Отець Матеуш Адамскі: «Важливо заохочувати родини приймати життя»

– Не всі знають, що організовувати щорічні заходи на підтримку життя та сім'ї в Україні запропонував архієпископ Київсько-Житомирської дієцезії Петро Мальчук. На жаль, сам він невдовзі після того відійшов у вічність. Саме на ці дні припадає річниця його смерті. Як виникла в архієпископа ця ідея?
Архієпископ Петро був дуже вразливою на щоденні потреби людиною – чи то в державі, чи в Церкві. Він справді був ініціатором цієї Ходи – запропонував таку ініціативу на одній із зустрічей Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій у січні 2016 року. Члени Ради теж розуміли, що атаки на сім'ю – це актуальна проблема, тому пропозицію підтримали.
Чому архієпископ забажав це зробити? Ми часто спілкувалися, зокрема й на тему сім'ї, яка його дуже цікавила. Він дуже любив зустрічатися з родинами, з радістю ходив на обіди до сімей, любив спілкуватися з дітьми. Завжди, коли знав, що я йду на вечерю в сім'ю, давав цукерки: «Візьми для дітей». А поштовхом до організації Ходи стала зустріч у 2015 році, коли архієпископа Петра провідали різні сім'ї, які розповіли про свої труднощі. Думаю, що ці родини також ішли з ініціативою, готові допомагати.
Але зробити щось заохочували не тільки сім'ї, а й події в Церкві і в державі. Наприклад, коли було внесено пропозицію щодо зміни до Конституції – про скасування подружжя як союзу чоловіка і жінки. Завдяки зібраним підписам процес вдалося затримати. Як на мене, пастирська вразливість архієпископа на суспільні зусилля також посприяла виходу з цією ініціативою. Думаю, що це насправді велика його спадщина. Тому що минулого року ми провели Ходу, на якій зібралося 3 тисячі осіб, і побачили, що це має потенціал. Що красу сім'ї потрібно показувати.
Архієпископ Петро мав відвагу на такі речі. Пам'ятаю, як я йому казав: «Ексцеленціє, я не знаю, як ми за такий короткий час приготуємося. Залишилося півроку. Як ми встигнемо?» А він відповів: «Як щось буде потрібно, питай мене».
А за кілька днів до Ходи я дізнався про його смерть, виходячи з Департаменту Комунікацій. Я не знав, у який бік іти. Дійшов до парафії в повному шоці. А ввечері, молячись на самоті за нього, відчував, що він поряд. Сказав йому: «Ексцеленціє, ти голова оргкомітету, ти роби далі. Через кілька днів Хода, а я не маю нікого, хто б виступив на концерті від Римсько-Католицької Церкви. Вирішуй справу». І саме в цю мить задзвонив мобільний, я отримав листа, якого мені переслала сестра Людмила з Курії від одної жінки, чия донька, Софія Кайданович, могла виступити з «Піснею про ангелів». У долученні була ця пісня. Пісня про ангелів, які літають під небом. Для мене це був знак від єпископа Мальчука: «Не переймайся. Усе буде добре». Це таке свідчення про те, як сильно йому залежало на цій Ході. І вже з неба він напевно допомагав нам молитвами. І цього року теж буде допомагати. І Бог благословляє.
 – Родина – це багатогранне поняття. Є й родина Церкви. Багато священиків і черниць уважають архієпископа своїм духовним батьком. Чи бачите плоди його опіки сьогодні в житті співбратів і парафіян?
Справді, архієпископ був батьком. Він був близький до священиків, богопосвячених осіб і вірних. Можна було прийти зі своїми питаннями, труднощами й отримати пораду. Отець Петро був дуже обережний, виважений, вразливий на хвороби священиків і вірних. Багато людей із різних куточків світу зверталися до нього по допомогу, і він, попри те, що ми небагата Церква, завжди старався дати якусь значну суму. Для мене він теж був, як батько.
Він дуже багато молився. Кожну автомобільну подорож це був цілий Розарій, Лоретанська літанія та особлива молитва до Крові Христової. Історія останньої молитви така, що коли почалася війна 2014 року, то архієпископові приснився ангел, який стояв над Майданом і просив Господа, щоб Його кров змила цю трагедію. Тому він мав натхнення знайти молитву до Крові Христа й дуже дбав, щоб її поширити й нею молитися.
З його слів зі мною залишилися такі: «Ми завжди мусимо бути спокійні. Ми – не хтось більший. Ми люд Божий, ми отримали служіння від Бога й мусимо також із належною повагою ставитися до інших». Про своє служіння він говорив, що не думав, що стане священиком, а тим більше – архієпископом. Усе, що Бог робить із нами, казав він, відбувається не через наші заслуги, а з Його волі. «І тому будьмо спокійні. Робімо те, що нам належить». І ці слова я досі ношу в серці.
– Яка буде роль Католицької Церкви в Ході? Чи парафії Києва взяли на себе якісь особливі зобов'язання?
Цьогоріч ми мали трішки більше часу, ніж минулого року. І чогось навчилися. Наприклад, того, що можемо отримати соціальну рекламу від міста. Нам вдалося попросити Київську Раду, і вона своїм коштом роздрукувала й повісила рекламу Ходи.
Поділюся з вами цікавою деталлю. Якось семінаристи розповіли мені, що, їздячи в метро, бачать гомосексуальні реклами, де написано: «Нове захоплення». Мені спало на думку, що варто на наших плакатах на захист прав дітей і родин написати ті слова, які сьогодні й можете прочитати: «Справжнє захоплення». «Захоплення» – це ніби слово, яке означає тимчасові справи. Але на своїй рекламі ми наголошуємо, що «Справжнє захоплення – це батько, мама, діти». І це правдиві слова!
Потрібно пам'ятати, що ця Хода – не політична. Це акт євангелізації, в якому ми показуємо людям християнські цінності.
Про участь парафіян у таких акціях дуже влучно сказав отець Роман Лаба. Про те, що людей непросто мобілізувати. Про ці наслідки первородного гріха – лінощі й байдужість. Коли парафіяни думають про ці вихідні як про шанс виїхати на дачі, на відпочинок. Але ж тільки щойно було стільки вихідних. Тим більше, що нема відпочинку без свідчення. І не піти на Ходу значить показати, що мені байдуже, що буде з моєю державою. Бо діти – це її майбутнє. За час української незалежності замордовано, вбито 50 мільйонів ненароджених дітей. І колись, коли люди мені казали: «Ось, отче, подивіться вбивають наших дітей на Сході!» – я відповів: «Так. Вбили близько трьох тисяч, а подивіться, що від 1990-х років ми як вільна держава вбили 50 мільйонів дітей». І цього ніхто не уявляє. Було винищено цілу державу! Тому важливо заохочувати родини приймати життя, не робити абортів – і я пропонував, щоби Всеукраїнська Рада Церков до цієї Ходи відкрила спеціальний фонд. Сподіваюся, що очільники Церков погодяться, щоб він протягом року працював саме на підготовку Ходи: реклама, висвітлення проблем у медіа, пошук спонсорів, партнерів. Утім, і цього року в нас було багато партнерів, які допомагали у справі збереження сім’ї та цінностей. 40-50 років тому нікому й на думку не спало б, що треба щось таке робити, аби захищати життя! Але наслідки первородного гріха призводять до того, що маємо сьогодні. Маємо гріх у серці, тому серце потрібно змінювати, тобто євангелізувати. До євангелізації архієпископ Петро Мальчук був дуже відкритий, палко її підтримував, і ставлення до неї за час його служіння дуже змінилося. Київсько-Житомирська Дієцезія почала рухатися в напрямку євангелізації. Він весь час повторював: «Не можна протистояти тій реальності, якої хоче Бог». Тому архієпископ робив те, що й святий Франциск: «Ми не нав'язуємося. Але маємо йти і проповідувати». І ця Хода буде нашою проповіддю про те, що ми віримо в життя вічне, сильніше за всі проблеми й випробування, які переживають сьогодні сім’ї.
Думаю, що сама турбота архієпископа про Ходу вказує на те, як він дбав про довірений його пастирській опіці люд Божий. Він бачив це як потребу Церкви для нас. І це для мене достатня підстава, щоб вийти на Ходу.
- Дякую за розмову.
Розмовляла: Ірина Островська, КМЦ