Католицький Медіа-Центр Конференції римсько-католицьких єпископів в Україні
» » » Господи, навчи мене молитися. Слово Папи Франциска на загальній аудієнції 5 грудня 2018 року
10:27 Понеділок 0 149
7-01-2019, 10:27

Господи, навчи мене молитися. Слово Папи Франциска на загальній аудієнції 5 грудня 2018 року

Отче наш – І: Навчи нас молитися
Дорогі брати і сестри, доброго дня!

Сьогодні ми починаємо цикл повчань на тему «Отче наш».

Євангелія дають нам дуже живий образ Ісуса – людини молитви: Ісус молиться. Попри нагальність Своєї місії та увагу багатьох людей, які потребують Його, Ісус відчуває потребу відсторонитися, усамітнитися й молитися. Євангеліє від Марка розповідає нам про цю деталь на першій же сторінці, присвяченій публічному служінню Ісуса (див. 1, 35).

Перший день Ісуса в Капернаумі закінчився переможно. Після заходу сонця натовп хворих прийшов до дверей дому, де Він жив: Месія проповідує й зцілює. Здійснюються древні пророцтва й очікування багатьох стражденних людей: Ісус – це Бог, Який поруч, Бог, Який звільняє нас. Але цей натовп усе-таки малий порівняно з багатьма іншими юрбами, які збиратимуться навколо пророка з Назарета; часом можна говорити про море людей, а Ісус перебуває в центрі всіх людських очікувань, Він – виповнення надій Ізраїлю.

Але Він не дає Собі захопитися; не стає заручником очікувань тих, хто тепер обрав Його за лідера. Це небезпека для лідерів: занадто залежати від людей, не вміти дистанціюватися від них. Ісус це зауважує й не стає заручником людського натовпу. Першої ж ночі в Капернаумі Він показує, що Він – справжній Месія. Коли закінчується ніч і сходить ранкова зоря, учні шукають Його, але не можуть знайти. Де Він? Аж ось нарешті Петро знаходить Його в усамітненому місці, повністю поглинутого молитвою, і каже: «Усі Тебе шукають» (Мк 1, 37). Цей вигук, схоже, свідчить про визнання, це начебто доказ успішності місії.

Але Ісус каже близьким, що мусить іти деінде; що це не народ шукає Його, а насамперед Він шукає інших. Тож Йому потрібно не пускати коріння, а залишатися постійним паломником на дорогах Галілеї (вв. 38-39). А також – паломником на шляху до Отця, тобто паломником у молитві. На шляху молитви. Ісус молиться.

І все відбувається в ніч молитви.

На деяких сторінках Святого Письма можна помітити, що Ісус у всьому керується молитвою, Своєю наближеністю до Отця. Так сталося, наприклад, уночі в Гетсиманії. Останній етап земної мандрівки Ісуса (найважчий із усіх, які Він досі подолав), схоже, набуває сенсу в безперервному слуханні Отця. Це нелегка молитва, власне, справжня «агонія» – у первісному сенсі агонії як змагання бойового духу атлета – і все-таки вона здатна підтримати на хресному шляху.

Ось що тут головне: Ісус молиться.

Ісус інтенсивно молився на публічних заходах, долучаючись до літургії Свого народу, але також шукав усамітненості, відокремленості від метушні світу, щоб зануритись у таємницю власної душі – як пророк, якому відомі пустельні й солоні камені високо в горах. Останні передсмертні слова Ісуса на хресті – це слова псалмів, молитва, юдейське моління: Він молився так, як Його навчила мати.

Ісус молиться, як молиться кожна людина у світі. Проте в Його молитві міститься таємниця, яку, звісно, помітили учні. У Євангелії ми знаходимо їхнє просте й безпосереднє прохання: «Господи, навчи нас молитись» (Лк 11, 1). Вони бачили, як молився Ісус, і хотіли навчитися молитися: «Господи, навчи нас молитись». Й Ісус не відмовляє, Він не ховає ревниво Своєї близькості з Богом, бо ж прийшов саме задля того, аби познайомити нас із цими стосунками з Отцем. І тому Він стає для учнів учителем молитви, яким, безумовно, хоче бути й для всіх нас. Ми також маємо сказати: «Господи, навчи мене молитися. Навчи мене».

Навіть якщо ми вже багато років молимося, учитися потрібно завжди! Молитва людини – прагнення, яке так природно народжується з нашої душі, – це, мабуть, одна з найбільших таємниць Усесвіту. Ми навіть не знаємо, чи молитви, які ми звертаємо до Бога, – це насправді те, що Він хоче почути. Біблія розповідає і про невідповідні, негідні молитви, які Господь урешті-решт відкидає: згадайте лишень притчу про фарисея та митаря. Лише митар повертається додому з Храму виправданий, бо ж фарисей був гордий і прагнув, аби люди бачили, як він молиться, тому вдавав молитву: але серце його залишалося холодне. Ісус каже: цей – не виправданий, «бо кожний, хто виноситься, буде принижений, а хто принижується, – вивищений» (Лк 18, 14). Перший крок у молитві – це бути скромним, прийти до Отця й сказати: «Поглянь на мене, я грішний і слабкий, я – поганий», – усі знають, що треба казати. Завжди потрібно починати зі смирення, і Господь дослухається. Господь чує смиренну молитву.

Тому найкрасивіше й найправильніше, що ми всі можемо вчинити на початку цього циклу роздумів про молитву Ісуса, – це повторити прохання учнів: «Учителю, навчи нас молитися». У цей період Адвенту було б чудово ще раз повторити: «Господи, навчи мене молитися». Ми всі можемо піти трохи далі й молитися краще; але просімо Господа: «Господи, навчи мене молитися». Зробімо це в адвентовий час, і Він, звісно, не дозволить, аби наше прохання залишилося без відповіді.

Франциск, Папа
Ватикан, площа святого Петра
5 грудня 2018

Переклад КМЦ за vatican.va

Залишити коментар

Клацніть на зображення щоб оновити код, якщо він нерозбірливий