Католицький Медіа-Центр Конференції римсько-католицьких єпископів в Україні
» » » Дозвольмо заповідям стати бажаними. Слово Папи Франциска на загальній аудієнції 21 листопада 2018 року
10:10 Вівторок 0 55
4-12-2018, 10:10

Дозвольмо заповідям стати бажаними. Слово Папи Франциска на загальній аудієнції 21 листопада 2018 року

Повчання про заповіді – ХVІ: Не пожадай нікого з чужого подружжя; не пожадай нічого з чужого майна
Дорогі брати і сестри, доброго дня!

Наші зустрічі щодо Декалогу привели нас сьогодні до останньої заповіді. Ми чули її у вступі. Це не просто останні слова тексту, а щось значно більше: це сповнення мандрівки Декалогом, проникнення в саму суть усього, через нього переданого. Насправді, якшо пильно придивитися, тут не міститься нічого нового: про те, що не можна жадати «жінки ближнього свого [...] ані чого-небудь, що належало б ближньому твоєму», уже йшлося щонайменше в заповідях про перелюб і крадіжку; яка ж тоді функція цих слів? Це короткий підсумок? Чи щось більше?

Тут треба пам’ятати, що всі заповіді мають на меті позначити лінію життя, визначити межу, переступивши яку, людина псує стосунки з Богом, руйнує себе й інших. Якщо хтось наважується перейти цю межу, то нищить себе, нищить стосунки з Богом і з іншими людьми. Заповіді вказують на це. Через останню заповідь підкреслений той факт, що всі переступи походять із одного внутрішнього кореня: зі злих бажань. Усі гріхи народжуються зі злого бажання. Усі. Звідси починається порух серця, далі він потрапляє «у хвилю», а закінчується все переступом – але не формальним порушенням правил, а переступом, яким людина завдає шкоди собі й іншим.

У Євангелії Господь Ісус говорить прямо: «З нутра бо, з серця людини, виходять недобрі намисли. Розпуста, злодійство, вбивство, перелюби, загребущість, лукавстсво, обман, безсоромність, зазрий погляд, наклеп, бундючність, безглуздя. Уся ця погань виходить із нутра й осквернює людину» (Мк 7, 21-23).

Ми розуміємо, що вся мандрівка Декалогом не матиме сенсу, їй не вдасться дійти до людського серця. Де беруться всі ці брудні речі? Декалог блискуче й глибоко показує: пункт призначення останньої заповіді й усієї цієї мандрівки – серце, і якщо так сталося, що серце поневолене, то все інше значить дуже мало. У цьому й полягає завдання: звільнити серце від тих злих і брудних речей. Божі заповіді можуть бути зведені лише до гарного фасаду життя, притаманного рабам, а не синам. Нерідко під фарисейською маскою лицемірної праведності ховається щось погане й проблемне.

А ми ж маємо дозволити цим заповідям стати бажаними, бо вони вказують нам на нашу вбогість, провадять до святого зниження. Кожен із нас може спитати себе: які погані бажання найчастіше охоплюють мене? Заздрощі, жадібність, марнословство? Усе це походить із мого нутра. Кожен може спитати себе про це – і так стати трошки кращим. Людина потребує цього благословенного зниження, через яке відкриває, що не може звільнитися самотужки, через яке волає до Бога, аби бути спасенною. Святий Павло парадоксально пояснює це, покликаючись на заповідь «Не пожадай!» (пор. Рим 7, 7-24).

Марно вважати, що можна виправитися без дару Святого Духа. Безглуздо думати про очищення серця титанічними зусиллями самої волі: це неможливо. Потрібно відкритися до стосунків із Богом, в істині та свободі: тільки так наші зусилля можуть дати плід, тому що Святий Дух провадитиме нас уперед.

Завдання біблійного Закону не в тому, аби створювати в людині ілюзію, наче буквальне дотримання заповідей провадить до спасіння – штучного і, крім того, недосяжного. Завдання Закону полягає в тому, аби привести людину до істини про неї, тобто до її убогості, яка перетворюється на справжню відкритість, особисту відкритість до Божого милосердя, що перетворює й відновлює нас. Лише єдиний Бог здатен відновити наше серце – якщо ми відкриємо для Нього серце: це єдина умова; Він робить усе, але нам необхідно відкрити своє серце.

Останні слова Декалогу навчають кожного визнати себе жебраком; вони допомагають нам сприйняти неспокій серця, припинити жити егоїстично, а стати вбогими духом, самими собою у присутності Отця, погодившись, щоб нас відкупив Син і настановив Святий Дух. Святий Дух – це наставник, який веде нас: подай нам допомогу. Ми жебраки, ми просимо про цю благодать.

«Блаженні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне» (Мт 5, 3). Так, блаженні ті, хто перестає обманювати себе у сліпій, буцімто може спасти себе від власної слабкості без милосердя Бога, Який один може насправді зцілювати. Тільки Боже милосердя зцілює серця. Блаженні ті, хто визнає свої злі бажання та з покаянним і впокореним серцем стає перед Богом та іншими людьми – не як праведник, а як грішник. Як гарно колись святий Петро сказав Христові: «Іди від мене, Господи, бо я грішна людина» (Лк 5, 8). Це прекрасна молитва: «Іди від мене, Господи, бо я грішна людина».

Це ті, хто вміє співчувати, хто знає, як бути милосердним до інших, – бо вони самі це відчули.

Франциск, Папа
Ватикан, площа святого Петра
21 листопада 2018

Переклад КМЦ за vatican.va 

Залишити коментар

Клацніть на зображення щоб оновити код, якщо він нерозбірливий