Католицький медіа-центр римсько-католицьких єпископів України
» » » Єпископи Канади про загрози клерикалізму та відповідальність мирян
15:46 П'ятниця 0 31
4-08-2017, 15:46

Єпископи Канади про загрози клерикалізму та відповідальність мирян

Сьогодні більше, ніж будь-коли раніше, християнам-мирянам та всій Церкві слід остерігатися загрози клерикалізму. На цьому, йдучи за повчаннями Папи Франциска, наголошує Комісія з питань віровчення Єпископської Конференції Канади, яка нещодавно приготувала документ «Співвідповідальність мирян у Церкві та у світі».
«Ми іноді плутаємо прийняття різних функцій та ролей у Церкві із виконанням співвідповідальності. Така плутанина може стати обмежуючою в стосунку до мирян, оскільки обмежує розлоге поле діяльності мирянства, яким є світ. Більше того, вона є формою клерикалізму, оскільки ґрунтується на припущенні, що роль духовенства є чимось, до чого миряни повинні би прагнути», – читаємо у документі, автори якого пригадують, що Папа Франциск, викриваючи це явище, називає його «подвійним гріхом».
Мова йде про те, що в згаданому випадку духовенство схильне клерикалізувати мирян, а миряни домагаються того, щоби бути клерикалізованими. «Це одне із лих Церкви, яке є “спільницьким” злом, тому що священикам подобається спокуса клерикалізувати мирян, а чимало мирян, мало що не навколішки, випрошують бути клерикалізованими, бо це зручно, бо так зручніше! І це гріх на дві пари рук!» – наголошував Святіший Отець в одній із промов на початках свого понтифікату.
У цьому контексті канадські єпископи пригадують про те, що існує оригінальна гідність кожного покликання, чи то мирянства, чи священства, чи богопосвяченого життя. Клерикалізм, отже, є запереченням загального покликання до святості, призводячи до недооцінювання мирянського покликання: або ставлячись до мирян, як до чогось нижчого (ця проблема була поширенішою кілька поколінь тому), або ж доручаючи мирянам завдання та обов’язки, типові для клиру (поширеніше в наші дні). Натомість, велике покликання мирян є фундаментальним для місії Церкви і його неможливо замінити. Ним є нести Христа у світ зсередини, євангелізувати світ зсередини.
Подібно до дріжджів, які заквашують хліб зсередини, так і миряни покликані бути закваскою світу. Це не відбувається, насамперед, пояснюванням доктрини чи розмовами про християнські цінності. Християни, радше, самі є закваскою. Миряни живуть в родинах і спільнотах. Вони працюють та навчаються, є залученими до суспільного та політичного життя своїх громад на місцевому, національному та міжнародному рівнях. Вони стають закваскою завдяки своєму унікальному підходові до праці, навчання, життя в суспільстві й участі в політиці.
Отож, як читаємо в документі доктринальної комісії канадського єпископату, якщо мирянство повинно здійснювати співвідповідальність у Церкві та у світі силою Хрищення, воно потребує відповідної поживи й підтримки. Завданням єпископів та священиків є робити все можливе для того, щоб підтримувати почуття співвідповідальності мирян.
Ієрархія та духовенство повинні остерігатися недовіри до справжньої відповідальності мирян, як також не применшувати цю відповідальність лише до консультацій щодо світських питань. Всі члени Церкви повинні робити свій вклад у відродження Церкви чи то в душпастирських програмах, чи в парафіяльних структурах. Відповідальне мирянство завжди діятиме у сопричасті з єпископом та пастирем, але також підказуватиме поправки для душпастирських програм, заважаючи на їхню конкретизацію в щоденному житті.
Пригадується, що парафія – це фундаментальна одиниця в житті Церкви та її видимий знак на певній території. Але вона не є метою сама в собі, а місцем для приготування мирян і духовенства для здійснення співвідповідальності в житті Церкви та світу. Різноманітні нові рухи та мирянські товариства виявилися великим даром Святого Духа в Церкві, й вони повинні допомагати парафіям зростати в усвідомленні цього.
Вся Церква повинна завжди намагатися виходити до крайніх точок, до периферій. Ці межі не обов’язково є далекими лише з географічної чи соціальної точки зору. Коли миряни беруть участь у суспільному чи політичному житті, їхньою мотивацією повинна бути любов. Насамперед, любов до Христа, яка дедалі більше зростає завдяки стосункам із Ним. І в цій любові знаходить підтримку любов до всіх людей та прагнення того, щоб усі могли віднайти остаточний сенс свого життя, яким є Христос.
Тим, що спонукає християнина працювати, вчитися, анґажуватися в суспільне та політичне життя, не є світський успіх, але бажання допомагати Христові перемінювати світ. Це вимагає, щоб кожен християнин перебував у стосунках любові з Ісусом Христом через Святі Тайни та беручи участь в житті Церкви. Лише таким чином можливо бути співвідповідальним у житті Церкви.
Канадські єпископи зазначають, що виходячи на периферії, християни вирушають до крайніх точок світу, аби зустрічати людей. Якщо цього немає, то існує загроза отримати Церкву, зосереджену на собі, яка може й ефективно діє, але не узгоджена з потребами інших, аби й до них досягла Добра Новина. Папа Франциск рішуче перестерігає перед такою загрозою, стверджуючи: «Віддаю перевагу пошкодженій, зраненій та забрудненій Церкві через те, що вона вийшла на вулиці, ніж Церкві, яка захворіла через замкненість та користь пожадливого прив’язання до своїх власних гарантій. Не хочу Церкви, яка заклопотана тим, щоб бути в центрі, а потім опиняється заплутаною в клубку жадань та процесів» (Evangelii gaudium, 49).
У цьому контексті пригадується, що співвідповідальність вимагає особливої уваги до людей і до найважливіших проблем. Папа Франциск, як і його попередники, просить звернути особливу увагу на бідних та пригноблених, на тих, кому не вистачає засобів для утримання, на тих, які втрачають надію у світі, який, здається, про них забуває. Неможливо говорити про співвідповідальність, якщо нам не співзвучні потреби хворих, страждаючих, похилих віком і тих, які живуть в самотності, вмираючих, якщо ми не усвідомлюємо відповідальності за них, свого покликання до того, щоб принести їм не лише матеріальну допомогу, але також запевнення в тому, що вони не самі.
Необхідно також звернути увагу на жертви несправедливості. Миряни не можуть оминати їх лише тому, що не знають їх чи не є причиною їхніх проблем. Крім молитви й спільнотного життя, парафія повинна дбати і про суспільну справедливість, несучи спасенне Христове слово всім страждаючим. Всі ці виклики належать до відповідальності мирян, які вже перебувають у світі та залучені в усі ці середовища.
Далі в документі зазначається, що у здійсненні своєї співвідповідальності, миряни завжди повинні захищати цінність людського життя та стверджувати, таким чином, що людська істота є носієм безмірної гідності з огляду на Божий образ, прихований у ній. Підтримувати гідність людського життя ніколи не є ідеологією. Християнин, який співвідповідально живе життям Церкви, завжди бажає захищати гідність життя в усьому, що він робить, чи на місцях праці, чи в суспільстві, чи в політиці.
Політичний вимір часто заторкує питання, які лежать на серці Церкви, між якими – сім’я, основа суспільства, яка сьогодні зазнає чимало нападів та глибоко страждає. Тож замість того, щоб обмежитися ідеалізуванням родини, слід звернути погляд на ближнього, також і на членів Церкви, яких часто зустрічаємо у важких родинних становищах. Співвідповідальність означає бути готовими супроводжувати як окремих осіб, так і родини на їхньому непростому шляху, не лише словами, але й конкретними вчинками.
Миряни повинні бути готовими раціонально та з любов’ю захищати сім’ю від будь-яких нападів у політичній сфері. Іншим важливим питанням, яке часто виринає в політичний дискусії, є освіта й право батьків бути першими вихователями своїх дітей, особливо тоді, коли йдеться про віру, релігію та моральне життя.
Ще одним важливим аспектом політичного життя є питання справедливості. Миряни є головними відповідальними за дбання про справедливе ставлення до тих, які постають перед судом чи перебувають у в’язниці. Вони повинні бути уважними до випадків, коли судова чи пенітенціарна система порушують гідність обвинуваченого чи засудженого.
Джерело: Радіо Ватикану
По темі:
Християнство або є конкретним, або не є християнством
Клерикалізм віддаляє людей від Церкви
Папа Франциск з Головними Настоятельками про служіння черниць у Церкві

Залишити коментар

Клацніть на зображення щоб оновити код, якщо він нерозбірливий
Новини зі світу 10:44 Середа 0 41 На Філіппінах врятовано викраденого ІДІЛ-ом католицького священика

Філіппінські військові врятували католицького священика о. Тересіто Сунґаноба, викраденого бойовиками ІДІЛ-у у травні цього року. З отцем Сунґанобою врятовано іще кілька десятків заложників. Подія відбулася у філіппінському місті Мараві, зайнятому ісламістами.