Екскомуніка для корупціонерів: коментар КМЦ

У світовій юридичній практиці питання корупції й організованої злочинності (яку преса на італійський манер часто йменує мафією) розв'язують відносно просто. Обидва діяння не лише підлягають моральному осуду. Вони належать до найбільш суспільно-небезпечних, їх пеналізовано – тобто визнано злочинами, гідними кари, та внесено до відповідних статей карних кодексів.
З точки зору католицької доктрини ситуація також виглядає відносно просто: у Компендіумі соціальної доктрини Католицької Церкви корупцію й організовану злочинність потрактовано як гріхи, бо це викривлення й руйнація моральних принципів і норм соціальної справедливості. Крім того, вони тягнуть за собою певний наслідок – потенційну кару (пор. КСД 123, 192, 402–405, 411, 447, 450).

Історичний контексти
Екскомуніка – це найсуворіше покарання в Церкві; її наслідок – вилучення винного з церковної спільноти та подальше позбавлення його таїнств. Екскомуніку зарезервовано для осіб, які вчинили найтяжчі злочини.
Папа Франциск у виступах і зверненнях, особливо під час візитів до південних регіонів Італії, неодноразово вдавався до риторичних фігур на кшталт: «Ті, чий життєвий шлях спрямований до зла, мафіозі, не перебувають у сопричасті з Богом: вони відлучені від Церкви» (Калабрія, проповідь 21 червня 2014). Так Вселенський Понтифік висловив своє ставлення до конкретної проблеми цього регіону. Проте не можна забути, що проблеми такого типу доволі поширені в усьому сучасному світі – тож ідея, висунута Папою, потребує подальших роздумів. Адже застосування риторичної фігури – це одне, а от переведення її в площину практичних правових процедур вимагатиме глибокої та кропіткої роботи й урахування як канонічних, так і теологічних нюансів.

Канонічні контексти
Зміст обговорення, за яким ми нині спостерігаємо, можна підсумувати так. Схоже, що світське карне право і католицька соціальна доктрина сходяться в поглядах на корупцію й організовану злочинність. Проте зверніть увагу: соціальна доктрина визнає ці дії гріховними, а тому підлеглими церковному осуду, й одночасно соціально небезпечними, а отже, належними до світської карної юрисдикції.
Виникає цікаве запитання: а чи є корупційна та мафіозна діяльність злочином із точки зору канонічного права – тобто чи можна застосовувати тут церковні санкції?
Аналіз Кодексу канонічного права покаже нам, що в універсальному канонічному праві опис такого злочину не фігурує (пор. канони 1364–1398). Це означає, що дії такого типу гріховні, але з формальної точки зору церковним санкціям не підлягають. Тобто зараз універсальне право не передбачає застосування такої кари, як відлучення від Церкви, до корупціонерів і мафіозі. Скидається на те, що саме ця проблема змусила учасників дебатів замислитися, що таке корупція та мафія й у чому полягає їхня суть.

Теологічні контексти
То чи можуть каноністи пеналізувати правопорушення – тобто визнати певне гріховне діяння канонічним злочином? Адже доки дія не названа у праві злочином і не супроводжується санкцією, вона злочином не визнається – і, відповідно, не тягне за собою застосування кари. Відповідь тут однозначна: дії можна пеналізувати й депеналізувати. Для цього потрібно тільки з'ясувати їхню теологічну й метафізичну суть. Сутнісні ж питання в Католицькій Церкві належать до царини теології. І саме тут варто усвідомити, на чому тепер зосередяться теологи й каноністи, про що саме дискутуватимуть.
Богословські мотиви, зважати на які міг би церковний законодавець, розмірковуючи про ймовірну пеналізацію корупції й організованої злочинності – це (а) особлива загроза спасінню душі людини та (б) загроза церковній єдності. Тут учасники дебатів, схоже, дійшли до спільної й узгодженої думки та рекомендуватимуть відповідним компетентним інституціям Римської Курії саме так підійти до богословської оцінки цих дій: вони особливо загрожують спасінню душ вірних і несуть явну й однозначну небезпеку для церковної єдності. До речі, ці очевидні висновки, на нашу думку, дозволяють католикам доволі виразно усвідомити, що їхня діяльність «поза» церковною огорожею також може мати певні канонічні наслідки.

Організаційні контексти
Канонічна пеналізація корупційної та мафіозної діяльності може відбутися різними шляхами. Наприклад, через внесення відповідних норм у Кодекс канонічного права – тим більше, що нині у Ватикані триває ревізія канонічного карного права. Другий шлях – це делегування відповідних повноважень на рівень партикулярного канонічного права, до компетенції місцевих єпископів. Проте прямих вказівок єпископам запроваджувати в місцеве партикулярне право певні карні норми досі не було. Зараз єпископи теоретично можуть давати конкретним вірянам індивідуальні накази, порушення яких і є карним злочином. Тобто в поточному трактуванні канонічний злочин – це не сама корупція, а порушення прямої заборони єпископа вчиняти корупційні дії. Тому виглядає на те, що третім – і, мабуть, найреалістичнішим – шляхом стане комбінована модель: з одного боку, запровадження певних змін до універсального права всієї Церкви, а з іншого, передача певних повноважень у цій сфері місцевим єпископам.
Уже зараз зрозуміло, що простою та швидкою ця робота не буде – щойно обговорили лише теологічні проблеми. Тепер же до справи візьмуться каноністи.
Роман Желєзний, КМЦ
По темі:
Святий Престол: створено глобальну мережу боротьби з мафією та корупцією
Папа закликав молитися за жертв мафії
Департамент служіння цілісному розвитку займеться питанням відлучення від Церкви мафіозі і корупціонерів
Підсумки «Міжнародної дискусії про корупцію», що відбулася у Ватикані