Сьогодні, 16 вересня, Римо-Католицька Церква згадує святих мучеників ІІІ століття Кипріана та Корнелія.
Після тривалої вакансії, коли закінчилося переслідування християн при імператорові Деції (249-251гг.), був вибраний більшістю. Під час його перебування на папському престолі гостро постало питання про покаяння і повернення в лоно Церкви тих, що відпали під час переслідування. Під час седисваканси, після мученицької смерті Папи Фабіана, через 15 місяців посилилася група під керівництвом Новатіана, що займала жорстку позицію та не бажала терпіти повернення в лоно Церкви тих, що відпали (так званих лапсі), які стверджували, що Церква не має права і повноважень цей тяжкий гріх прощати. Корнелій разом з більшістю представляв м’якшу точку зору на покаяння: ті, що відпали, після покаяння і відпущення гріха можуть бути знову прийняті в лоно Церкви. Новатіан був його прибічниками проголошений римським антиархієпископом (розкол – секта Новатіана), проте на римському синоді восени 251 р. був засуджений і виключений. Корнелій зумів провести свою точку зору у всій Церкві. Він написав в зв’язку з цим листи до Александрії, Антіохію і Карфаген, з яких збереглися лише два, адресованих Кипріяну Карфагенському, а також фрагмент листа Фабію Антіохійському, де викладається про поділ римського кліра на 7 рівнів висвячення. Корнелій був імператором Галяусом (251-253 рр.) відправлений на заслання в Чівітавеккію (на захід від Риму), де він і помер як мученик 14.09.253 р.. Його мощі були перенесені в склеп Лучіна в катакомбі Калікста. Реліквії святого знаходяться в церкві Св. Северіна в Кельні, його голова – в Корнелімюнстере біля Аахена. Корнелій є святим Канону. Його зображали з папським хрестом і тіарою, з мечем. Читаючи книгу. Мисливський або винний ріг в руці (із-за його імені). Покровитель рогатої худоби (із-за його імені). Він – один з 4 свв. маршалів.
Святий Кипріян, єп. Карфагени, народився в 200-210 рр. в Карфагені (на північ від Тунісу, Африка) в сім’ї багатих язичників. Спочатку він був відомим оратором. Незабаром після свого навернення він став священиком, і в 248 -249 рр. – єпископом Карфагену. Під час переслідування за часів Деція (250 р.) він керував своєю церквою з підпілля за допомогою численних листів. Після повернення йому довелося займатися питанням лапсі (тих,що відпали, зрадили Церкву під час переслідування) і єрессю Новатіана (Корнелій, Папа). Суворий Новатіан відмовляв Церкві в праві і повноваженнях прощати лапсі їх гріх і приймати їх знову в лоно Церкви. Подібно до Папи Корнелія, Кипріан зайняв м’якшу позицію, ніж Новатіан. Синод (251 р.) Карфагена улагодив практично пробачення лапси і прийняття їх в лоно Церкви. З 255 р. Кипріан був у конфлікті з Папою Стефаном I з приводу хрещення єретиків. Проблема полягала в наступному: чи вважати дійсним хрещення, отримане від єретиків? Кипріан очолив велику групу, від імені якої виступав і стверджував, що хрещення, здійснене єретиком, недійсне і повинно бути здійснено повторно. Кипріан аргументував таким чином це: ніхто не може дати того, чим він сам не володіє. Єретик знаходиться поза заснованою апостолами Церквою Христа, а це означає, що він не може бути посередником в передачі благодаті Христа і в прийнятті кого-небудь в члени апостольської Церкви. В зв’язку з цим Кипріан повторював відомі слова: “Поза церквою немає спасіння”. Папа Стефан не міг привести переконливих контраргументів, проте він посилався на давньоримську практику визнання єретичного хрещення. Діонісій Александрійський зумів своєю посередницькою діяльністю запобігти розколу. Це питання виникало також в епоху Середньовіччя: IV Латеранський собор (1215 р.) захищав дієвість формули хрещення незалежно від того, хто здійснює таїнство. Тридентський собор (1545-1563 рр.) висловлювався також за визнання дійсним хрещення, отриманого від єретиків, але лише в тому випадку, якщо була вироблена дійсна справжня формула і той, що дає хрещення хоче робити те, що робить Церква. Нарешті, за цим ховається та думка, що не людина дає таїнство – хто взагалі гідний того, аби давати таїнство? – а Христос і що людина є лише інструментом Христа. Кипріан був також значним церковним письменником. Чисельні листи були важливими документами для історії переслідування християн, історії лапсі і суперечки із-за хрещення єретиків. У своїх творах він говорить про своє навернення (перші “сповіді”; Augustinus), про стан дівицтва, про єдність Церкви (він – представник єпископалізму), про Господню молитву (пояснення молитви “Отче наш”) і про смерть (у зв’язку з епідемією чуми 252-254 рр.). У своїх ідеях він долучається до Тертулліана. Кипріан був при Валеріані 30.08.257 р. відправлений на заслання, потім пересланий до Карфагена і там обезголовлений 14.09.258 р. Реліквії знаходяться в Компьен (біля Парижу). Голова знаходиться в абатстві Корнелімюнстер в Аахен. Він є святим Канону. Його зображали як єпископа з мечем і пальмовою гілкою, з книгою в руці.
Джерело - CREDO