Дозвольмо Ісусові нас здивувати цього Різдва. Слово Папи Франциска на загальній аудієнції 19 грудня 2018 року

Дорогі брати і сестри, доброго дня!

Через шість днів настане Різдво. Повсюдні ялинки, прикраси й вогні нагадують, що вже надходять свята. Рекламна машина, як завжди, пропонує приготувати нові подарунки, аби здивувати одне одного. Але я запитую себе: чи таке святкування – це саме те, що сподобається Богові? Яке Різдво Він хотів би побачити, які подарунки отримати, чим здивуватися?

Погляньмо на перше Різдво в історії, аби з’ясувати, які ж смаки має Бог. Те перше Різдво було сповнене несподіванок. Почнімо з Марії, нареченої Йосифа: до Неї приходить ангел і змінює Її життя. Бувши дівою, Вона стає матір’ю. Потім – Йосиф, чиє покликання – бути отцем дитини, якої він не зачав. Сина, Який – що за дивний розвиток сюжету! – з’являється в найнезручніший момент, коли Марія з Йосифом лише заручені, тобто, за Законом, не можуть жити разом. Перед викликом скандалу Йосифові було б краще розлучитися з Марією та зберегти своє добре ім’я, але він, хоча й мав на це повне право, вчиняє дивно: аби не зашкодити Марії, вирішує розійтися з Нею таємно, готовий втратити репутацію. А далі – ще один сюрприз: Бог у сні змінює йому плани та просить Йосифа залишитися з Марією. Народжується Ісус, і Йосиф, щойно почавши складати сімейні плани, також уві сні він отримує наказ устати й іти до Єгипту. Кажучи коротко, Різдво приносить у життя несподівані зміни. І якщо ми хочемо жити Різдвом, то мусимо відкрити серця й бути готовими до сюрпризів, тобто до несподіваних життєвих змін.

Але є в різдвяній ночі ще щось, найбільший її сюрприз: Всевишній – це маленьке дитя. Божественне Слово – це немовля, тобто в буквальному сенсі той, хто не може говорити. Божественне Слово стало немовлям – нездатним говорити. Привітали Спасителя не дочасні владці того місця й не посли, ні, а прості пастухи, які, почувши серед нічної праці ангельський заклик, одразу йому скорилися. Хто б міг подумати! Різдво вшановує непублічність Бога, точніше, вшановує непублічного Бога, Який перевищує будь-яку нашу логіку й очікування.

Отож, святкувати Різдво означає радо вітати на землі сюрпризи з Небес. Неможливо й далі провадити просте «земне життя», коли Небеса надсилають у світ свою новину. Різдво відкриває нову епоху, де життя не запрограмоване, а подароване; де людина живе уже не для себе й не за своїми вподобаннями, а для Бога й разом із Богом, адже від Різдва Господь – це Бог-із-нами, Той, Хто мешкає з нами, Хто ходить із нами. Жити Різдвом означає бути враженим несподіваною новиною. Різдво Ісуса пропонує не заспокійливе тепло каміна, а божественне дрижання, яке потрясає історію. Різдво – це коли смирення перемагає погорду, простота долає надлишковість, а мовчання – галас, молитва бере гору над «моїм часом», а Бог – над моїм «я».

Святкувати Різдво – це чинити, як Ісус, Який приходить до нас у потребі, це наближатися до тих, хто нас потребує. Це бути, як Марія: довірливо слухати Бога, навіть не розуміючи, що саме Він зробить. Різдво – це чинити, як Йосиф: підвестись і старатися досягти того, чого хоче Бог, навіть якщо це не відповідає нашим планам. Святий Йосиф вражає – у Євангелії він ніколи не говорить: немає жодного слова Йосифа в Євангелії; і Господь розмовляє з ним у тиші, звертається до нього уві сні. Різдво – це надавати перевагу голосу Божому над галасом і метушнею споживацтва. Якщо ми зуміємо мовчати перед яслами, Різдво стане для нас сюрпризом, а не чимось, що ми колись уже бачили. Будьмо мовчазні перед яслами – до цього на закликає Різдво. Виберімо хвильку, станьмо перед яслами – і помовчмо. І ми відчуємо, побачимо сюрприз.

На жаль, однак, можна помилитися з цим святом: віддати перевагу звичайним земним речам, не помітивши звістки з Неба. Якщо Різдво – це просто симпатична традиційна вечірка, центром якої ми робимо себе самих, а не Його, то це втрачений шанс. Будь ласка, не дозволяйте змирщити Різдво! Не відсуваймо вбік Новонародженого, як це було тоді, коли Він «прийшов до своїх, – а свої Його не прийняли» (Йн 1, 11). У Євангелії Господь попереджає нас, просить в очікуванні Його пришестя не обтяжувати серця «обжирством, пияцтвом та життєвими клопотами» (Лк 21, 34). Цього дня ми спостерігаємо метушню, якої, може бути, ніколи не бачимо протягом року. Але Ісус прагне зовсім іншого. Ми в чому завгодно звинувачуємо цей світ, який став занадто швидким. Проте Ісус не звинувачував світу, а просив нас уникати всього зайвого, бути чуйними й повсякчас молитися (див. Лк 21, 36).

Різдво – це коли ми, як Йосиф, даємо простір мовчанню; коли, як Марія, кажемо Богові: «Ось я!»; коли, як Ісус, стаємо близькі до тих, хто самотній; коли, як пастухи, покидаємо свої загони, аби бути з Ісусом. Різдво – це коли ми знаходимо світло в бідній вифлеємській печері. Й аж ніяк не буде Різдвом, коли у мерехтінні святкових блискіток ми перейматимемося подарунками, бенкетами та прийомами, але не допоможемо бодай одному жебракові, який так схожий на Бога, бо ж на Різдво Бог прийшов убогим жебраком.

Дорогі брати й сестри, зичу вам щасливого Різдва, Різдва, сповненого сюрпризів Ісуса! Вони можуть здатися недоречними несподіванками, але це відповідає смакам Божим. Якщо ми приймемо їх, це буде найчудовішим сюрпризом для нас. Кожен із нас несе в серці здатність дивуватися. Тож дозвольмо Ісусові нас здивувати цього Різдва.

Франциск, Папа
Ватикан, зала Павла VI
19 грудня 2018

Переклад КМЦ за vatican.va