іншим.

Франциск, Папа
Ватикан, площа святого Петра
24 квітня 2019

Переклад КМЦ за vatican.va 

Залишити коментар

Клацніть на зображення щоб оновити код, якщо він нерозбірливий
Слово Папи Франциска 12:04 Понеділок 0 101 Папа: З хрестом неможливі переговори – ми або приймаємо його, або відкидаємо У Вербну Неділю Папа Франциск очолив Месу Страстей Господніх на площі святого Петра у Ватикані й виголосив проповідь, переклад якої українською мовою подають Новини з Ватикану.