У Христі Декалог стає справжньою істиною людського життя, тобто бажанням любові. Слово Папи Франциска на загальній аудієнції 28 листопада 2018 року

Дорогі брати і сестри, доброго дня!

У сьогоднішній катехизі про десять заповідей ми поглянемо на них через ключову призму бажання, іще раз кинувши оком на пройдений шлях і ще раз подивившись на кроки, які ми зробили під час читання Декалогу – завжди у світлі повного розкриття його у Христі.

Ми виходили з того, що вдячність – це основа стосунків довіри та слухняності: Бог, як ми вже побачили, ні про що не просить, Він спочатку дає нам щось дуже велике. Він запрошує нас до покори, аби позбавити від облуди ідолопоклонства, яка має над нами велику владу. Справді, пошук шляхів самореалізації серед ідолів цього світу спустошує й поневолює нас, а зростання і міць народжуються зі взаємин із Ним, Який через Христа робить нас дітьми у Своєму батьківстві (пор. Еф 3, 14-16 ).

Цим позначений процес благословення та звільнення – істинного та справжнього спочинку. Як сказано у псалмі: «Лише у Бозі душа моя має спочинок, в Ньому моє спасіння» (Пс 62, 2).

Жити так вільно означає примиритися зі своєю особистою історією й із тими випробовуваннями, яких ми зазнали від дитинства й аж до нинішніх часів, які дозволили нам подорослішати й набути здатності приділяти належну увагу реаліям і людям, які нас оточують. На цьому шляху ми входимо у стосунки з іншими людьми, що з любові, яку Бог явив у Ісусі Христі, спрямовують нас до краси вірності, щедрості й справжності.

Утім, аби жити так – у красі віри, щедрості й справжності – ми потребуємо нового серця, населеного Святим Духом (пор. Єз 11, 19; 36, 26). Я запитую себе: як «пересадити» серце, як замінити старе серце на нове? Через дар нових бажань (див. Рим 8, 6), які посіяла в нас благодать Божа, насамперед через заповіді, які Ісус проголосив у Нагірній проповіді (пор. Мф 5, 17-48). Споглядаючи життя, як воно описане в Декалозі – тобто сповнене вдячності за існування, вільне, справжнє, благословенне, доросле, дбайливе й любляче, вірне, щедре і щире – ми, майже не усвідомлюючи цього, опиняємося перед Христом. «Рентгенівські» властивості Декалогу проявляють Христа, ніби фотонегатив, на якому проступає Його обличчя – як на Туринській плащаниці. Так Дух Святий запліднює наші серця, наповнюючи їх прагненнями – Своїм даром, спрагою Духа. Прагнути Духа, прагнути в ритмі Духа, прагнути з музикою Духа.

Дивлячись на Христа, ми бачимо красу, доброту і правду. І Дух породжує життя, яке, збігаючись із Його бажаннями, викликає в нас надію, віру і любов.

Так ми дізнаємося більше про значення того, що Господь Ісус прийшов не порушити закон, а виконати його, дати йому зростання; і якщо за формою закон був низкою приписів і заборон, то в Дусі він став життям (пор. Йн 6, 63; Еф 2, 15), бо ж ідеться не про норму, а про тіло Христа, Який любить нас, шукає нас, прощає нас, втішає нас й у Своєму тілі збирає – сопричасних із Отцем, розсіяних через непослух гріха. Тому буквальна негативність, заборона у формулюваннях – «не кради», «не кривдь», «не вбивай» – набуває позитивного сенсу: любити, щоб звільнити в моєму серці місце для інших, усі бажання засіяти позитивним. І в цьому полягає сповнення закону, до якого Ісус прийшов привести нас.

У Христі й лише в Ньому Декалог припиняє бути осудом (пор. Рим 8, 1), а стає справжньою істиною людського життя, тобто бажанням любові, з якого народжується прагнення блага, бажанням радості, бажанням миру, довготерпіння, милосердя, доброти, віри, лагідності, стриманості. Від усіх «ні» ми переходимо до «так»: до позитивної настанови серця, яке відкривається силою Святого Духа.

Ось навіщо потрібно шукати Христа в Декалозі: аби запліднити наші серця, щоб наповнити їх любов’ю й відкритися до праці Бога. Коли людина впускає в себе бажання жити згідно з Христом, вона відчиняє двері для спасіння, яке не може не прийти, бо Бог Отець щедрий і, як каже Катехизм, «спраглий, щоб ми були спраглі Його» (2560).

Злі бажання руйнують людину (пор. Мт 15, 18-20); Дух же зберігає в наших серцях Його святі бажання, насіння нового життя (пор. 1 Йн 3, 9). Нове життя – це насправді не титанічні зусилля, скеровані на те, аби відповідати нормі; нове життя – це Дух Божий, Який провадить нас до Своїх плодів у щасливій спільності втіхи від того, що нас люблять, і Його радості любити нас. Тут зустрічаються дві радості: радість Бога любити нас – і наша радість бути любими.

Ось що таке Декалог для нас, християн: це споглядання Христа, аби пізнати та прийняти Його серце, прийняти Його бажання, прийняти Його Святого Духа.

Франциск, Папа
Ватикан, зала Павла VI
28 листопада 2018

Переклад КМЦ за vatican.va