Місіонери Облати між мігрантів на Кавказі

Діти не знали, що таке «Росія», не ходили до школи, не вчили географії. Люція думала, що це якась велика грішниця, за яку потрібно постійно молитися, а Франциск узагалі вважав, що «Росія» – це сусідський віслюк, у якого було співзвучне прізвище. Після кількатижневої праці тут я усвідомив, що ця країна справді дуже потребує Євангелія, щоб якнайбільше людей могло пізнати Бога.Місіонери Облати прибули на Кавказ на запрошення єпископа Саратовської дієцезії чотири з половиною роки тому, щоби служити в чотирьох парафіях, відстань між якими близько 60 кілометрів. Кожна має власну історію випробувань і радощів. Достатньо розповісти про три з них.
П’ятигорськ – головне місто, де живуть і служать Місіонери Облати. Місцевому храмові понад 150 років. Католицька спільнота була заснована тут 1813 року. 1837 року брати Йоган і Йосиф Бернардацці, архітектори зі Швейцарії, розробили проект храму, на побудову якого дав дозвіл цар Микола І. 6 серпня 1844 року, на свято Переображення Господнього, храм консекрували. Він діяв до 1937 року, парафія зростала. Серед парафіян були люди різних національностей: поляки, литовці, вірмени, латиші, італійці, українці, білоруси, росіяни. Проте в часи радянських переслідувань храм закрили; спочатку тут влаштували спортзал, художню майстерню, склади, контору, а зрештою – філармонію. Найревніших вірних, настоятеля парафії, голову парафіяльної ради й органіста розстріляли.17 січня 1992 року у П’ятигорську зареєстрували парафіяльну спільноту, й у храмі – на правах оренди – відновилися недільні Богослужіння. Сьогоднішні парафіяни походять із Росії (дехто аж із далекої Камчатки), України, Білорусі, з сусідньої Південної Осетії. Є тут німці й ассирійці, а також поляки, чиї предки брали участь у побудові місцевого храму в ХІХ столітті. У самому П’ятигорську мешкають представники 120 національностей. Земля тут благодатна – багато мінеральних джерел. Лікуватися приїздять люди з цілої Росії, і деякі з них приходять на Cлужбу Божу. Парафія гарна, люди щирі, хоча відразу помітно, що в Росії більше обмежень: навіть процесія Божого тіла відбувається всередині храму.
Новопавловськ – 60 км від П’ятигорська – жива парафія, кістяк якої становлять ассирійці, нащадки колись великої держави Ассирії. Її цар Навуходоносор, знаний зі Старого Завіту, свого часу завоював Ізраїль і збезчестив єрусалимську святиню. Цей народ тепер розсіяний по всьому світу, і Місіонери Облати перебувають поруч із ним. Це найбільша наша парафія на Кавказі, де є діти й молодь. Деякі дорослі приїжджають сюди за 25 км, не маючи власних автомобілів, коли маршрутка їде від них раз на день, об 11:30, і чекають на Святу Месу аж до 15:00. Зворушливо було зустріти землячку – пані Мечиславу, яка народилася в Житомирській області, була заслана за віру на 50 років до Казахстану, а по тому затрималася на Кавказі. Вона мешкає в Орловці й на Службу Божу добирається 12 км, хоч і не має власного транспорту.Як потрапили ассирійці на Південний Кавказ? 1918 року близько 100 сімей з Туреччини були змушені втікати через гоніння до Азербайджану, а далі – до Грузії, де після акліматизації на них чекало ще одне переслідування: 1949 року їх заслали до Сибіру. Після смерті Сталіна ці люди повернулись у Грузію, а в 1981 році перебралися до Новопавловська, де 45 сімей живуть і досі – одружуються і тримаються разом. Розмовляють ассирійською. Коли я запитав, чи завжди ассирієць шукає дружину-ассирійку, то відповіли, що загалом так, бо їм важливо зберегти не тільки національну ідентичність, а й віру. Ассирійців-католиків не так уже й багато на світі, тому намагаються шукати майбутніх чоловіків і дружин серед одновірців.
Одного разу на недільній Святій Месі було мало людей. Це мене дуже здивувало, бо раніше такого не траплялося. Мені відразу розповіли, що майже половина парафії поїхала на похорон у Краснодар (близько 500 км звідси). «Для нас похорон чи весілля сьогодні – це єдина нагода зустрітися», – розповідають вірні.У ще одній досяжній парафії в місті Кисловодську, розташованому за 60 км від П’ятигорська, Служба Божа вже 20 років відправляється в домі пані Жанни. На Святу Месу приходять загалом вірмени-католики, яких в самому Кисловодську є близько 150 осіб. Проживали вони спочатку на території сучасної Туреччини, однак через мусульманські переслідування й геноцид 1915 року змушені були тікати. Першим перебрався до Кисловодська пан Сартіс Бонані, за яким сюди прибули майже всі інші. Звісно, вірмени в Росії мешкають не лише тут, а й у Москві, Таганрозі, Омську. Коли пан Сартіс помирав, родина шукала священика – і так у 1991 році вийшли на католицького священика у П’ятигорську. Приїхавши сюди, він зустрів багатьох католиків, і так почалися щотижневі Богослужіння. Спочатку служили в домівках вірних, парафіяни неодноразово подавали заяву, щоб отримати землю під будову святині, але їм відмовляли. Та католики не складали рук – мріяли мати свій храм, щоб завжди була в них Служба Божа. І так воно й досі.Служіння в Росії справді місіонерське, повне багатьох несподіванок і постійних викликів, але Господь є поруч і завжди допомагає.
о. Павло Вишковський