Католицький Медіа-Центр Конференції римсько-католицьких єпископів в Україні
» » » Різдвяні історії від єпископів України. Розповідає єпископ Віталій Кривицький
15:31 Субота 0 861
22-12-2018, 15:31

Різдвяні історії від єпископів України. Розповідає єпископ Віталій Кривицький

Різдвяна розповідь єпископа Віталія Кривицького нагадує, що не обов’язково бути серед родичів, щоб на Святвечір почуватись як удома.
Кожна урочистість Різдва Христового особлива й запам’ятовується принаймні на весь наступний рік. Про різдвяні свята з дитинства я не можу багато згадати, бо тоді не був практикуючим християнином і лише інколи брав участь у Святвечорах, розділити радість яких нашу сім’ю запрошували рідні. Уже відтоді мені запам’ятався родинний дух цього свята, і хоча я не зустрів тоді ще живого Ісуса, та відчував, як навколо Нього може гуртуватися сім’я. Цей різдвяний дух, доповнений різними оздобами та святковим столом, став для мене синонімом сімейної рівноваги, взаємної любові, близькості когось особливого (згодом – не тільки рідних людей, а й Бога). Майже щороку моє Різдво має низку звичних складників: Бог, Який став людиною, найближчі люди, родинний дух і святковий настрій, прикрашений різдвяними піснями.

Та одного разу мені пощастило відсвяткувати Різдво трохи по-іншому – і навіть глибше. Це було, коли я навчався в семінарії у Кракові. Того року мені довелося зустрічати Різдво не в затишному домі, а на центральному залізничному вокзалі. Для більшості з нас вокзал – це місце щонайбільше короткої затримки, проте є особи, для яких він став простором щоденного перебування, без можливості повернення до домівки, бо її в них немає. Власне, того року в салезіянській спільноті ми підготувались і провели Святвечір для бездомних людей різного віку, національностей і освіти, об’єднаних тим, що на Різдво їх ніхто не чекав додому.

Служіння нужденних розпочалося з самого ранку 24 грудня: вони могли помитися, причепуритися, отримати новий одяг із того, що ми зібрали впродовж Адвенту. Увечері в залізничній службовій їдальні зібралася сотня людей вулиці. Ми разом з’їли смачну вігілійну вечерю, якій передували молитва й ділення облаткою. Під час вечері й після неї ми багато спілкувалися, і мені відкривалося життя людей, яки живуть ніби в іншому вимірі, по-своєму будуючи стосунки з Господом і довколишнім світом. Досі згадую деякі репліки з тих розмов, спільне колядування, сімейний дух різдвяної ночі. У тій самій їдальні ми звершили Пастирську Літургію, під час якої деякі наші нові друзі приступили до Святого Причастя після тривалої перерви. На закінчення всі отримали подарунки – харчові набори на найближчі дні, щоб дух свята мав продовження, а крім того, інформаційну допомогу та вказівки для покращення свого становища.

З одного боку, цей Святвечір був позбавлений звичайного домашнього затишку, а з іншого, я не сказав би, що чогось звичного бракувало. Була нелегка підготовка до свята, були брати й сестри, із якими швидко склалися взаємини на рівні серця, святкова молитва і стіл, а головне, був присутній Живий Бог, Який прийшов не лише в Євхаристії, а й у ближньому, якого того вечора ніхто не хотів прийняти до своєї оселі... Чи не так само було у Вифлеємі дві тисячі років тому?

Бажаю кожному з нас такого Різдва, у якому ми насправді зустрінемо Бога там, де Він насправді має змогу народитися. Плідного і справжнього Різдва!

Єпископ Віталій Кривицький

Інші різдвяні історії від наших пастирів:
Архієпископ Мечислав Мокшицький
Єпископ Радослав Змітрович
Єпископ Мар’ян Бучек
Єпископ Станіслав Широкорадюк
Єпископ Леон Дубравський
Єпископ Едуарда Кава
Єпископ Антал Майнек
Єпископ Ян Собіло
Єпископ Броніслав Бернацький

Залишити коментар

Клацніть на зображення щоб оновити код, якщо він нерозбірливий