Жити для іншого: весняні реколекції у Денишах

Кожен член “Легіону Ісуса” так чи інакше пов’язаний з інвалідністю. Відтак, знає про труднощі й страждання не з книжок. Але як ми на них реагуємо?
Іноді навіть віруючі люди з інвалідністю переконані, що їм всі завжди винні: держава, Церква, суспільство – усі мають їм завжди допомагати і пристосовуватися лише до їх потреб. А якщо допомога усіх – це обов’язок, навіщо за неї дякувати?
Та чи створив нас Господь лише для того, аби нам співчували й справляли усі наші забаганки? Як викорінювати егоїзм, властивий кожній людині з часів Первородного Гріха? Це ми і намагалися з’ясувати під час реколекцій.
А ще cестра та інші організатори заходу підготували багато сюрпризів, маленьких радостей і приємних зустрічей. Та про це згодом.Як ми уявляємо власне щастя?
“Для чого нас Господь створив”? – запитала Сестра Йоланта на першій конференції.
“Для Його прославлення, для співтворчості, для щастя” – відповідали ми.
“Усе це правда, для щастя. Але справжнє щастя в тому, аби жити для іншого” – гадає Сестра.
Ми ж часто уявляємо щастя, як маленькі діти: купити 3 кіла морозива й 4 літри “Pepsi” і все це самому з’їсти й випити! Але забуваємо, якими були щасливими, даруючи щось дорогим людям. Не пам’ятаємо радості, коли Господь відповів на нашу молитву за друга чи батьків.
Саме людський егоїзм стає головною перешкодою до справжнього щастя. Він не лише кричить про наші бажання й потреби, а й замовчує наші гріхи, підкреслюючи гріх і вади іншого.
“Якщо, чуючи проповідь, ви згадуєте чиїсь гріхи, про які в ній ідеться, а власних не бачите – це червоне світло! Воно попереджає: з вашою вірою щось негаразд!” – застерігає Сестра.Порожнє місце святим не буває
Тему плодів людського егоїзму продовжив у своїй короткій катехезі О. Віктор Матушевський, що завітав до учасників недільного вечора.
“Перефразую відомий вислів і скажу, що якщо залишити в душі порожнє місце, воно саме по собі навряд чи стане святим. Пам’ятаєте виметену й прибрану хату з Євангелія? У неї Нечистий Дух входить не сам, а запрошує сім зліших друзів” – нагадує О. Віктор.
Плодами Злого Духа є, зокрема, образи й непрощення.
“І той, на кого ми образились, може навіть не підозрювати, що скривдив вас. Ви йому про це не говорите, а пробачити також не маєте сил. І Дух Непрощення вкорінюється в серці.
Якось у мене на базарі роми вкрали €50. До того ж, гроші передбачалися на дитячий табір. Це був 2006-й рік, гроші на той час шалені! Я три роки не міг спокійно дивитися на будь-яких ромів, мене тіпало від вигляду €50. Три роки в мене входив Дух Непрощення, та я щоразу від нього відрікався: в ім’я Ісуса Христа, іди геть, Духу Непрощення!
А потім щоразу пробачав Ромів в ім’я Ісуса, аби не залишити в душі порожнього місця. І лише за три роки все минулося” – згадує О. Віктор.Несподіваний реколекціоніст
Він – втілення східної Європи XX ст! Він говорить п’ятьма мовами одночасно, але слухачі його добре розуміють. Чудовийпроповідник, добрий сповідник і чуйна людина з рідкісною самоіронією.
Коли я дізнався, що з нами перебуває Єпископ-емерит Ян Пурвінський, думав, що він просто лікується в санаторії. Але виявилося, що він погодився стати нашим реколекціоністом! Попри поважний вік і труднощі, пов’язані зі станом здоров’я, він щодня відправляв Служби Божі.
Співчував йому, розуміючи, яких це варте зусиль. Але Єпископ Ян щиро радів можливості нам послужити!
Багатьох із нас дивував його потужний голос, випрацьований з часів, коли в костелах не було мікрофонів. Фантастичними були його проповіді – довгі, але цікаві й глибокі. А часом, навіть драматичні – з тих, на яких неможливо заснути.
“Єпископ Ян для мене чудовий приклад того, як треба приймати старість, – каже волонтерка Тетяна Лукашевич. – Попри свій вік і стан здоров’я, він приймає страждання з усмішкою! Це й відрізняє тих, хто старішає з Господом від тих, хто не пізнав Бога” – вважає Тетяна.

Гості й сюрпризи
Реколекції у санаторії – чудова можливість оздоровити душу й тіло водночас. Окрім конференцій і катехез учасники мають змогу приймати різні процедури, такі потрібні людям з проблемами опорно-рухового апарату.
Кожен день розпочинався о 07.45 зі Служби Божої. Перша половина дня складалася, переважно, з процедур і прогулянок, а друга – з молитв і духовних розмов, що могли тривати аж до ночі.
Санаторій розташований на скелі серед чудового лісу на узбережжі Тетерева. Тому ми не гаяли можливість прийняти якомога більше “повітряних ванн”.
Втім, до хорошого швидко звикаєш – багато учасників тут вже не вперше. Тому передбачлива С. Йоланта зробила все, аби ці Дениші стали особливими.
Гостювали в нас Отці й Сестри, яких ми добре знаємо й завжди раді бачити: С. Міріам і С. Фабіана, О. Станіслав Кантор, О. Ярослав Гіжицький і вже згаданий О. Віктор Матушевський SAC.
А 26-го травня до Єпископа Яна й до нас на кілька хвилин завітав Митрополит Мечислав Мокшицький, перетворивши дощ благословень на справжню рясну зливу.Наступного дня в нас гостювала С. Гелена з частинкою молодіжного катедрального хору. Разом з ними ми молилися і провели чудовий вечір при багатті. з піснями, гітарою і веселими іграми.
Також для нас знайшли трохи часу давні члени “Легіону Ісуса”: Галя Безпалюк та Петро Миронов, що як справжні українці, приїхали зі щедрими гостинцями.

Подяки і підсумки
На закінчення реколекцій ми ділилися тим найдорожчим, що відчули під час цих зустрічей. Передусім, раділи з присутності його екселенції – Єпископ Ян для нашої спільноти рідна людина! Когось він давно знає й добре пам’ятає, адже був тим Єпископом, що офіційно затвердив створення “Легіону Ісуса”.
Згадували його гарячі сильні проповіді, які він щодня ретельно готував.
Отець наголошував, що молитва – найкращі ліки. Байдуже, хворіє тіло чи душа.
Розповів Єпископ про те, як одного разу в лікарні його підключили до приладу, що контролював роботу серця протягом дня. Лікарка запитала його: “Ось кілька періодів особливо стабільної роботи серця. Пригадайте, що ви робили у цей час?”
“Молився” – відповів Отець.
Запам’яталася палка молитва Віталіка Красновського. Хоча він має досить серйозні проблеми з мовленням, його гаряче бажання єднатися в молитві з нами зворушувало до сліз.
Дякували С. Йоланті і всім благодійникам, причетним до нашого оздоровлення.
“А жертводавцями ставали не конче великі меценати, – відзначила Сестра. – я розповідала про вас у різних храмах під час Месси. Казала, що ви маєте можливість тут побувати. І звичайні люди жертвували незначні гроші. Але як же щиро й побожно вони це робили!”
Сама Сестра, здавалося, не зупинялась ні на мить: бувала у кількох місцях одночасно, усіх була щасливою бачити.
Ми дякували волонтерам, що давно працюють з “Легіоном Ісуса”: Олегові Філенку, Юлії Свіжевській, Тетяні Лукашевич.
Цього року до них долучився і В’ячеслав Голубовський з неокатехуменальної спільноти, що допомагав, переважно, Єпископу Янові. Він погодився відповісти на кілька моїх запитань.
– Ти сказав, що зараз перебуваєш у своєрідному санаторії, в якому лікуєш душу. Ти про що?
– Мені було важко сприймати людей з певними вадами. Мабуть, саме тому я тут: Господь змінює мене через волонтерську роботу – допомагаючи вам, я внутрішньо лікуюся. Вчуся пізнавати й правильно сприймати людей. Через вас Господь мені відкриває Своє Тіло. Він вказує мені, що воно складається з людей, якими вони є всередині, а не у зовнішніх проявах.
Рік тому я навіть не міг уявити, що працюватиму тут. Через життя й діяльність “Легіону Ісуса” Бог мені показує, якою набожною, сердечною є ваша спільнота, як ви прагнете жити у справжній Христовій єдності. А відповіді на ваші молитви свідчать, що серед вас справді є Святий Дух.
Радий був познайомитися з С. Йолантою, дійсно мудрою жінкою, що має глибоку віру й дари Святого Духа. Вона для мене – живий урок, приклад вартий наслідування.
А Єпископ Ян – справжній Вчитель духовності. Людина дуже покірна. Він ніколи не мовчить: або щось розповідає, або молиться. Я радий, що допомагав йому, хоча не впевнений, хто кому допоміг більше – працюючи з ним я мав справжні цілодобові реколекції!
Також зустріч з “Легіоном Ісуса” нагадала мені, наскільки важливо цінувати те, що маєш. У мене є все, чого потребую: друзі, робота, Євхаристія, житло. І я це не завжди помічаю. А коли забуваєш, хочеться більшого: машину, кращий телефон тощо. Ви показуєте мені, що понадусе важливо любити життя, що щастя – штука нематеріальна.
А завершу невеличкою розмовою з Єпископом Яном.
– Ваша Екселенціє, що вам найбільше запам’яталося з цих реколекцій у Денишах?
– Запам’яталися наші молитви й літургії, запам’яталася доброта й сердечність тутешніх лікарів та волонтерів, що працювали з нами й витрачали свій час.
На літургіях я бачив вашу спрагу почути, що каже вам Бог через цього Священника. Ви приймали ці слова з великим зацікавленням, вірою й любов’ю. Також пам’ятатиму тутешню сприятливу атмосферу й чудову природу!
– Ми знаємо, як ретельно ви працюєте над проповідями, саме тому вони такі блискучі. Це й заохочує їх слухати.
На це його екселенція відповів з великою скромністю.
– Бачиш, я ніколи не виголошую ненаписаної проповіді, адже українською говорити мені досить нелегко. Одна книжка моїх проповідей вже видана, дасть Бог, видадуть інші. Хотів би, щоб ці тексти збереглися. Наш ризький кардинал уклав книжечку “Для відпочинку і роботи” з короткими історіями, проповідями й катехезами. Гадаю, було б непогано й самому зробити щось подібне.
– Ясно, що готуючи проповіді, варто зважати на авдиторію. Як ви готувалися говорити до людей з нашої спільноти: як до звичайних вірних чи до якихось особливих людей?
– Гадаю, і для звичайних людей, і для людей з порушеннями здоров’я важливо знати Бога як Отця і вміти прийняти Його святу волю, з якої ви отримали різні травми чи хвороби. Особливо хотів закликати вас довіритися Богу, віддатися Йому, молитися й старатися щодня жити з Господом, який любить кожного з нас.
Денис Іванченко
Джерело: Паллотини

По темі:
«Без вас Церква почувається неповноцінною», – Апостольський Нунцій до католиків Донеччини та Луганщини
І сказав Ісус: там, де двоє чи троє зберуться в Моє Ім’я, там і Я (Християнська Служба Порятунку)
Відпочинок Дитячого Домашнього Хоспісу в Брюховичах