Папський проповідник: духовність – це шлях до автентичного життя

Як повідомляють Новини з Ватикану, 22 березня 2019 року отець Раньєро Канталамесса виголосив другу проповідь у каплиці «Redemptoris Mater» у Ватикані. Він говорив про внутрішнє життя, яке зараз із різних приводів переживає кризу. Однією із причин такої кризової ситуації внутрішнього життя людини, на переконання проповідника, є те, що людина схожа на «похилу площину», яка, однак, схилена не до середини, а – назовні. Тому людина постійно перебуває у стані «виходу» за допомогою п’ятьох людських чуттів.

Втеча в напрямку світу

За словами отеця Канталамесси, в сьогоднішній світській та секуляризованій культурі роль, яку колись виконувала християнська духовність, взяли на себе психологія та психоаналіз, які, однак, зупиняються на підсвідомості людини, не беручи до уваги її зв’язок із Богом.

Відмова від внутрішнього світу та скерування назовні – це один із найнебезпечніших аспектів феномену секуляризму. У богослов’ї навіть існувала спроба виправдати цей новий напрямок, що був названий «богослов’ям смерті Бога» чи «богослов’ям секуляризованого милосердя». Мовляв, Сам Господь своїм Воплоченням дав нам приклад такого «виходу із себе», ставши «більш світським»; став Богом «поза Самим Собою».

Боязнь тиші

Як підкреслив проповідник, сьогодні людина живе немов би у центрифузі, у постійному стані втечі та у страху перед тишею. Особливо це стосується молоді, що живе в «оглушливому шумі», забуваючи про те, що духовність – це шлях до автентичного життя. Тому, слід сказати чітке «ні» цьому внутрішньому спустошенню. Молоді люди є більш дієвими та готовими до бунту проти поневолення і тому сьогодні існує чимало молоді, що шукає тиші та усамітнення для контемпляції та роздумів, аби віднайти себе самих та Бога. Вони навіть засновують молитовні осередки чи центри постійної Євхаристійної адорації, а також за допомогою Інтернету дають можливість багатьом приєднатись до них.

Втрата тиші

Проповідник Папського Дому визнав, що не лише молодих людей поглинула «хвиля зовнішності», але також і багатьох людей, що є досить активними в Церкві чи навіть і духовних осіб. А втрата тиші є серйозним симптомом, який попереджає про біду. На переконання о. Ран’єро, якщо не віднайти атмосферу тиші, то духовне спустошення буде прогресувати.

Так, це правда, що людина Бога знаходить поза собою, в бідних, у боротьбі за справедливість, у Євхаристії, яка є поза нами, в Божому слові, однак, нашого знедоленого брата ми насправді зустрічаємо у власному серці, бо в протилежному випадку існує загроза, що ми до нього «доторкнемося», але не «зустрінемо» його. Тому внутрішнє духовне життя є вкрай важливим, і ним не можна легковажити.

«Якщо ми хочемо наслідувати те, що Бог вчинив через Своє Воплочення, то наслідуймо Його по-справжньому, наслідуймо в повній мірі», – мовив проповідник, заохочуючи за прикладом Ісуса, Який прийшов у світ, але не залишив Отцевого лона, прямувати до світу, але ніколи не виходити повністю із себе самих, тобто, із свого духовного внутрішнього світу.