Закон є закон. Навіть для святих. Про кардинала Анджело Амато

Історія Конгрегації розпочалася 22 січня 1588 р. Конституцією «Immensa Aeterni Dei» папа Сикст V заснував Священну Конгрегацію обрядів. Саме їй було доручено завдання регулювати здійснення божественного культу та вирішувати питання, пов’язані з канонізаціями. Так вона діяла аж до 8 травня 1969 р., коли Павло VI Апостольською Конституцією «Sacra Rituum Congregatio» розділив Конгрегацію обрядів на дві частини: одна опікувалася справами богослужіння, а друга – канонізацією святих. Конгрегація канонізації святих за цією ж Конституцією отримала свою структуру: є судові органи, Генеральний Промотор у справах віри та історико-юридичний відділ. Щороку Конгрегація готує для Папи Римського все необхідне, аби визнати й проголосити нових блаженних і святих, чиє християнське життя становить гідний приклад для наслідування.
28 червня 1988 р. апостольською Конституцією «Pastor Bonus» Йоан Павло II проголосив офіційну назву Конгрегації канонізації святих – «Congregatio de Causis Sanctorum».
Діяльність Конгрегації регламентується інструкцією «Sanctorum Mater», підписаною в Римі 2007 р. Це свого роду «процесуальний кодекс» Церкви у справах щодо святих. Інструкцією передбачено: підстави відкриття беатифікаційного процесу, дії учасників на попередньому етапі слідства, призначення судового розслідування, залучення експертів, повноваження посадових осіб у ході розгляду справи, чин збору доказів, участь свідків, закриття справи, акти й рішення.
Щоб розпочати процес беатифікації, необхідно звернутися до суду першої інстанції – місцевого єпископа. Далі справу передають до другої інстанції – колегії Конгрегації, яка збирає та вивчає документи, свідчення, писемну спадщину кандидата на беатифікацію, словом – встановлює істину.
Змагальність процесу, а як наслідок – його об’єктивність, забезпечує Промотор віри, який збирає та досліджує всі документи й свідчення, які могли б завадити беатифікації кандидата.
Цілком справедливо, що дотримання всієї процедури вимагає знавців канонічного права і процесу. Адже Конгрегація – не «магічна скринька», з якої вискакують новоспечені святі та посідають відповідні місця в «християнському пантеоні». Тут ідеться про розпізнання і виявлення Божої діяльності в нашому сьогоденні, у житті звичайних людей, проголошення їх зразковими і шанування їх, насамперед у Літургії. Слід Бога в людях – це і є святість, а життя святих показує іншим дорогу до святості. Таке розпізнання потребує погляду досвідченого теолога, богослова високого рівня. Тому, як і у випадку зі своїм Державним секретарем, Папа Бенедикт XVI призначив на цю посаду богослова. Нині Конгрегацію канонізації святих очолює салезіанець, архієпископ Анджело Амато SDB. Він народився у місті Мольфетта (Італія) 1938 р., висвячений на священика 22 грудня 1967 р. Закінчив Папський Григоріанський університет з дипломом доктора богослов’я. Упродовж 2002-2008 рр. працював Секретарем Конгрегації віровчення, замінивши на цій посаді свого брата в ордені – монсеньора Тарчізіо Бертоне. Тодішнім префектом конгрегації був кардинал Йозеф Рацінгер.
На чолі Конгрегації канонізації святих монсеньйор Амато став 9 липня 2008 р. Нині перед ним нелегке завдання – налагодити діяльність Конгрегації канонізації святих таким чином, аби богослов’я беатифікаційного процесу не загубилося в процесуальних глибинах, але щоб при цьому дотримуватися необхідного юридичного чину. Хоча на перший погляд може здатися, що йдеться про поєднання зовсім різних сфер – «сухої юриспруденції» та метафізичної теології. Проте не забуваймо, що обидві дисципліни – божественного походження. Саме на цьому й наголосив монс. Амато у своїй доповіді в католицькому Університеті Нотр-Дам, заявивши, що сучасне суспільство, у своїй не найкращій більшості, радше схильне повірити в магічні перетворення, аніж у реальність святості. З цього погляду діяльність конгрегації асоціюється або зі світським судово-слідчим органом, або з «конвеєром святих». «Це пояснюється тим, що секуляризм, який лежить в основі сучасних правових систем, не знаходить обґрунтування, не маючи чіткого визначення блага та істини. З іншого боку, християнство, в якому людина – образ Божий, привносить у суспільство незмірну цінність особистої гідності, без якої немає ані свободи, ані рівності, ані солідарності, ані справедливості», – вважає архієпископ.

Вікторія Семенова
«Католицький Вісник», № 6 (483)/2010