Войцех Сурувка OP: Головна місія єпископа – передання віри й Таїнств

– Хто такі єпископи?
Єпископ – це глава помісної Церкви. Перша його функція полягає в тому, щоби, власне, бути батьком: є нова сім’я, спільнота Церкви, і єпископ стоїть на її чолі так, як стояв на чолі родини давньоримський pater familias. По-друге, на ньому лежить відповідальність за те, щоб передавати невикривлену, автентичну віру. По-третє, єпископ – це розпорядник Таїнств. Нарешті, четвертий аспект його місії стосується адміністративної роботи. Ми найчастіше звертаємо увагу саме на цю останню функцію, сприймаючи єпископа як адміністратора дієцезії, проте вона в жодному разі не основна. Теж важлива, звісно, але головне – це передання віри й Таїнств.
– Як можна стати єпископом?
Диякони, священики та єпископи – це три сходинки одного й того самого Таїнства Священства. Іще в посланнях апостола Павла бачимо, що він залишає у громадах старших, яким доручає владу. Так само робили й інші апостоли. Зрозуміло, що влада у спільнотах не належала комусь одному: була рада священиків (presbiteroi), якою якраз і керували ці старші – їх ми називаємо єпископами (episkopoi).
Та були в історії й випадки, коли громади самі вибирали собі єпископів. Саме так сталося, наприклад, зі святим Амвросієм Медіоланським. На зборах спільноти після смерті попереднього єпископа Мілана якийсь хлопчик вигукнув: «Амвросія на єпископа!» – і його всі підтримали.
Сьогодні в Римсько-Католицькій Церкві єпископів призначає Папа. У греко-католиків та в інших східних обрядах відбувається трохи по-іншому, там єпископів вибирає Синод, а Папа тільки отримує кандидатуру на підтвердження. Тим часом у латинському обряді вибір належить Понтифікові – хоча, звісно, йому радять щось із помісної Церкви.
– Крім рівня Вселенської Церкви, єпископи співпрацюють у межах держави. Як це відбувається?
У богословському розумінні є тільки два варіанти: або один єпископ у своїй дієцезії, або всі разом. Єпископ у своїй дієцезії має владу над цією помісною Церквою та за все в ній відповідає. Усі разом – це Собор. Але є інші структури – Конференції єпископів окремих країн, які створюються, щоб було легше керувати Церквою, співпрацювати на одній території. Вони не мають такої влади, якщо Собор чи Синод, а існують, щоб допомагати кожному з помісних єпископів. Конференції ухвалюють різноманітні рішення, але кожен єпископ залишається вільний. Він відповідає за свою дієцезію перед Богом і перед Папою Римським, а не перед головою Конференції, який не має особливої влади, не може змушувати єпископів робити те, чого вони не хочуть.
Традиція Конференцій не така давня, формально їх встановили тільки після Другого Ватиканського Собору.
– Одна дієцезія може мати кількох єпископів. Чим відрізняються функції ординаріїв і помічників?
За дієцезію відповідає єпископ-ординарій. Якщо є така потреба – але не обов’язково – йому допомагають єпископи-помічники. Вони відрізняються від ординарія тим, що не мають своєї дієцезії, а працюють із ним аналогічно до того, як вікарні священики – з настоятелем. Відповідальність за парафію лежить на настоятелеві, вікарні допомагають йому, але їх може й не бути. І тут те саме.
Спершу єпископів-помічників не існувало, вони з’являються тільки в середньовіччі. Раніше, якщо ординарій не міг упоратися з роботою, створювали наступну дієцезію, для якої призначали вже окремого єпископа. Щось схоже можна зараз спостерігати в Італії, де є багато маленьких дієцезій і багато єпископів, зате кожен єпископ знає свою паству. Така структура дозволяє єпископові зосередитися на першочергових функціях, адже велика дієцезія вимагає також великої адміністративної роботи, за якою можна й забути, що насамперед її глава має бути депозитарієм віри та служителем Таїнств.
– Але ж помічник може зрештою стати ординарієм?
Може, але не обов’язково. Були єпископи-помічники, які все життя залишалися помічниками.
Звісно, так легше, тому що одразу отримати призначення на ординарія, особливо такої великої дієцезії, як, наприклад, столична, коли ти до цього був тільки священиком, – це складно. Як говорив наш єпископ-номінант, у семінарії ніхто не навчає, як бути єпископом. Їх мало, і всі якось думають, що вони й самі впораються. А ставши єпископом-помічником, можна помалу звикнути до цих обов’язків, до цього служіння.
– Перейдімо на ще вищий рівень: яка різниця між єпископом і архієпископом?
Онтологічно – жодної. Це служіння. Архієпископ відповідає за архідієцезію або Митрополію. Я говорив про два богословські варіанти: єпископ своєї дієцезії або всі разом. А Конференція єпископів, архієпископ, Митрополія – це для того, щоб легше було керувати Церквою на певній території.
Служіння архієпископа трохи відрізняється від єпископського, але не дуже. Він залишається єпископом своєї дієцезії, однак отримує також деякі обов’язки щодо інших дієцезій. На нижчому структурному рівні його можна порівняти з деканом: десять парафій об’єднуються в деканат, і над ними стоїть один із настоятелів, який організовує їхнє життя. Якщо йдеться про одне місто, то влаштовує реколекції, надає всім інформацію про те, що відбувається. Архієпископ працює таким координатором на рівні кількох дієцезій.
Так само і з головою Конференції єпископів: хтось один має очолювати збори всіх єпископів країни, тож раз на певний час вони обирають того, хто ними керуватиме й організовуватиме їхню роботу. Але в ньому самому нічого не змінюється. Мені дуже подобається, як сказав Бенедикт XVI: «Після смерті Йоана Павла ІІ кардинали вибрали нового єпископа Рима». Папа – передовсім єпископ Рима, і тільки тому, що він єпископ Рима, у нього є ще й інші обов’язки.
– Дякую за розмову.
Розмовляла Анна Ясинська

По темі:
Літургійні особливості єпископських свячень
Буду намагатися виходити до всіх, шукати шляхів зцілення й примирення, — єпископ-номінант Едвард Кава