Людина доброти і надії: Луцька дієцезія прощалася з отцем прелатом Людвігом Камілевським

Як нагадує Луцька дієцезія, приїхавши 1992 року, отець Людвіг 7 років служив настоятелем луцького кафедрального храму святих апостолів Петра і Павла, а у 1998–2000 роках – настоятелем парафії Пресвятого Серця Ісуса в Ківерцяз. Завдяки ревній душпастирській праці цього невтомного трудівника на Божій ниві вдалося повернути й відремонтувати багато храмів і згуртувати вірян Римсько-Католицької Церкви на Волині, що зазнала таких непоправних втрат за радянської доби.

Луцький храм востаннє прийняв свого служителя, огортаючи його молитвою духовенства й вірян. Увечері 21 січня біля труни з його тілом відбулася спільна молитва вечірні, а у вівторок вранці — розарію й утрені за участю єпископа Віталія Скомаровського, місцевого духовенства, сестер і вірян.

О 12:00 у храмі зібралися численні вірні й духовенство Луцької дієцезії на чолі з єпископом Віталієм Скомаровським. Прибули також священики Львівської архідієцезії та представники духовенства Греко-Католицької Церкви з владикою Йосафатом Говерою, екзархом Луцьким. Перед Літургією настоятель кафедральної парафії отець канонік Павло Хом’як ознайомив присутніх із біографією отця Людвіга Камілевського.

Месу очолив єпископ Віталій Скомаровський. Він закликав усіх молитися, щоб Боже Милосердя і прощення огорнуло душу померлого та щоб він міг бачити Божу славу. У проповіді єпископ зауважив, що отець Людвіг відповів на покликання до священства у важкий час і прослужив як священик майже 45 років. Вагомість його служіння в умовах тої епохи складно переоцінити: збереження віри в умовах радянської влади, а з розпадом Радянського Союзу – повернення і відновлення храмів; Львів, Волинь, Житомирщина… Єпископ зазначив, що як священик отець Людвіг вражав простотою. Біля нього збиралося багато людей, і єпископ розповів, що зрозумів, у чому таємниця: отець Людвіг завжди для всіх мав час, добре серце, руку допомоги. Його доброта, добрі дари перевершували все інше. Те, що він хотів бути в Луцьку в останні місяці й дні свого життя, – це надзвичайний дар. Він жертвував свої страждання за дієцезію та її вірних. Був людиною надії і так переживав хворобу. Хвалився, що може стати на ноги – хоч один раз, хотів поїхати в санаторій. Тепер уже хотів, бо раніше ніколи не вистачало часу… Господь забрав його туди, де немає болю, немає хвороб, де втерта буде усяка сльоза. Нехай Божа надія, цей міцний якір, проникає нашу молитву, надію на Боже милосердя. Господь сам покликав його, дав можливість творити добро, щоб тепер винагородити: «Бог не є несправедливий, щоби забути ваше діло і любов, яку ви виявили Його імені, послуживши і продовжуючи служити святим» (пор. Євр 6, 10–20).

Наприкінці Меси спогадами про отця Людвіга Камілевського поділилися владика Йосафат Говера, який пам’ятав його служіння в Луцькій катедрі, й отець прелат Юзеф Легович зі Львівської архідієцезії. Пізніше відбувся молебень, після якого вдячні парафіяни зі сльозами на очах мали можливість пійдійти й попрощатися з пастирем, якого так любили й поважали.

Після Служби Божої та молебню труну з тілом отця Людвіга священики винесли до автомобіля, що попрямував до Житомира, до храму святого Вацлава, де в середу, 23 січня о 12:00 відбудеться Меса за нього. Тіло отця Людвіга Камілевського спочине на кладовищі в Полонному, у його рідній місцевості. Похоронна Літургія відбудеться в Полонному в четвер, 24 січня, о 12:00. 

Нехай добрий Господь винагородить отця Людвіга за всі його труди на Божу славу. Завдяки ньому й іншим пастирям, які відважно підтримували віру на цих землях у нелегкі часи, а пізніше робили перші кроки у справі відродження Церкви в Україні, маємо храми, можемо вільно сповідувати віру. Нехай і далі, доступивши до Божої слави, він молитвою заступається за нас.