Літургійні аспекти Великого Четверга

– Отче, який зміст вкладає Церква у відзначення Великого Четверга?

Насамперед маю зауважити, що, як на мене, зараз у сприйнятті Великого Четверга ми занадто зосереджуємося на встановленні священства. Багато хто навіть вітає у цей день священиків – немовби з «професійним святом». Звісно, у Великий Четвер ідеться і про встановлення цього таїнства, проте, по-перше, не лише про нього, а по-друге, в іншому контексті, ніж так званий «день священства».

Провідна думка цього дня – це «година Ісуса», згідно з Його словами: «Але на те ж я і прийшов – на цю годину!» (Йн 12, 27). Тобто саме у Великий Четвер розпочинаються найважливіші події Його життя, події Спасіння, пам’ять i актуалізація яких здійснюється у встановленій Євхаристії. Христос дає нам Євхаристію – серце всіх таїнств, яке містить у собі Його муку, смерть і Воскресіння. Саме ці події є джерелом усіх інших таїнств Церкви: у Євхаристії – джерело Хрещення, тобто занурення в пасхальні тайни, Миропомазання, Священства, Єлеопомазання й Покаяння, які теж випливають із Христової відкупительної жертви. Як бачимо, Таїнство Священства теж має джерело у Великому Четвергу, проте не можна зосереджуватися тільки на ньому.

Дослідник літургії Луї Бує в коментарі до Пасхального Тридення взагалі залишає поза увагою встановлення Таїнства Священства у Великий Четвер, а концентрується на встановленні Євхаристії. Меса Господньої Вечері цього дня, яка за єврейським розрахунком часу належить уже до Великої П’ятниці, дає початок Пасхальному Триденню й отримує повніший розвиток у літургії наступних днів – Великих П’ятниці, Суботи й Неділі. Луї Бує пише: «У Месі Великого Четверга бачимо Останню Вечерю, яка зроджує Хрест. У Месі Пасхальної ночі, що завершує Тридення, реалізована жертва Хреста відтворює Останню Вечерю, осяяну світлом Воскресіння». Він зазначає, що Ісус у Великий Четвер діє свідомо і, вказуючи на Своє тіло і кров, сам i свідомо видає Себе на хресну муку, розпочинаючи в такий спосіб спасительну дію. У Велику П’ятницю ж Ісус діє «пасивно», бо головні діячі того дня – кати, а Він цілковито віддає Себе людям, які Його катують і розпинають. Звісно, це відбувається під час кожної Євхаристії, проте у Великий Четвер увиразнюється початок спасительних дій Христа. Далі читаємо в Луї Бує: «В акті спасіння (смерті й воскресінні) міститься повнота Святої Літургії, передусім – у Месі Великого Четверга, під час якої вся сила цього акту об’являється у благословінні Великого Четверга, сльозах Великої П’ятниці, тиші Великої Суботи й у радості Великодня». Меса Великого Четверга заповідає й розпочинає весь акт Спасіння.

Цікаво, що посвячення олій під час вранішньої Меси, яку відправляє єпископ, відбувається саме у Великий Четвер на тій підставі, що Таїнства, для яких потім будуть використані ці олії, беруть початок у пасхальній таємниці – у Євхаристії, встановленій цього дня. Єлей катехуменів буде використаний для Хрещення, єлей хворих – для Єлеопомазання, а миро – для Таїнства Священства.

Якщо ж говорити про зв’язок Великого Четверга зі встановленням Таїнства Священства, то найвиразніше він виявляється в Месалі Павла VI, у відновленні священицьких обітниць, яке відбувається після Причастя під час ранкової Меси.

– Які літургійні особливості має цей день?

Є кілька літургійних обрядів, властивих Великому Четвергу. По-перше, це перенесення Пресвятих Дарів. Раніше не було дарохранительниць, тож Пресвяті Дари після кожної Меси зберігали в ризниці. У ХІІ столітті обряд ритуалізувався: відтепер в урочистій процесії Дари переносять або до ризниці, або на інший вівтар, визначений на repositorium (одне зі значень цього латинського слова – «гробниця» – прим. КМЦ). Уперше про repositorium згадано у тридентському Месалі (1570). Подальша практика влаштування Божого гробу з П’ятниці на Суботу буде розвитком процесії перенесення Пресвятих Дарів Великого Четверга.

По-друге, з Великим Четвергом пов’язане оголення вівтаря. До VI-VII століття обрус покривав вівтар лише під час Меси. Пізніше, у Середньовіччі, оголення вівтаря (лат. denudatio altaris) набуло символічного значення: це паралель до того, як Христа покидають найближчі, а кати роздягають Його, перш ніж розіп’яти.

Третій звичай – гасіння невгасимої лампади після винесення Пресвятих Дарів із дарохранительниці. Ще одна літургійна особливість – відмова від дзвонів та органної музики після «Gloria» у Великий Четвер: це символічне наслідування покори Христа в Його приниженні, аскеза для чуттів, у цьому випадку для слуху.

– І, звісно, омивання ніг.

Так, це особливість вечірньої Меси у Великий Четвер. Цей обряд походить від єврейського звичаю, поширеного в ті часи, коли ходили або в сандаліях, або босоніж. Відповідно, стопи бруднилися від дорожнього пилу, тож господар омивав ноги гостеві, коли той увіходив у дім. Згадаймо, як Ісус, перебуваючи з гостиною в одного фарисея, говорить йому: «Ти бачиш оцю жінку? Прибув я у твій дім, і ти не дав води мені на ноги. Вона ж слізьми обмила мені ноги й витерла своїм волоссям» (Лк. 7, 44). Звичай омивання ніг був поширений у чернечих спільнотах як вираз гостинності.

Як літургійний обряд омивання ніг уперше з’являється в Іспанії в VII столітті, а до Рима доходить лише в ХІ столітті. До 1955 року воно було зарезервоване для абатів і єпископів – тільки вони могли вмивати ноги своїм підлеглим. Сьогодні ж його можна здійснювати в кожній парафії – у такому разі це робить головний служитель Меси.

– Є думка, що в обряді омивання ніг мають брати участь 12 чоловіків.

У давнину ноги омивали також катехуменам, які цього дня перед єпископом або священиком складали визнання віри, промовляючи Символ віри в рамах підготовки до Таїнства Хрещення в Пасхальну ніч. До Хрещення готувалися масово, тож можна не сумніватися, що в цьому обряді брало участь значно більше ніж 12 осіб і що серед них були й жінки.

Зараз у латинській Церкві учасників омивання ніг може бути як більше, так і менше ніж 12, і це не обов’язково тільки чоловіки – згадаймо принаймні, як цей обряд здійснює Папа Франциск. Тимчасом за візантійською традицією обов’язково має бути 12 чоловіків – і то священиків. Їм омиває ноги єпископ, який головує в Літургії.

– Ви згадали також про освячення олій під час ранкової Меси, яку відправляє єпископ. Про що йдеться?

Вранішня Меса Великого Четверга особлива. У парафіях цього дня є одна Служба Божа, яка виражає єдність Божого люду – це Меса Господньої Вечері. Але маємо іще одну, яку відправляють Папа і єпископи у своїх дієцезіях, і саме під час неї освячують олії на наступний літургійний рік. Ця традиція відома ще з VII століття, коли в титулярних церквах Рима, крім вечірньої Літургії про встановлення Євхаристії, відправляли ще й покутну Месу й Месу на посвячення олій; згодом вони об’єдналися в ту ранкову, яку ми знаємо зараз.

У літургії латинської Церкви освячують три олії: перед закінченням євхаристійної молитви святять єлей хворих для Таїнства Єлеопомазання, а після Причастя – єлей катехуменів для Хрещення й миро, яке використовують для Таїнства Священства. Єлеї містять тільки оливкову олію; миро ж складається з оливкової олії й бальзаму, який почали додавати у VI столітті. Колись використовували арабський бальзам, щоб надати миру особливого аромату, а тепер вживають бальзам без запаху.

Розмовляла Вікторія Семенова
Фото – о. Маріуш Возняк OP

За темою:
Пасхальне Тридення: пасторально-історичне тло
Будні Великого Тижня: Великий Вівторок
Послання Папи Франциска на Великий Піст 2018