Блаженний Янош Бреннер, угорський послідовник святого Тарсикія

Про це повідомляє Радіо Ватикану.

«Для тих, хто любить Бога, все спричиняється до добра». Такою була головна думка першої проповіді, яку о. Янош Бреннер виголосив після пресвітерських свячень, нею він керувався протягом короткотривалого священицького життя, у якому дійсно все, також і його смерть, спричинялися до добра. А це тому, що його кров сприяла проростанню паростків християнства серед атеїстичної пітьми. А часта молитва в родинному колі спричинилася до проростання його власного покликання, а також серед його братів і племінників.

Янош народився 27 грудня 1931 року в Сомбатгеї та виростав у згуртованій побожній сім’ї, у якій щоденними були проказування вервиці, участь у Месі та Святе Причастя. Тому й не дивно, що початкову освіту він здобував у катедральній школі, а подальшу – в школах цистерціанців та каноніків-премонстрантів. Навчаючись у єпископській початковій школі, під час однієї з театральних постановок грав роль мученика Тарсикія, римського підлітка, який загинув 257 року, захищаючи Пресвяту Євхаристію, що її ніс ув’язненим християнам. Через 17 сторіч, 1957 року молодого священика спіткала схожа смерть, сподіяна йому з ненависті до віри.

Закінчивши ліцей при монастирі Ордену Регулярних Каноніків-Премонстрантів, Янош вступив до цієї чернечої родини, де з початком новіціату отримав ім’я брат Атанасій. Однак комуністична влада Угорщини заборонила діяльність чернечих інституцій. Після короткого періоду новіціату в підпіллі, юнак вступив до дієцезіальної семінарії, завершивши навчання в якій 19 червня 1955 року отримав пресвітерські свячення та був призначений парафіяльним вікарієм у Рабакатгей.

Проминуло небагато часу, як молодий о. Янош здобув прихильність усіх оточуючих. Його усмішка, його любов, яка променіла з його особи, надовго закарбувалися в серці тих, кого він зустрічав. Він умів промовити до молоді й до старших, не відкидав ні слабких, ні убогих, ні ромів. Усмішка та спокій були зовнішнім проявом його внутрішньої величі. «Вершиною моїх прагнень є стати святим, бути благословенним і благословляти інших», – читаємо в одному з його щоденників.

Популярність та постава о. Яноша Бреннера спричинилися до того, що до Церкви поверталися чи наближувалися десятки людей. І комуністична атеїстична влада не могла не звернути на це увагу. Зрештою, після невдалого повстання 1956 року режим став особливо жорстким. Єпископ, передчуваючи загрозу для молодого душпастиря, запропонував перевести його в іншу місцевість, але священик не хотів цього навіть слухати, а його усмішка й уповання на Бога не зникли навіть після того, як він вийшов неушкодженим після невдалого замаху.

Ввечері, 15 грудня 1957 року, до о. Яноша звернувся хлопець, який попросив прийти до свого вмираючого дядька, що хотів висповідатися перед смертю. Священик, взявши освячений єлей та Пресвяту Євхаристію, вирушив до вказаного віддаленого села. По дорозі, в пустельному місці, де сьогодні споруджена каплиця Доброго Пастиря, на нього чекала засідка: нападники завдали йому 32 ножові поранення та поглумилися над його тілом. Наступного дня священика знайшли із стисненою долонею, в якій він захистив від наруги Найсвятіші Тайни…

За темою:
Польська медсестра Анна Хшановська – нова блаженна Католицької Церкви
Беатифікація мученика Люсьєна Ботовазоа на Мадагаскарі
Аргентина: беатифікація с. Каталіни де Марія – зразкової дружини й матері, засновниці чернечого Згромадження