Анастасія Кур’ята: «Світові дні молоді – це подія, через яку Бог змінює життя»

– Анастасіє, розкажи трішки про себе.

– Я новонавернена римо-католичка. У 18 років я вперше свідомо прийшладо церкви, це було новинкою для моїх батьків, їм було незвично. У 20 років уперше прийняла Святе Причастя й ось цього року святкую 3 роки життя з Ісусом в Таїнствах. Дуже тішуся!

Парафія Пресвятої Марії Матері Церкви – мій духовний дім! Саме туди я вперше прийшла на зорі свого християнства.

Наразі я працюю та навчаюся. Люблю подорожувати та активно проводити вільний час (якщо такий є). Охоче допомагаю в молодіжному служінні «AIN» та «Гладіатори життя».

– Ти адмін української версії сторінки Світового дня молоді у Facebook. Як народилася ця група?

Офіційний контент було створено ще 3 роки тому, перед Світовими днями молоді у Кракові, адже на той момент українська вперше стала однією з офіційних мов СДМ. Виникла потреба у веб-контенті – сайті та Facebook сторінці зокрема.

– СДМ у Панамі не перші для тебе?

Так, справді. Мій перший досвід СДМ був у Кракові. Я зголосилася бути волонтером, і за результатами заповнених анкет, резюме і співбесіди мене акредитували як журналіста у сфері соціальних медіа. З того часу й розпочалася моя історія волонтерства.


– У чому полягала твоя праця волонтера на  СДМ?

На початку мого служіння в нашій команді я не була адміном, цим займалася Іванка Рудакевич. Натомість я була в команді та сумлінно виконувала її вказівки й рекомендації наших координаторів (вони, до речі, з Бразилії, ще з часів СДМ у Ріо працюють із офіційним контентом на просторах Фейсбука). У чому полягає робота? По-перше, хочу зауважити, що наша сторінка «живе» не від СДМ до СДМ, а постійно. Ми завжди отримуємо матеріали від координаторів від завершення днів і до початку наступних. Перекладаємо офіційні дані, тексти, Святе Писання. Публікуємо все це українською мовою відповідно до потреб нашої української аудиторії.

Після того як в нашій команді відбулася вимушена ротація, мою кандидатуру підтримали на посаду адміна. Наразі маю більше відповідальності та завдань, але моя улюблена команда ніколи не покидає в біді! Усі допомагають і дуже стараються.

Цього разу, на жаль, із нашої команди лише я вирушила до СДМ у Панаму, але не залишилися без допомоги. Робота була добре організована між усіма в режимі онлайн.

Під час СДМ журналісти працюють у спеціальному офісі, де можуть відвідувати конференції, виконувати свої завдання, брати інтерв'ю тощо. Зазвичай ми маємо свої робочі місця, відповідну техніку для оперативних перекладів, підготовки матеріалу, проведення важливих зустрічей.

– Які враження від СДМ у Панамі?

О, повірте, це подія, через яку Бог змінює життя! Не хочу забігати наперед, але вірю, що на цих СДМ Господь багато сказав мені про покликання та мій шлях у Церкві – спільноту... Але далі буде! Потрібен час.

Найпотужнішу проповідь у своєму житті я почула в Панамі! Господь доторкався мого серця через Папу Франциска.  Зараз переповнюють емоції, сльози щастя та подяки.

– Що найбільше запам’яталося? Яка подія СДМ найбільше запала до твого серця?

На СДМ у Кракові це була вітальна Служба Божа та момент, коли всі співали «Jesus Christ You are my life», я ніколи не забуду небо в того дня. У Панамі найбільше запам'яталася вігілія та чування з Папою Франциском і наша така очікувана зустріч українців.


– А що було на цій зустрічі? Чи багато було молоді з України?

Ми нарешті зустрілися всі разом! Відпочили, поспілкувалися, поділилися враженнями та просто раділи одне за одного. Паломниці Тетяна і Вікторія приготували український борщ – це було неймовірно! Ви не повірите, але нам там хотілося української їжі. Напевно, ще ніколи в житті не було такого сильного бажання поїсти суп або борщ.

Насправді ми чекали цієї зустрічі, адже наших було дуже мало в Панамі, тож хотілося якнайшвидше побачитися, щоб поспілкуватись рідною мовою, поділитися враженнями, зустріти рідні душі. Знаєте, коли чогось мало, то воно найбільше цінується! От і з українцями так вийшло. Ми тішилися, що є наші, небагато, але є.

Загалом було 9 осіб з України. Два священники – отець Войтек Жултий з Вербовців, отець Вальдемар Павелець з Довбиша; чотири паломниці з різних міст України (Тетяна з Вінниці, Вікторія з Києва, Катерина зі Львова, Ірина з Тернополя); одна волонтерка – Тетяна зі Львова; молодий брат-ченець Дмитро і я.

А взагалі кількість молодих паломників, які зібралися на нічні чування (центральну подію СДМ) дуже захоплювала. А наступного дня відбулася зустріч волонтерів на стадіоні! Все було заповнено! Вільних місць не було. Організатори повідомляють, що було понад 500 тисяч молодих людей на СДМ у Панамі.


– Чи плануєш побувати на наступних СДМ у Лісабоні? І у якому статусі – просто паломника чи волонтера?

Так, планую! Мрію про це і сподіваюсь, що на це є воля Божа. Паломником навіть не уявляю себе... Після того як опиняєшся в сім'ї волонтерів зі всього світу, після спільного служіння, спільних переживань, напевно, неможливо все це залишити. А наші фоловери? Ми плануємо працювати і надалі, розширювати горизонти, збільшувати кількість фоловерів, готувати цікавий матеріал. Думаю, нам варто молитися за те, щоб наступного разу в Лісабоні українців було не просто багато, а більше за всіх. Дуже мрію про це.

Розмовляв Максим Железницький