Католицький Медіа-Центр Конференції римсько-католицьких єпископів в Україні
» » » Різдвяні історії від єпископів України. Розповідає архієпископ Клаудіо Ґуджеротті, Апостольський Нунцій в Україні
12:46 Понеділок 0 376
24-12-2018, 12:46

Різдвяні історії від єпископів України. Розповідає архієпископ Клаудіо Ґуджеротті, Апостольський Нунцій в Україні

Кожне Різдво особливе... Архієпископ Клаудіо Ґуджеротті, Апостольський Нунцій в Україні, розповідає про одне, яке справді змінило все його життя.
24 грудня 1974 року. Надвечір’я Різдва. Я вже три дні як повернувся з Падуї, де місяць тому розпочав навчання в університеті, до Верони, свого рідного міста.

У Падуї я мешкаю в університетському пансіоні, що належить чернечій спільноті, тій самій, яка провадила мою колишню школу. Це вперше мені доводиться жити поза рідною домівкою, що непросто, особливо коли ти єдина дитина в сім’ї.

Кілька днів тому, вирушаючи до Верони, я попрощався з товаришами та священиками, які керують пансіоном. Через два тижні ми мали б знову зустрітися.

По обіді 24 грудня я беру невелику книжку й іду молитися до парафіяльного храму. Тобто це не справжній храм: це гараж, перетворений на каплицю, бо район новий, і потрібно кілька років, щоб побудувати справжню церкву.

Спиняюсь у напівтемряві. Починаю молитися й читати уривки Отців Церкви та різних духовних авторів про народження Ісуса. Намагаюся впустити ці ідеї й образи всередину себе, перетворюючи їх на молитву. Таємниця цієї ночі мені здається надзвичайно прекрасною.

Через годину я відволікаюся. Виникає нова, абсолютно несподівана думка: «Настав час. Уже час». – «Але час для чого?» – «Час вирішити про твоє життя. Ти мусиш наважитися дати відповідь на Боже запрошення, на запрошення Бога й Господа Різдва».

Звісно, я й доти думав про можливість стати священиком, але саме тоді думка з’являлася рідше, бо вся моя увага зосереджувалася на університеті. Але того вечора внутрішнє запрошення виявляється сильне, без можливості втекти: «Час настав». Відчуваю велику радість, ентузіазм, необхідність діяти негайно.

Я йду додому на вечерю, а потім назад до каплиці.

Цього разу натрапляю на уривок із патристичного тексту з різдвяної Години читань. Текст святого Лева Великого: «Agnosce, o christiane, dignitatem tuam» – «Пізнай власну гідність, християнине, і, ставши учасником Божої природи, покинь звироднілі звичаї колишнього низького життя й уже до них не повертайся. Пам’ятай, хто є твоєю Головою і якого Тіла ти член». Здається, що я прочитав ці слова лише для того, щоб зробити цей внутрішній поклик іще сильнішим. Так, я мушу дати своє життя і зробити все, щоб кожна людина розпізнала й побачила власну гідність. Обрати не сім’ю, не гроші, не кар’єру, не свободу, як я хотів, – а життя, цілковито присвячене місії.

Я дуже інтенсивно пережив Месу опівночі. Пізніше повертаюся додому, але не можу заснути. Цей голос не змовкає всередині мене й говорить: «Завтра Різдво, усі заклопотані. Післязавтра ти підеш до священиків зі своєї спільноти і скажеш, що хочеш приєднатися до них».

На мене чекала конкретна місія служіння задля гідності: праця з бідними молодими людьми, щоб допомогти їм максимально використати інтелектуальні й духовні дари, які дав їм Господь, але матеріальні труднощі не дозволяли їх уповні розкрити. Мені довелося навчитися бути вільним, щоб допомагати їм ставати вільними. Вільними від свободи, про яку всі говорили в ті роки. Це був час глибокого неспокою в Італії та в Європі.

Саме 26 грудня я порозмовляв із одним із тих священиків, який був моїм учителем релігії в школі, і він сказав мені: «Перевір, чи це Божа воля».
 
На канікулах я кілька разів зустрічався зі священиками, і новина про мою постанову поширилася. Коли я повернувся в університетський пансіон у Падуї, отці, які там працювали, вийшли, зустріли й обійняли мене. Вони спитали: «Чому ти раніше нічого не казав? Коли ти їхав звідси, ми й не уявляли, що ти приєднаєшся до нас так швидко».

Що я міг сказати? Що відповісти? Що якийсь голос у підземній каплиці напередодні Різдва запросив мене піти за ним, не гаючи часу, і дав мені величезну внутрішню силу, щоб віддати життя заради конкретної мети і, ще раніше, заради людини: Ісуса Христа – обличчя справжньої свободи?

Для них ця несподівана постанова залишилася загадкою. Для мене це була благодать: Господь показав мені Своє обличчя.

Від того Різдва минули 44 роки. Роки, коли цей голос іноді стихав або я не вмів його слухати. Провидіння супроводжувало мене різними дорогами в далеких країнах, у непередбачуваних служіннях. Але цей голос ніколи собі не суперечив і ніколи мене не зрадив.

Архієпископ Клаудіо Ґуджеротті

Інші різдвяні історії від наших пастирів:
Архієпископ Мечислав Мокшицький
Єпископ Радослав Змітрович
Єпископ Мар’ян Бучек
Єпископ Станіслав Широкорадюк
Єпископ Леон Дубравський
Єпископ Едуарда Кава
Єпископ Антал Майнек
Єпископ Ян Собіло
Єпископ Броніслав Бернацький
Єпископ Віталій Кривицький
Єпископ Віталій Скомаровський

Залишити коментар

Клацніть на зображення щоб оновити код, якщо він нерозбірливий