Католицький медіа-центр римсько-католицьких єпископів України
» » » Візит кардинала Пароліна до Москви: замість післямови
09:22 Понеділок 0 130
28-08-2017, 09:22

Візит кардинала Пароліна до Москви: замість післямови

21–24 серпня 2017 року Папський державний секретар кардинал П'єтро Паролін перебував у Російській Федерації. Чому ця поїздка заслуговує пильної уваги?
 
Здавалося б, світові медіа мають зацікавитися цим візитом. По-перше, друга людина Ватикану відвідує Москву, де зустрічається з керівниками Російської Православної Церкви та Російської Федерації. По-друге, Папські державні секретарі нечасто бувають у РФ: до цього сюди приїздив тільки кардинал Анджело Содано 1999 року, а раніше, далекого 1988 року, на терени тодішнього СРСР прибув державний секретар Папи Йоана Павла ІІ кардинал Аґостино Казаролі. Проте медійного ажіотажу не сталося.
Лише окремі католицькі й деякі італійські видання подавали певну аналітику щодо поїздки й намагалися розтлумачити її сенс. До закінчення візиту не хотілося робити передчасних висновків, але ось він завершився – і настав час з'ясувати, що ж відбулося.

Трохи геополітики
Насамперед погодимося з думкою німецького видання «Frankfurter Allgemeine Zeitung», яке пропонує уважно ставитися до «ввічливих порожніх фраз, якими публічно були прикрашені переговори державного секретаря Ватикану П'єтро Пароліна з державним і церковним керівництвом Росії». У цьому візиті важливі були не так тексти, як контексти – тож саме на них і зосередьмося.
Базовий контекст добре оцінив британський аналітик Майкл Девіс у виданні «Catholic Herald» від 25 серпня: «Коли кардинал Паролін прибув у Москву, він потрапив на мінне поле: це світ, де релігія і геополітика нерозривно пов'язані. Коли йдеться про справи з Путіним і його підлеглими, кардинал не може точно визначити, чиї інтереси представлено, російського уряду чи Московського Патріархату. Відповідь, вочевидь, така: обох». Приблизно про те саме попереджав іще в липні американський аналітик Джордж Вайґель у виданні «First Things»: «Цинічний Путін вдає захисника традиційних християнських цінностей, і переслідувані християни на Близькому Сході – невід'ємна частина цієї нової, ще холоднішої атаки холодної війни проти безпеки Заходу. Занадто багато християнських консерваторів заковтнуло цю шкідливу приманку. Також є поточна "Ostpolitik" (східна політика – прим. ред.) Ватикану: лідери Російської Православної Церкви були визначними діячами у пропагандистській і дезінформаційній війні Путіна, однак екуменічні зусилля Святого Престолу, здається, ґрунтуються на прагненні бачити в цих церковниках не тих, хто вони насправді, – тобто не агентів російської державної влади».
Скупа інформація про перебіг візиту до Москви свідчить, що обидва експерти мають рацію щодо стану справ у російській церковній сфері. Проте Джордж Вайґель не зовсім адекватно оцінює позицію Святого Престолу: принаймні два зауваження кардинала Пароліна показують, що він тверезо дивиться на своїх співрозмовників і недарма очолює папську дипломатію. Отож, перша репліка: «Ми не розмовляли про конкретні проблеми, ні про візит Папи Римського, ні про жодну іншу певну справу» («La Stampa», 22 серпня). На другу звертає увагу американське католицьке видання «Crux» у статті від 22 серпня: «Я відвідую Росію, аби говорити не тільки про ті проблеми, які становлять двосторонній інтерес і стосуються Католицької Церкви, а й про ті, які пов'язані з конфліктами, присутніми в багатьох, занадто багатьох регіонах світу».

«Neo-Ostpolitik» – нова східна політика Ватикану
Другий контекст візиту, на якому зупинялися аналітики, – це так звана «Ostpolitik». Цим словом класично описували метод, до якого з часів Папи Йоана ХХІІІ вдавався Святий Престол, коли йшлося про стосунки з країнами соціалістичного блоку. Поруч із іменем кардинала Пароліна експерти тут пригадували кардинала Аґостино Казаролі, державного секретаря Папи Йоана Павла ІІ. Про сенс його транскрипції «Ostpolitik» влучно сказав архієпископ Ґаллахер: «Аґостино Казаролі був справжнім миротворцем, хоча далеко не всі позитивно оцінювали відкритість Святого Престолу до комуністичних країн. Не бракувало критики з боку тих, хто заперечував проти будь-яких угод із тоталітарним режимом. Та кардинал Казаролі завжди прагнув полегшити ситуацію вірян у країнах Східної Європи, захищати свободу Церкви і благо людських – насамперед католицьких – душ. Основою праці кардинала Казаролі був діалог, твердий щодо утвердження істини й захисту прав і гідності людей». Власне, промовиста назва статті «Кардинал Паролін у Москві: "Ostpolitik" викликає недовіру», опублікованої на католицькому сайті «Asia News», дозволяє зрозуміти, як неоднозначно досі сприймають цю дипломатичну концепцію. Проте, схоже, йдеться саме про неї – про нову східну політику Святого Престолу.
Важливо, що в ході візиту були заторкнуті проблеми як суто локальні, які стосуються життя католиків у пострадянській Російській Федерації, так і глобальніші. Щодо внутрішніх проблем видання «Crux» 25 серпня акцентувало: «Під час зустрічі з релігійною та цивільною владою Росії він говорив про реституцію католицьких храмів, конфіскованих у комуністичні часи, – проблему, яка була одним із головних каменів спотикання як між РКЦ та РПЦ, так і між Святим Престолом і Кремлем… [Паролін] додав, що досі немає жодного плану щодо повернення католицьким громадам їхньої власності, попри те, що храми їм потрібні».
Щодо ширшого східноєвропейського контексту, то тут кардинал ще до візиту наголошував на такому: "[Існує] особлива увага до обширної зони Східної Європи, яка окрім багатої культурної й релігійної спадщини, має відігравати важливу роль у розвитку й пошуках більшої стабільності та єдності на континенті" ("Osservatore Romano", 9 серпня 2017 р.)

Майданчик для комунікації?
Протягом століть Святий Престол був ключовим гравцем на дипломатичному полі світу. Іноді – відкрито й тріумфально, а деколи – непомітно й за лаштунками. Свідками «дипломатичних чудес», які можуть творити ватиканські дипломати, були навіть ми з вами – щоправда, можливо, не всі це помітили. Наприклад, у грудні 2014 року було оголошено, що завдяки посередництву Святого Престолу відновлюються дипломатичні стосунки між США та Кубою, розірвані після 1961 року. Посередницька місія Ватикану тривала щонайменше 18 місяців перед самою подією. Це доводить, що Святий Престол може бути ефективним медіатором між сторонами конфліктів і своєрідним майданчиком для їхньої комунікації.
Тому вважаю не випадковим, що напередодні поїздки до Москви кардинал Паролін в інтерв'ю для італійської газети «Corriere della Sera» (9 серпня) зауважив: «Після періоду ідеологічного протистояння, яке не може цілковито зникнути за один день, в умовах нових сценаріїв, які відкрилися після закінчення холодної війни, важливо використовувати будь-яку нагоду, щоби сприяти повазі, діалогові, взаєморозумінню та співпраці на шляху до миру». На це звертає увагу і британське видання «Catholic Herald» (25 серпня), розглядаючи наслідки візиту кардинала Пароліна: «Йдеться певною мірою про вдосконалення "Ostpolitik" – церковної політики доби холодної війни. Ця політика була спрямована до налагодження стосунків між комуністичним Сходом і капіталістичним Заходом. З часів Папи Павла VI одна з головних дипломатичних цілей Ватикану полягала в тому, щоб бути неупередженою ланкою між цими блоками… й послаблювати страждання католиків, які потрапили в пастку за Залізною завісою (чи за її приголомшливими руїнами)».
Чи якісь результати візиту свідчать про те, що Ватикан починає будувати новий переговорний майданчик? Здається, так – хоча мало хто звернув на це увагу. 22 серпня італійське видання «La Stampa» повідомило начебто прохідну й буденну новину: «Сьогодні російський заступник міністра іноземних справ Алєксєй Мєшков і Апостольський Нунцій у Москві монсеньйор Челестіно Мільоре підпишуть угоду між Росією та ватиканським Державним Секретаріатом про скасування віз. Документ стосується лише тих, хто має дипломатичний паспорт однієї з двох сторін, які його підписали». А це означає, що візити російських дипломатів до Вічного Міста (чи ватиканських – до Москви) стають доволі вільними й позбавленими зайвих формальностей.
Навіть на знаковому рівні картина виглядає не так уже й фантастично. Зважаючи на хороше почуття гумору та гострий єзуїтський розум Папи Франциска, навіть минулорічну його зустріч на Кубі з Патріархом Московським Кирилом можна потрактувати як тонкий дипломатичний натяк на ймовірний напрямок розвитку подій.
Загалом скидається на те, що під час візиту до Москви кардинал П'єтро Паролін досягнув усього, чого було реально досягти в нинішній ситуації. Нам, як завжди, залишається стежити за подальшими перипетіями.
Роман Желєзний
Фото: Кардинал П’єтро Паролін відвідує кафедральний собор у Москві. Фото з сайту Римсько-Католицької Архієпархії Божої Матері в Москві (http://www.cathmos.ru)
По темі:
Кардинал Паролін: Дотримання міжнародного права – запорука миру в світі
Кардинал П’єтро Паролін підбив підсумки візиту до Росії

Залишити коментар

Клацніть на зображення щоб оновити код, якщо він нерозбірливий
11:35 П'ятниця 0 142 Коментар до нового документу Папи Франциска про беатифікацію та канонізацію

Апостольське послання у формі «motu proprio» Папи Франциска «Maiorem hac dilectionem» («Ніхто неспроможен любити більше»), проголошене 11 липня 2017 року, відкрило іще один спосіб ушанування окремих вірних у Католицькій Церкві – тобто нову можливість визнати, що певний вірний із точки зору Церкви заслужив небесної радості, що він може бути взірцем для інших і що дозволено вшановувати його, просячи про заступництво перед Богом. Про коментар до цього тексту КМЦ попросив отця доктора габілітованого Петра Маєра, професора краківського університету Йоана Павла ІІ.

Ватиканська аналітика 14:26 Середа 0 43 Закон є закон. Навіть для святих. Про кардинала Анджело Амато Справа канонізації святих якнайбільше відповідає формулі героя творів Рекса Стаута – детектива Ніро Вульфа, коли йшлося про темпи розслідування справи: «Квапливість лише тоді доречна, коли зволікання смерті подібне». Ватиканську установу, яка й провадить «розслідування» щодо життя кандидатів у святі – Конгрегацію канонізації святих, – очолює нині салезіанець, архієпископ Анджело Амато SDB (на фото).