Отець Володимир Кусьнєж: Серце Ісуса – це синонім Божої любові, це те саме милосердя

Якщо шукати атрибути Бога в Писанні, то вони – найвищого ступеня. Він найсильніший, найпотужніший. Насправді йдеться і про силу його гніву – Бог, який карає, який не любить несправедливості та невірності, який не любить гріха. Як у Старому Завіті, так і в Новому маємо приклади цієї сили. Бог ревнивий, бо він не толерує того, що людина може поклонятися комусь іншому, крім нього. А переважно це відбувається, коли людина чинить богом себе чи щось інше, а не Його. Сюди входять усякі ідеології, різні прив’язаності. Але, за святим Йоаном, Бог є Любов. І сила Божої любові та Божого милосердя завжди виходить на перший план, як у Старому Завіті, так і в Новому. Так, іноді кажуть, що Господь Старого Завіту – це Бог Справедливий, а Нового – Бог Любові. Але це дуже спрощений підхід. Я більше говоритиму про Боже милосердя у Старому Завіті, щоб показати, що старозавітний Господь – також Бог любові.

Ставити запитання так трохи неточно, оскільки великої різниці між любов’ю і милосердям немає. Це проблема термінології та перекладів. У єврейській мові Старого Завіту є конкретні терміни, і, наприклад, «любов» перекладають різними мовами, зокрема й українською, за допомогою таких слів, як любов, милість, милосердя, ласка. І часом один єврейський термін перекладається всією гамою українських, тож дуже важко сказати, де в Завіті йдеться про любов Божу, а де про милосердя – і яка між ними різниця. Тільки залежно від контексту можна зрозуміти, про що йдеться. Говорячи про любов і милосердя, потрібно розуміти, що милосердя – це не щось відмінне від любові. Любов – це ширше поняття, яке об’єднує почуття закоханості, ту любов, яка пов’язує матір із дитиною, батька з сином, жінку з чоловіком, близьких людей… і любов до того, хто слабкий, хто потребує допомоги. А це вже милосердя, як ми окреслили б по-українськи.

Тут є три основні терміни. Насамперед agava (агавá), загальне слово на окреслення любові. Другий, часто використовуваний, це hesed (хéсед), специфічніший термін, який частіше перекладають як милосердя. Бо тут ідеться про любов у тому контексті, коли треба змилосердитися над тим, хто потребує допомоги, над слабшим. Є ще третій термін, rahamim (рахамíм), споріднений зі словом rehem (рéхем), яке означає жіноче лоно. Тут маємо натяк на любов матері до дитини, яку вона виношувала в лоні, – тобто любов, яка означає якусь об’єктивну єдність осіб. Цей термін у Старому Завіті використовується також, коли йдеться про любов Бога до людей. От його частіше й перекладають як милосердя. Є ще термін hen (хен),який має дуже широку гаму значень і який часом теж перекладають як милість чи ласка – наприклад, ласкавий погляд на когось.

Тепер погляньмо на приклади зі Святого Писання. Є така класична цитата з Книги Сираха, 18, 13: «Милість людини – до її ближнього, а Божа милість – до всякого тіла: він докоряє, виховує, навчає і навертає, як пастух своє стадо». Бачимо: людина звертає милість до того, хто ближній, а Бог – до всякого тіла, тобто любов Бога універсальна, до всіх. Господь сотворив весь світ, усяке тіло, і тому маємо тут цей універсалізм, у якому Бог любить усе, що сотворив. Кожну людину.

Варто сказати, що Книга Сираха написана напередодні християнської ери, коли деякі прояви універсалізму виходять назовні. Тим часом сам Старий Завіт більш етноцентричний, більше цікавиться Богом та Ізраїлем, говорить передусім про любов Господа до Ізраїлю. У яких аспектах про неї йдеться? По-перше, милість Бога до Ізраїлю проявляється в тому, що Бог чинить, допомагає йому і фактично вибрав його як свій народ. Вибрав за що, за які заслуги? Ні за які. Просто ласкавий погляд Бога впав на одне з багатьох племен, і Господь сказав: «Це буде мій народ». Тут нема жодної логіки, і сам Бог про це говорить в Второзаконні 7, 6-8: «Тебе вибрав Господь, Бог твій, щоб ти був для нього вартісним народом поміж усіма народами, що на землі. Не тому, що ви численніші від інших народів, полюбив вас Господь і вибрав вас, ви ж бо найменший з усіх народів, – а з любови до вас і щоб здійснити клятву, якою він клявся батькам вашим». Бог просто полюбив. Ось це фундаментальний приклад милості Бога до Ізраїлю. Тут ужите слово «полюбив», яке можна перекласти також як милість, тобто щось дармове, ласка за просто так. А потім Бог послідовний у Своєму виборі. Тож любов Господа до Ізраїлю – любов вірна. Він не відступає від Свого вибору, не може заперечити сам собі, не може піти проти себе самого. І Бог буде далі вірний цьому виборові. У псалмі 136, 1 ця милість Господа оспівана так: «Хваліте Господа, бо добрий, бо милість Його вічна»… У цьому псалмі перераховане те, що Він зробив для Ізраілю: «Він побив Єгипет – його перворідних, – бо милість його вічна». Парадокс! Побив первородних, бо Його милість повіки. Але це для нас парадокс, а для євреїв – ні. Бо Господь виявив любов до вибраного народу, вивій його в такий спосіб із Єгипту. Цей псалом оспівує, що Бог зробив для Ізраїлю – милість Божу. І от маленький, нікчемний народ, нічого не вартий, відчуває, що Бог його вибрав. Це милість. Це милосердя.

Про інший, більший вимір милосердя йдеться, коли Ізраїль відповідає невдячністю на цю Божу милість, коли грішить і відходить від Господа, забуває про нього. А Бог прощає. І тут виникає образ того, як Бог реагує на людський гріх, на переступ Свого народу. Книга Виходу каже: «Бо я Господь, Бог твій, Бог ревнивий, що караю беззаконня батьків на дітях до третього й четвертого покоління тих, хто ненавидять Мене, і творю милосердя до тисячного покоління тим, хто люблять Мене і бережуть заповіді Мої» (20, 5-6). Тут є гарний контраст: Бог карає до третього покоління, але милосердя його простягається безмежно далі.

Ісая пише: «Нехай безбожник покине свою путь, а беззаконник - свої думки! Нехай навернеться до Господа, і він його пожалує, до Бога нашого, бо він на прощення пребагатий» (55, 7). І з цими словами потім буде співзвучна енцикліка «Dives in Misericordia» – Бог багатий на милосердя. Багатство Бога на милосердя бачимо також в Осії, 6, 1: «Ходіть, до Господа повернімся». Бог реагує на гріх, карає грішника, але потім у Старому Завіті ніколи нема, як це було в язичницьких релігіях, безмежного гніву. У Господа, хоч Він і карає, завжди є шанс навернення. І видно, що Йому більше залежить на любові, на тому, аби людина навернулася, ніж на тому, щоб її покарати. Цей надмір Божої любові супроти Божого гніву помітний уже у Старому Завіті, а особливо тоді, коли Господь шукає грішника. У перших трьох розділах книги Осії на прикладі жінки, яка зраджує свого чоловіка, показане милосердя Бога до Ізраїлю – це алегорія стосунків Ізраїлю з Богом. Чоловік не карає, це вона сама (тобто Ізраїль через гріх) потрапляє в нещастя, залишається без підтримки. А чоловік промовляє до її серця. Сам Бог іде шукати Ізраїль, щоби повернути його назад, щоб він із нелюбого став любим.

Досконалим окресленням Божої любові та милосердя в Новому Завіті може бути термін «безумовна». Наприклад. Ісус говорив про Бога як про пастиря, який залишає 99 овець і йде шукати одну загублену. Богові залежить на загубленій людині, на грішникові. Адже лікаря потребують не здорові, а хворі. І Бог – той лікар, який шукає хворого, щоб його врятувати. Інший приклад – притча про блудного сина. Син невдячний, але як батько зустрічає його, коли той повертається? З обіймами, готуючи гостину. Він забуває все, бо любить. І хоча навернення сина не зовсім щире, Бог усе одно прощає. Ось приклад Божої любові.

Інший приклад – це вже те, як ми маємо наслідувати цю любов, люблячи ближнього, як самого себе, і люблячи ворогів. Ось навчання Ісуса. А хто мій ближній? Кого треба любити, для кого чинити милосердя? У Старому Завіті ближнім був брат-єврей, член того самого вибраного народу. І коли Ісуса запитують, хто такий ближній і кому допомагати, Він розповідає притчу про доброго самарянина. Ми бачимо чоловіка при смерті, повз якого проходять двоє євреїв: священик і левіт – і не допомагають. А йде третій, самарянин, тобто той, кого євреї зневажали, і він схиляється над чоловіком, рятує його. Найцікавіше – завершення цього діалогу. Ісуса питають про категорію людей, яких треба любити. Що за цим питанням криється? А те, що всі інші вже не належатимуть до тієї категорії, ними я можу перестати перейматися. Що ж робить Ісус? Він розповідає притчу про самарянина й запитує: хто в цій ситуації був ближнім для пораненого? Той, хто йому допоміг. І ти теж роби так само. Іншими словами, не запитуй про те, кому допомагати і хто твій брат, не діли людей на братів і не братів, а шукай тих, хто в потребі, і стань для них ближнім. Розумієте? Це інша логіка: стань ближнім для кожної людини, яка цього потребує, навіть якщо вона належить до іншого народу. Ось наслідування любові Бога. Ось милосердя, яке віддзеркалює Господню любов. У пророка сказано, що сонце сходить над злими і праведними, дощ падає і на злих, і на праведних. Тобто Господь милосердний до всього світу. Це універсалізм Божої любові.

І зауважте, у Новому Завіті Ісус знову вчить нас про Бога Отця і Його милосердя. Любов Отця проявляється в любові Сина, у його жертві на хресті. Нема більшої любові, ніж та, коли хтось віддає своє життя за друзів. І коли Він мив учням ноги на Останній Вечері, то казав: «Робіть це і любіть один одного, як я вас полюбив». Це його заповідь. А як він полюбив? Саме тою жертовною любов’ю. Аж до найбільшої жертви. Тут є щось більше, ніж просто побачити чиюсь біду і схилитися над нею, допомогти: це віддавання себе, щоб любити так, як полюбив нас Ісус Христос.

Треба розрізняти одкровення Біблійне й одкровення приватні. Бо об’явлення святій Фаустині належить до приватних одкровень, які Церква прийняла, поширила. Одкровення Біблійні містять у собі повноту, там є все про Боже милосердя. Але час від часу Господь звертається до серця тієї чи іншої людини, у даному випадку Фаустини Ковальської, щоб нагадати про Своє милосердя через цю людину – сучасного пророка наших днів (бо були старозавітні пророки, які теж мали містичні видіння та чиї слова стали канонічною частиною Святого Писання, нормативним Словом Божим). Щось подібне в історії Церкви відбувалося не раз – Ковальська належить до великого шерегу християнських містиків. То чому для нас таке близьке те, що було об’явлене через неї? Бо це наша епоха, бо це мова Бога, скерована саме до нас. Схоже одкровення отримала в XVII столітті Маргарита-Марія Алакок, яку Господь заохочував до богослужіння до Серця Ісуса. Тобто Серце Ісуса – це синонім Божої любові. Це не щось інше, це те саме милосердя. Сьогодні богослужіння до Серця Ісуса ніби відходить на задній план, стає менш популярне. Не знаю, добре це чи ні. Але в нас є молитва до Божого Милосердя. Тобто я думаю, що кожна епоха має своїх менших пророків, яких Бог підштовхує нагадувати світові основні правди, які вже є в Євангелії, однак які людство має тенденцію забувати. Це не щось радикально нове, це додатковий поштовх, те саме Євангеліє про Божу любов і Боже милосердя, актуалізоване для нас, тільки у трошки іншій формі. Люди змінюються, часи змінюються, і тому спосіб сприйняття тої чи іншої правди про Господнє милосердя теж може змінюватися – але суть її залишається тою самою.

– Дякую за розмову.

 

Розмовляла Ірина Островська