Католицький медіа-центр римсько-католицьких єпископів України
» » » 4 серпня - обов'язкий спомин Йоана Марії Віаннея
09:30 П'ятниця 0 36
4-08-2017, 09:30

4 серпня - обов'язкий спомин Йоана Марії Віаннея

Між кінцем XVIIІ і серединою XIХ століть Церква збагачується винятковою фігурою дієцезіального священика Йоана Марії Віаннея, що увійшов до історії під ім'ям святого кюре з Арсу, за назвою французького села, розташованого поблизу міста Ліон, де він провів більшу частину свого життя, здійснюючи своє священицьке служіння. Для Церкви він став символом священицького покликання.
Св. Йоан Марія Віанней був однією з тих постатей, до яких, найкраще підходять такі слова святого апостола Павла: «Немічне світу вибрав Бог, щоб осоромити сильне». Він зціляв душевні і тілесні недуги. Він читав у серцях, як у книзі. І Пресвята Діва відвідувала його, а диявол мстився йому, але не міг перешкодити йому бути святим.
Народився Йоан Марія Віанней 8 травня 1786 року, напередодні Французької революції, в Дардільі (у Франції), у простій селянській сім'ї. Коли він був маленьким хлопчиком, отець відправляв його пасти овець недалеко від будинку. Поки вівці паслися, він виймав із-за пазухи фігурку Пресвятої Богородиці, даровану йому матір’ю, ставив її у дупло старої верби, обкладав квітами і молився Пресвятій Діві. «Яким я був щасливим», – говорив Йоан Марія Віанней багато років опісля, згадуючи своє дитинство.
Дім, де народився Йоан Марія Віанней
Селянському хлопчикові з околиць Ліона виповнилося тільки сім років, коли в Парижі був встановлений якобінський терор і під страхом смерті були вигнані всі священики, що не прийняли схизму, а тисячі їх були вбиті. Церкви були закриті. Маленький Йоан Марія приймає Перше причастя у тринадцять років, в кімнаті із закритими віконницями, загородженими возом з сіном, у той час як декілька селян охороняли вхід до будинку. За його власними словами, покликання до священства виявилося у нього дуже рано «після однієї зустрічі з духівником», коли він зрозумів, що стати священиком означає бути готовим померти за своє служіння.Невдачі у навчанніКоли Йоан Марія вперше сів за шкільну лаву, йому було 17 років. Він безуспішно намагався вчитися. Йому допомагав його друг-священик, що вірив у його покликання, але результати були плачевні. Потім сам Арський пастир скаже, що цей священик п'ять або шість років старався чому-небудь його навчити, але це була даремна праця, тому що, не дивлячись на всі його зусилля, в голові хлопця не укладалося нічого. У цих словах багато покори, але в той же час багато правди.
Труднощі стали непереборні, коли треба було приступити в семінарії до вивчення філософії і богослов'я, які до того ж вивчалися на основі письмових текстів, причому пояснення давалися на латині. Але священик з Екюйі добився для Йоана Марії всіляких пільг при навчанні й складанні іспитів і навіть допоміг йому висвятитися, узявши його своїм вікарієм.
І справді, у 1815 році, у віці 29 років, Йоан Марія Віанней прийняв священство, але без дозволу сповідати віруючих, бо його визнали невідповідним для такого делікатного завдання, як духовне керівництво. І сьогодні, при висвячуванні нового священика, дозвіл здійснювати Таїнство Покаяння дає йому тільки його власний єпископ, після визнання наявності в ньому необхідної для цього духовної мудрості. Але хто міг уявити собі тоді, що Йоан Марія Віанней стане одним з найзнаменитіших сповідників в історії Церкви!
Запалити Арс
Після закінчення періоду підготовки, Йоан Марія Віанней був направлений як помічник капелана в Арс, де він згодом став служити в одній з парафій. Назву «Арс» можна вважати за символічну: «арса» означає «спалена». Той, хто мав запалити в селі Арс вогонь Божественної любові - був молодий настоятель Віанней. Як пише один з його біографів: «Минув час сперечатися про Арс, докази в наявності – Арс горить вночі і вдень любов'ю до Бога».
В Арсі, невеликому селі недалеко від великого міста Ліону, бідне населення жило в скромних будинках, з солом'яними дахами. Церква у селі довгий час залишалася без священика, народ зовсім відзвичаївся від богослужінь, і ніхто не ходив до храму. Єдиною розвагою селян були чотири трактири з відповідними танцювальними майданчиками, проти яких молодий священик виступав у своїх полум'яних проповідях. Спочатку Йоан Марія Віанней звершував щодня Літургію в повній самоті. У порожню святиню стали зрідка заглядати цікаві, щоб глянути на дивака-священика. Натхненне служіння доброго пастиря приваблювало все більше і більше тих, хто хотів молитися, і скоро храм не вміщав їх.Кімната, в якій спав отець Віанней
Після десяти років служіння отця Віаннея, Арс абсолютно змінився: трактири спустіли, а храм наповнився тими, що молились.Суворість цього священика завжди супроводжувалася непересічною добротою і великодушністю. У його пастирське служіння включалася перш за все турбота про потреби найбідніших. Сам він жив настільки бідно, що у нього була тільки одна, зношена ряса, яку він постійно носив, але одночасно був здатний зняти з себе чоботи і панчохи і тут же подарувати їх першому зустрічному біднякові. Украй суворий до самого собі, Йоан Марія Віанней був радісним і привітним до людей.Харизма цього молодого священика виявиться в тому, що він абсолютно розчиниться у своєму служінні, він буде тільки священиком – служителем Божим, так що вся його особа цілком зіллється з даром священицького служіння. Арський пастир стане покровителем всіх священиків у світі тому, що він буде охоплений безвихідним прагненням відмовитися від своєї особи перед тим даром, який він отримав, прагненням згоріти у вогні свого служіння. Св. Йоан Марія Віанней говорив: «Що таке священик, ми зможемо зрозуміти тільки на небі. Якби зрозуміли це на землі, ми померли б, не від страху, але від любові... Після Бога священик – це все. Залиште парафію на десять років без священика, і люди поклонятимуться звірю!».
Принести себе в жертву
У пастиря була висока і по-людськи неможлива мета – зробити Арс святим місцем. Про нього говорили, що, коли він звершує Літургію, здається, що він бачить Бога. Його проповіді написані жвавою мовою і володіють дивною силою переконання. Виходячи з храму, всі говорили: «Жоден священик ніколи не говорив нам про Бога так, як він». Сам його єпископ відмічав: «Говорять, Арський священик неписьменний – не знаю, чи вірно це, але достовірно знаю, що Святий Дух освічує його». Всі проповіді отця Віаннея говорили про любов Бога. «Інколи він починав на іншу тему, але завжди повертався до любові».Кухня арського пастиря
Про свою молитву св. Йоан Марія Віанней говорив мало. Очевидно лише те, що його молитва була в основному споглядальною, молитвою тиші. «Дружба має на увазі взаємність, і в такій щонайтіснішій єдності, якою є молитва, Бог і душа – як два шматочки воску, сплавлені разом». «Не потрібно багато говорити, щоб добре молитися. Ми знаємо, що Господь тут. Відкриваємо Йому своє серце, насолоджуємося Його святою присутністю, це і є найкраща молитва».Все своє людське єство він підпорядковує служінню Богові. І перш за все його спонукала свідомість, що він повинен «принести себе в жертву». І сьогодні вид знарядь умертвіння плоті, що використовувалися ним, розповідь про вибраний ним спосіб життя, про те, які пости він на себе накладав, про відсутність мінімальних зручностей, справляє сильне враження.
Якщо він спить всього декілька годин на день на голих дошках, якщо він протягом декількох днів харчується вареною картоплею з невеликого чавунця, якщо він займається самобичуванням до втрати свідомості, то він чинить так перш за все тому, що він – парафіяльний священик і, отже, саме він повинен просити прощення за гріхи своїх дітей; тому що він багато сповідає, і саме він повинен виконувати ту покуту, яка була б для грішників дуже обтяжливою, хоча і заслуженою. «Боже, даруй мені навернення моєї парафії. Я готовий терпіти все, що Тобі завгодно, до кінця своїх днів... аби вони навернулися» – це слова св. Йоана Марії Віаннея.
Чудеса з зерном
З самого приїзду до Арсу святий Йоан Марія Віанней величезну увагу приділяв вихованню дітей, особливо бідних та безпритульних. Шкіл в Арсі не було. У 1823 році Йоан Марія Віанней відкрив безкоштовну школу для дівчаток. Поступово школа почала приймати і безпритульних дівчаток зі всієї округи. Вік вихованок був від восьми до двадцяти років. Школу назвали «Провидіння», і, не дивлячись на всі труднощі, які виникали із-за неї, для Арського пастиря вона була віддушиною; у скрутні хвилини він завжди приходив сюди. Не дивлячись на бідність, в школі було все необхідне, допомога завжди приходила в потрібний момент. Одного дня, коли бракувало хліба, щоб нагодувати всіх у школі, по молитві отця Віаннея порожнє горище наповнилося зерном. «Благий Бог милостивий, Він піклується про бідних», – покірливо пояснював о. Віанней здивованим свідкам цього дива.Священик не забував і про братства, що існували в парафії. На 1825 рік в Братстві Пресвятих Дарів було 110 членів, а в Братстві Розарію – 150. Для такої маленької, як в Арсі, парафії, це велика кількість.
В 1830 році у Франції знову почалася смута. І знову лютувала боротьба з Церквою. Деякі жителі Арсу спробували навіть вигнати священика з парафії. Їм це не вдалося, і тоді вони почали використовувати всі підручні засоби – образи, плітки, наклеп. Двері будинку отця Віаннея обливали помиями.
Пізніше святий скаже: «Я думав, що настане день, коли мене поженуть з Арсу палицями, або коли владика заборонить мені служіння, і я закінчу своє життя у в'язниці». Згадуючи про все, що йому довелося перенести в ці роки, Йоан Марія Віанней говорив: «Якби Господь заздалегідь показав мені все, що мені належить вистраждати в Арсі, я б помер на місці».
Головною справою святого пастиря була його діяльність як сповідника. Близько 1827 року починають поширюватися чутки про його святість. Спочатку до нього приходить від п'ятнадцяти до двадцяти прочан щоденно. У 1834 році їх вже тридцять тисяч на рік, а останніми роками його життя їх буде від вісімдесяти до ста тисяч. Всі вони хотіли поговорити зі священиком, посповідатися, попросити поради. Священику, якого лякала кількість парафіян у селі на початку його служіння – 230 людей – тепер довелося бути пастирем для тисяч і тисяч.
Плакати замість тих, хто не плаче
Він слухав тих, що каються, читав у їх серцях, як у відкритій книзі, але головне – він їх навертав. Часто він встигав сказати тим, що каються тільки декілька слів, а в останні роки життя у св. Йоана Марії Віаннея був такий слабкий голос, що він був ледве чутний. Але всі відходили від сповідальні приголомшеними. Дуже часто, особливо тоді, коли грішники слабо усвідомлювали свій гріх і, отже, недостатньо щиросердно розкаювалися у своїх гріхах, святий пастир сам починав плакати. І це було надзвичайно: бачити своїми очима втілення дійсної скорботи, справжнього страждання: той, що каявся як би на мить міг побачити скорботу Бога про його гріх, скорботу, що втілилася в зовнішності священика, що сповідав його. «Кажуть, що багато хто сповідається, але мало хто навертається! А все тому, що мало хто сповідається з розкаянням». Йоан Марія Віанней не терпів, коли сповідь була формальною: «Я плачу тому, що не плачете ви».
Про любов Божу він говорив так: «Господь наш на землі подібний до матері, що несе дитя своє на руках. Це дитя зле, воно штовхає матір, кусає, дряпає її, але мати не звертає на це ніякої уваги: вона знає, що, якщо кине його, то дитя впаде, тому що не може ходити самостійно. Такий наш Господь: Він терпляче переносить всі наші витівки, все наше нахабство, Він прощає нам всі наші дурощі і співчуває нам».
У вересні 1842 року св. Йоан Марія Віанней важко захворів, і лікарі думали, що він помре. Хворому були уділені святі Таїнства. Але Йоан Марія Віанней не втрачав почуття гумору. «В даний момент я веду важкий бій», – сказав він. – «Проти кого?» – «Проти чотирьох лікарів, і якщо прийде п'ятий, мені не жити». При думці про те, що йому належить з'явитися перед Богом з порожніми руками, Йоан Марія Віанней почав молитися про зцілення. Після посилених молитов і старань лікарів хвороба відступила.
Служіння пастиря ставало як ніколи болісним – отець Віанней повернувся до колишнього розкладу, нічного неспання, багатогодинних сповідей прочан, проповідей, катехізації. Його здоров'я в черговий раз похитнулось.
Останні роки
Йому було вже 73 роки: він перетворився на старця з довгим сивим волоссям, тіло його висохло і стало як би прозорим, очі стали ще глибшими і осяйними. Сили залишали пастиря. Він вмирав. Коли священик прийшов до нього, щоб уділити йому таїнства, в храмі задзвонили дзвони. Настоятель заплакав. «Що, вам стало гірше?» – запитали його. – «Ні, я плачу бо Господь є такий добрий, що приходить до нас в наші останні хвилини». Присутні дивувалися спокою і покорі хворого. Все життя найбільшою спокусою для нього було впасти у відчай і вважати себе за засудженого; тепер же він був сповнений радості і довіри. Один з братів, що працювали в Арсі, сказав: «Його смерть була такою ж простою й покірливою, як і його життя».
Йоан Марія Віанней помер у жарке літо 1859 року, 4 серпня без агонії, без страху, «як лампада, де більше немає олії», і, за свідченням очевидця, «в його очах було надзвичайне вираження віри і щастя». Його парафіяни, присутні довкола бідного житла свого пастиря перед його кончиною, обклали весь його будинок тканиною, яку вони періодично змочували водою, щоб хоч би в ці останні дні Арський пастир не так страждав від страшної спеки.Після його смерті десять днів і десять ночей до тіла священика в капелі, де він стільки сповідав, був відкритий доступ прочанам, і тисячі їх йшли перед його труною безперервним потоком.
У 1905 році Йоан Марія Віанней був зарахований до лику блаженних і проголошений покровителем всіх священиків Франції. У 1925 році Арський пастир був канонізований, а в 1929 році він був оголошений покровителем настоятелів всього світу.
Коли св. Йоан Марія Віанней починав свою діяльність дієцезіального священика, він був уражений тим, яке маленьке село стало його долею. Можливо, він передчував, що вже скоро Арс не зможе прийняти всіх прочан, що спрямували туди свої стопи.
Недалеко від Арсу стоїть пам'ятник на честь приїзду св. Йоана Марії Віаннея до Арсу. Підходячи до села, пастир зустрів маленьких пастушків, у яких запитав дорогу. Вони не зрозуміли його, і лише один з них врешті-решт здогадався, що потрібне священикові, і показав йому шлях. «Друже мій, ти показав мені дорогу до Арсу, а я покажу тобі дорогу на небо».
Молитва св. Йоана Марії Віаннея: «Я люблю Тебе, мій Боже, і єдине моє бажання – любити Тебе до останнього подиху мого життя. Я люблю Тебе, мій Боже, нескінченно гідний любові, і мені миліше померти, люблячи Тебе, ніж жити, не маючи любові до Тебе. Я люблю Тебе, Господи, і єдина милість, про яку я прошу Тебе, це любити Тебе вічно. (...) Мій Боже, якщо язик мій не завжди може сказати, що я люблю Тебе, хочу, щоб серце моє повторювало Тобі про це з кожним моїм подихом».

Залишити коментар

Клацніть на зображення щоб оновити код, якщо він нерозбірливий