Папа Франциск про ризик християнства як «соціальної звички»

Про це повідомляють Новини з Ватикану.

Папа зазначив, що ми, народжені у християнському суспільстві, ризикуємо, що наше християнство перетвориться на «соціальну звичку». Адже закінчується Свята Літургія – і ми часто залишаємо Ісуса Христа в храмі, не беремо Його з собою додому, у щоденне життя. Якщо ми поводилося так, то живемо, як погани. Отож, потрібен хороший іспит совісті, щоб придивитися до свого християнського життя.

Біль відкинення

Болем для Ісуса Христа було і є те, що Його відкидають – навіть попри те, що, за Його словами, якби старозавітні міста Тир і Сидон були свідками Його чудес, то вони, без сумніву, повірили б словам Його проповіді й навернулися. Посланням любові Христос намагався достукатися до сердець, однак люди виявились нездатні до любові.

Папа запросив кожного запитати себе, ставши на місце тих людей: «Чи я, що отримав так багато від Господа, що народився в християнському суспільстві, що пізнав Христа, пізнав спасіння, що був вихований у вірі, чи, бува, з легкістю не забуваю про Ісуса Христа?» Ми звикли до християнського стану – і ця звичка недобра, адже спонукає обмежити Євангеліє до соціального, соціологічного факту, не сприймаючи його як шлях до особистих взаємин з Ісусом.

Лицемірство праведників

Ісус промовляє до кожного із нас, Його проповідь скерована до кожної людини. Але чому погани, які щойно почули Христову проповідь, ідуть за Ним, а ми, народжені у християнському суспільстві, Його відкидаємо, забуваємо про Нього, звикаємо до такого стану речей? Християнство – не вбрання, яке можна одягти, а потім зняти, згідно з уподобаннями та потребою. Спаситель плаче над кожним із нас, коли ми живемо своїм християнством лише формально, а не направді. Тоді ми перетворюємося на лицемірів, стаємо лицемірними праведниками.

Є лицемірство грішників і лицемірство праведників – страх перед любов’ю Ісуса Христа, острах дозволити, щоб Він нас полюбив. Ісус дав нам дуже багато, Він вибрав нас Своїми учнями, християнами, а ми часто обираємо жити християнським життям лише наполовину: у храмі, під час спільної молитви, звертаємося до Бога, але забуваємо про Нього, виходячи із Служби Божої, не несемо Його в домівки, у сім’ї, в школи, у місця, де працюємо й живемо…

За словами Його Святості, сьогодні кожному потрібно зробити іспит совісті, придивившись до свого християнського життя: чи, бува, не живемо поверхово, проганяючи Ісуса зі свого серця.