29 серпня – обов’язковий спомин мучеництва святого Йоана Хрестителя

Церква особливо наголошує на постаті останнього пророка Старого Завіту, адже життя і смерть Йоана Хрестителя невіддільні від життя і смерті Ісуса Христа й у певному сенсі стають їхнім прообразом. Опис мучеництва великого пророка міститься в Євангеліях від Матея (14, 3-12) й Марка (6, 17-29); Лука коротко згадує про цю подію (9, 7-9).

Йоан мав важливу місію – бути голосом, який готує дорогу Слову, вирівнює перед Ним стежки (пор. Іс 40, 3-4; Мал 3, 1; Мт 3, 3; Мк 1, 2-3) та навертає серця синів до батьків, аби Бог не побив землі прокляттям (пор. Мал 3, 23-24). Він закликав покаятися не окремих осіб, а всіх, навіть царів. Звіщаючи протягом життя Божу Правду, кров’ю засвідчив те, чого навчав. Від лона матері наповнений Святим Духом, він навіть перед обличчям смерті вказував на істину.

Ірод ІІ Антипа взяв за жінку дружину свого брата та, живучи в рабстві гріха, посадив у в’язницю того, хто став його совістю й прагнув його спасіння. Саме тому цар непокоївся, хоча й охоче слухав Йоана (Мк 6, 20). Того, хто прийшов у силі й дусі Іллі (Лк 1, 17), так само переслідувала жінка: Іллю – Єзавель, Йоана ж – Іродова дружина Іродіада. Щоби знищити свого оскаржувача, вона вдалася до злих хитрощів, діючи через доньку, якій Ірод не міг відмовити.

Смерть Йоана, як і його народження, передує смерті Месії. Тому Ірод, дивлячись на Ісуса Христа й говорячи, що це Йоан воскрес (Мт 14, 1-2; Мк 6, 16), слушно проводить паралель між цими постатями. Йоан, як і всі християни, в Ісусі здобуває воскресіння. Після ув’язнення та смерті голосу Слово набуває повноти сили (пор. Мт 4, 12; 17)