Презентація книги «Секретар двох Пап» у Києві

– Ви багато розповідає особистого у книжці, а також з життя Ватикану. Що вам було важче відкривати: те, що стосувалося вас, чи таємниці Ватикану?

– Коли ми стаємо в правді, це не так важко!

Я не соромився говорити про себе, бо з Божою допомогою мені вдалося бути добрим хлопцем, добрим студентом. Якось вдалося мені нікого не скривдити в житті. І тому хотілося розповісти про своє життя, щоб це стало такою допомогою для інших, особливо хлопців, які думають про покликання. Хто буде читати цю книжку, той побачить, що я був таким самим, як і інші хлопці. І для того, щоб бути священиком, єпископом, не треба бути особливим!

Таємниці Ватикану… Це складніше, і треба зберігати ці таємниці, але справа в іншому.

Проблема в тому, що коли я мав говорити про Йоана Павла ІІ, про Бенедикта XVI, то трошки боявся! Бо кожен із нас, кожна людина, кожен віряним міг довший час спостерігати за Йоаном Павлом ІІ, він багато років був Папою. І кожен мав свій портрет, свою ікону його святості, його особи, яку я я словами, своїми думками знищити. Трошки це для мене було проблемою.

Але я хотів, щоб той, хто через 20-30 років візьме до рук цю книжку, мав справжній образ Папи, щоб не було так, як з «квітами святого Франциска», бо це джерело з перших рук. І я хотів показати Йоана Павла ІІ такою людиною, якою він був насправді, нічого не додавати, нічого не віднімати.

– Кожна особа, яка розпочинає нову працю, потребує часу, щоб пізнати людей, із якими буде працювати, ознайомитися з обов’язками, які буде виконувати. Наскільки стресовий був цей момент для вас?

– Я, як другий секретар, був відповідальний за канцелярію, за бюро Його Святості, за листи, які надсилали йому кардинали, єпископи. Був також відповідальний за запрошення гостей на Службу Божу щодня, приводив осіб, які мали зустріч із Папою в його приватних апартаментах.

Коли я вперше ввійшов до офісу і мав представити усі ці документи, то трошки боявся, що замало скажу про них, може, перекручу якесь призвище. Але побачив, що Його Святість дуже спокійний, не нервується, чекає на подальшу інформацію. І можна сказати, що вже за першим разом цей страх від мене відійшов. І тому я часто бажаю іншим людям, щоб вони були такі, як Йоан Павло ІІ: стоячи біля нього, я не відчував страху, лише спокій – і це також впливало на мене!

– Кожен працівник Ватикану підпорядковався розпорядку Папи. Чи складно було увійти в той режим, якій встановив Папа? Як вам це вдалося? Чи мали ви час для себе?

Йоан Павло ІІ був дуже дисциплінованою особою, він багато працював, але й багато вимагав від інших. І це не було дуже складно. Всі знали, чого очікує від нас Його Святість. Це було дуже систематично. Ніколи не було так, що в останні хвилини Папа потребував щось приготувати. Це завжди було заплановане. І не виникало ніяких конфліктів.

Папа мав графік на цілий день. І цього графіку він тримався до останніх днів життя. Під кінець життя, коли він вже був хворий, деякі речі виконував не так звично, бо все вповільнилося, тож іноді трохи бракувало часу на розмови, на молитву. І якось карлинал Дзівіш сказав Його Святості: «Може, ви б відмовилися від деяких речей, бо бракує часу?» А Папа йому: «А від чого?» І Кардинал говорить: «Від довгого читання книжок», – бо щодня Папа призначав три години на читання книжок! Півтори години після обіду і ввечері. А ще довго перебував у каплиці. І Його Святість відповів: «Ні, бо то мене тримає!» Бо ці речі він завжди намагався робити, вони надавали йому сил для подальшого життя.

І ми також старалися бути завжди близько біля Папи. Супроводжували його під час сніданку, Служби Божої, аудієнцій чи подорожей. Наш спільний час закінчувався о 22:30, але іноді й після обіду був вільний час. Читали вголос книги: день я, день – сестра. Тому іноді були вільні півтори години.

– Ваші батьки пишалися, що їхній син служить при Папі, бо Йоан Павло ІІ був такою особистістю, біля якої кожен прагнув перебувати. Чи користувалися ваші батьки вашим службовим положенням? Чи мали можливість частіше бачити Папу?

– Не можна так сказати! Мої батьки були дуже прості люди, скромні, і за весь той час, що я перебував у Римі й після моїх свячень на єпископа були там тільки двічі.