Католицький Медіа-Центр Конференції римсько-католицьких єпископів в Україні
» » » «Сподобалося Богові...» – лист Конгрегації віровчення до єпископів про християнське спасіння
17:29 Четвер 0 406
1-03-2018, 17:29

«Сподобалося Богові...» – лист Конгрегації віровчення до єпископів про християнське спасіння

«Сподобалось Богові у Його доброті й мудрості об’явити Себе самого й повідомити таїну Своєї волі (пор. Єф. 1, 9), завдяки якій люди через Христа – Слово, що стало тілом, у Святому Дусі мають доступ до Отця і стають учасниками Божої природи (пор. Еф. 2, 18; 2 Пт. 1, 4)», – цією цитатою з Догматичної конституції Другого Ватиканського собору про Боже слово розпочинається лист Конгрегації віровчення «Сподобалося Богові...» до єпископів Католицької Церкви стосовно деяких аспектів християнського спасіння. Документ, апробований Папою Франциском 16 лютого 2018 року, був прийнятий під час пленарної зустрічі Конгрегації віровчення 24 січня 2018 року. Сьогодні, 1 березня, його представили у Ватиканському прес-центрі архієпископи Луїс Ладарія SJ і Джакомо Моранді, префект і секретар цієї Конгрегації.
Як повідомляє Радіо Ватикану, у вступній частині листа йдеться про те, що вчення Церкви про спасіння у Христі потребує постійного поглиблення. Отже, завдання цього документа: наслідуючи велику традицію віри й посилаючись на повчання Папи Франциска, унаочнити деякі аспекти християнського спасіння, які «можуть сьогодні виявитися важкими для зрозуміння з огляду на нещодавні культурні зміни».

Саме розглядові впливу сьогоднішніх культурних перетворень на сприймання християнського спасіння присвячена друга частина листа. З одного боку, перешкодою у сприйнятті сповіщення Ісуса як Єдиного Спасителя кожної людини та всього людства названо «індивідуалізм, зосереджений на автономному суб’єкті», який бачить людину як істоту, самореалізація якої залежить винятково від її сил. У такій перспективі постать Христа зводиться лише до «моделі, що надихає», а не до «Того, Хто примирює людей з Отцем та між собою через Святого Духа».

З іншого боку, поширене бачення «чисто внутрішнього спасіння», яке стосується особистих переконань і відчуття єдності з Богом, але не зачіпає та не оздоровлює наші стосунки з іншими. У цій перспективі «стає важко збагнути сенс Утілення», через яке Бог став частиною людського роду.

Далі зазначено, що Папа Франциск часто посилається на ці тенденції, які перегукуються із двома давніми єресями: пелагіянізмом і гностицизмом. У наш час поширюється неопелагіянізм, згідно з яким «індивід радикально автономний і здатен спасти себе самого, не визнаючи того, що найглибше його буття залежить від Бога та від ближніх». А своєрідний неогностицизм представляє «суто внутрішнє спасіння, замкнене на суб’єктивізмі» і претендує «визволити людину від тіла й матеріального всесвіту», де, мовляв, неможливо знайти «слідів руки Творця, а бачимо лише дійсність, позбавлену сенсу, маніпулятивну й чужу людині.».

«Як неопелагіянський індивідуалізм, так і неогностична зневага до тіла спотворюють визнання віри в Христа, єдиного й загального Спасителя», – наголошено в листі, який через такі тенденції наголошує, що «спасіння полягає в нашій єдності з Христом, Який Своїм Утіленням, життям, смертю і воскресінням, породив новий порядок взаємин із Отцем і між людьми й увів нас у цей порядок через дар Свого Духа, щоб і ми могли єднатися з Отцем і стати єдиним тілом у “первородному між багатьма братами” (Рм 8,29)».

У наступній частині листа розглянуто «Людське прагнення спасіння». Людина «безпосередньо чи непрямо» відчуває, що вона «загадка». Кожен «по-своєму шукає щастя». Але це загальне прагнення «не обов’язково виражене чи оголошене», а часто проявляється «в особливих обставинах». Часто воно збігається з надією на фізичне здоров’я, іноді виражене через бажанням економічного добробуту, через потребу внутрішнього миру й спокійного життя.

Але бажання спасіння, представляючись, з одного боку, шуканням «більшого добра», включає також «спротив і подолання болю». До боротьби за здобуття добра додається боротьба за захист від зла: «від незнання й помилки, від вразливості і слабкості, від хвороби та смерті».

«Щодо цих прагнень, віра у Христа навчає нас, що повністю самореалізуватися можна лише тоді, коли Сам Бог зробить це можливим, наблизивши нас до Себе. Повне спасіння людини не полягає в речах, які людина може здобути сама: власність, матеріальний добробут, науку, владу, вплив на інших, добру слава чи внутрішнє задоволення. Ніщо з переліченого не може задовольнити людину цілком, адже Бог призначив нас для спілкування з Ним, і наше серце не буде спокійне, доки не спочине в Ньому», – читаємо в листі, який також нагадує, що, згідно з біблійною вірою, «початок зла знаходиться не в матеріальному чи тілесному світі».

Віра проголошує, що Всесвіт добрий, оскільки створений Богом, а зло, яке нищить людину, «походить із її серця». Коячи гріх, людина віддаляється від джерела любові, губиться у фальшивих формах любові, які «дедалі більше замикають її на собі самій». А ця віддаленість від Бога веде до «втрати гармонії серед людей, між людьми і світом». Отже, спасіння, обіцяне вірою, «стосується не лише нашого внутрішнього світу, а й цілого буття», адже «уся людина, її тіло і душа були створена любов’ю Бога за Його образом і подобою, тому покликана жити у співпричасті з Ним».

«Христос – Спаситель і Спасіння» – такий заголовок у четвертої частини листа, яка починається нагадуванням про те, що Бог на жодному з етапів людського шляху «не переставав пропонувати Своє спасіння нащадкам Адама». А коли прийшла «повнота часів», Отець послав у світ Сина, Який «проголошував Боже царство, лікуючи будь-які недуги». Згідно з Євангелієм, спасіння для всіх народів розпочинається з прийняттям Ісуса.

«Християнська віра упродовж своєї вікової традиції через різні образи показувала це спасенне діло втіленого Сина. Вона робила це, ніколи не відокремлюючи аспект зцілення, яким Христос спокутує наш гріх, та від аспекту піднесення, яким Він робить нас Божими дітьми, учасниками Своєї божественної природи (пор. 2Пт 1,4). Беручи до уваги спасенну перспективу в низхідному значенні (від Бога, Який приходить викупити людей), Ісус – це просвітитель і об’явитель, відкупитель і визволитель, Він Той, Хто обожествляє людину та виправдовує її. Приймаючи висхідну перспективу (від людей, які звертаються до Бога), Він – Первосвященик Нового Союзу, Який приносить Отцеві від імені людей досконалий культ: жертвує Собою, спокутує гріхи та залишається завжди живим, щоби заступатися за нас. Таким чином, у житті Ісуса виявляється чудесна синергія між божественним і людським діяннями, що показує безпідставність індивідуалістської перспективи», – читаємо в документі.

«Крім того, зрозуміло, що спасіння, яке Ісус приніс у Своїй Особі, не відбувається лише внутрішньо. Насправді, щоби змогти передати кожній людині спасенне співпричастя з Богом, Син став тілом (пор. Йн 1,14). І саме взявши на Себе тіло (пор Рим 8,3: Єв 2,14; 1 Йн 4,2), народившись від жінки (пор. Гал 4,4), “Божий Син став людським сином” і нашим братом (пор. Єв 2,14)». Саме прийняття тіла дозволило «стати посередником Божого спасіння для всіх дітей Адама».

Щоби відповісти на окреслені вище пелагіянську та гностичну тенденції, треба пам’ятати про те, «в який спосіб Ісус є Спасителем». Він «не обмежився тим, щоби показати нам дорогу до зустрічі з Богом», якою ми повинні самостійно пройти, але «Сам став дорогою». І ця дорога «не є чисто внутрішнім шляхом, на полях наших взаємин з іншими та сотвореним світом».

Наступна частина листа присвячена церковному вимірові спасіння й має назву: «Спасіння в Церкві, Христовому тілі». Саме Церква це «місце, де отримуємо спасіння, принесене Ісусом». «Спасіння, яке нам пропонує Бог, не здобути лише самотужки, як цього бажає неопелагіянізм, а лише через стосунки, які народжуються від втіленого Божого Сина та формують спільноту Церкви. Крім того, з огляду на те, що благодать, яку нам дарує Христос, не є, згідно з неогностичним баченням, суто внутрішнім спасінням, але вводить нас у конкретні стосунки, якими жив Він Сам, Церква має бути видимою спільнотою: у ній доторкаємося до Ісусового тіла». Саме посередництво Церкви запевняє у тому, що «спасіння не полягає ні в самореалізації окремого індивіда, ні в його внутрішньому злитті з божественним», а натомість через «включення у спільноту людей, що бере участь у співпричасті Пресвятої Трійці».

Згадані індивідуалістичне та суто внутрішнє бачення спасіння суперечать також ікономії Святих Таїнств, через яку Бог забажав врятувати людину. Участь у новому порядку стосунків, започаткованих Ісусом, відбувається через Святі Тайни. Це також вказує на безпідставність претензій на самоспасіння, бо віра визнає, що спасаємося через Хрещення, «яке викарбовує незнищений знак приналежності до Христа й Церкв і з якого випливає перетворення нашого конкретного способу переживання стосунків із Богом, із людьми та сотворінням». Завдяки благодаті семи Святих Тайн, «вірні постійно зростають і відроджуються».

Щодо гностицизму, який сприяє негативному поглядові на сотворіння, включаючи сприйняття матеріального порядку як обмеження свободи духа, ікономія Святих Таїнств підкреслює, що оскільки ми були спасенні через жертву Христового тіла, справжнє спасіння полягає не у визволенні від тіла, а в його освяченні. «Завдяки Святим Тайнам християни можуть жити у вірності Христовому тілу і, як наслідок, у вірності конкретному порядкові стосунків, який Він нам дарував. Цей порядок вимагаєпо-особливому дбати про стражденну людську природу через діла милосердя для тіла й душі».

Як підсумовано в листі, усвідомлення повноти життя спонукає християн до місії, щоби сповіщати всім людям радість і світло Євангелія». Це також спонукає до «щирого й конструктивного діалогу з вірними інших релігій», з упованням на те, що Бог може «привести до спасіння у Христі всіх людей доброї волі, у серці яких невидимо діє благодать».

Спасіння людини буде довершене тоді, коли, перемігши останнього неприятеля – смерть, станемо учасниками «слави воскреслого Ісуса», що «приведе до сповнення наших взаємин із Богом, ближніми та всім сотворінням». «Цілісне спасіння, душі й тіла – це остаточне призначення, до якого Бог кличе всіх людей».

За темою:
Циркуляр Конгрегації Божественного культу про євхарістійні хліб і вино (Повний текст)
Закон є закон. Навіть для святих. Про кардинала Анджело Амато
Циркуляр Конгрегації Божественного культу про євхаристійні хліб і вино (Коментар)

Залишити коментар

Клацніть на зображення щоб оновити код, якщо він нерозбірливий
Новини з Ватикану 15:17 Субота 0 45 Папа: Поширення правди про Ісуса робить людину вільною 9 листопада 2018 року Папа Франциск зустрівся з викладачами, персоналом, студентами й випускниками Католицького інституту журналістики в Німеччині, який подякував за 50 років праці в церковних і світських медіа.